ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 127/17475/18
провадження № 51-3615км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вироки Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2024 року та Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2024 року щодо
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Вінниці, жителька АДРЕСА_1, раніше судимої вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 07 червня 2017 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу,
засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (за епізодом від 07 листопада 2017 року), та виправдано.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винуватою та засудженого за ч. 2 ст. 307 КК і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного їй майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування кримінального провадження з 11 по 13 квітня 2018 року.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з дня її затримання в порядку виконання вироку суду.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона, будучи засудженою вироком Вінницького міського суду від 07 червня 2017 року за ч. 1 ст. 309 КК, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці, дати та часу, але не пізніше 14 листопада 2017 року, придбала у невстановленої особи наркотичний засіб, обіг якого обмежено - "метадон", який розфасувала у згортки і шляхом розміщення прихованих закладок зберігала на АДРЕСА_2, який в подальшому (14 листопада 2017 року близько 12:00) збула ОСОБА_8 за 1500 грн, які останній перевів на картковий рахунок, що вказала ОСОБА_7 .
Після цього, 14 листопада 2017 року близько 12:00 ОСОБА_9, знаходячись на вул. Воїнів Інтернаціоналістів у м. Вінниці, і виконуючи чіткі та послідовні вказівки ОСОБА_7 про місцезнаходження закладок, отримав від останньої 3 згортки з полімерного матеріалу з вмістом кристалічної речовини, яка є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - "метадон" загальною масою 0,6195 г.
Крім того, ОСОБА_7, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці, дати та часу, але не пізніше 10 квітня 2018 року, придбала у невстановленої особи наркотичний засіб, обіг якого обмежено - "метадон", який розфасувала у згортки і шляхом розміщення прихованих закладок зберігала за адресою АДРЕСА_3, який (10 квітня 2018 року близько 20:13) повторно збула ОСОБА_10 за 800 грн гривень, які останній перевів на картковий рахунок, що вказала ОСОБА_7
10 квітня 2018 року близько 20:50 ОСОБА_10, перебуваючи на АДРЕСА_3, виконуючи чіткі та послідовні вказівки ОСОБА_7 про місцезнаходження закладок, отримав від останньої 1 згорток обмотаний полімерною плівкою чорного кольору з вмістом кристалічної речовини, яка є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - "метадон", загальною масою 0,1709 г.
Крім того, ОСОБА_7, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці, дати та часу, але не пізніше, але не пізніше 10 квітня 2018 року, придбала у невстановленої особи наркотичний засіб, обіг якого обмежено - "метадон", який перевезла та зберігала за адресою свого проживання ( АДРЕСА_4 ), з метою його подальшого збуту.
Так, ОСОБА_7 10 квітня 2018 року близько 11:30, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом, зберігаючи при собі наркотичний засіб "метадон", здійснюючи його перевезення автомобілем марки "ВМW", сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1, на територію м. Вінниці, після чого здійснила розміщення розфасованих згортків з вмістом наркотичного засобу у визначених місцях, а саме: поруч з гаражним приміщенням № НОМЕР_2 поблизу будинку АДРЕСА_5, поруч з гаражним приміщенням поблизу будинку АДРЕСА_3 .
В подальшому, 11 квітня 2018 року в період часу з 03:21 по 03:34 співробітниками поліції, під час проведення огляду місць події, виявлено та вилучено вищевказані згортки, які розмістила ОСОБА_7 для їх подальшого збуту.
Вінницький апеляційний суд 12 червня 2024 року скасував вирок районного суду в частині вирішення питання про речові докази та ухвалив новий вирок, яким речові докази у кримінальному провадженні вирішено конфіскувати у власність держави.В решті вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2024 року залишив без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вироки районного та апеляційного судів та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо його підзахисної в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, вказує, що в матеріалах провадження відсутні допустимі докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, за які її засуджено.
Зокрема, ставить під сумнів протоколи огляду та помітки грошових купюр та вручення їх покупцю, оперативної закупки, огляду покупця, огляду місця події та обшуку через те, що поняті, які були присутні під час слідчих дій, не були викликані в судові засідання з метою перевірки даних, зазначених у протоколах. Таким чином, на думку захисника, ці протоколи і похідні від них є недопустимими доказами.
Наполягає, що оскільки на сторону обвинувачення покладено обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тому прокурор повинен був забезпечити явку свідків (понятих, які брали участь під час слідчих дій) задля встановлення всіх обставин справи, а оскільки цього виконано не було, тому вказує на неповноту судового розгляду.
Вважає, що оскільки обшук проводився 10 квітня 2018 року з 22:15, тому ОСОБА_7 вже була фактично затриманою з цього часу, при цьому їй не було роз`яснено її прав під час слідчих дій, зокрема не свідчити проти себе, не відповідати на запитання, в чому вбачає порушення права на захист засудженої.
Заперечуючи кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК, зазначає про провокацію злочину.
На підставі зазначеного вище, стверджує, що оскільки дослідженими під час судового засідання доказами не встановлено, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 307 КК, вчинено саме ОСОБА_7, тому, вважає, що її слід визнати невинуватою та виправдати на п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.
Підсумовуючи, акцентує, що провищезазначені порушення зазначалось в його апеляційній скарзі, однак апеляційний суд не звернув на них уваги та необґрунтовано, як уважає касатор, відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, що призвело до постановлення судового рішення, яке не відповідає вимогам КПК, а тому підлягає скасуванню.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні захисник - адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечив проти її задоволення, судові рішення просив залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Висновок суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК ( епізод від 07 листопада 2017 року) Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень в цій частині захисник не оскаржує.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Таким чином, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки є судом права, а не факту.
Зі змісту касаційної скарги адвоката ОСОБА_6 вбачається, що захисник, крім іншого, порушує питання про перегляд судових рішень через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.
Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог статей 433, 438 КПК, не підлягають, а отже, під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судами.
Разом з цим, при перевірці справи в порядку касаційної процедури було встановлено істотне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобовʼязаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.
Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК.
Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
У розумінні законодавця, у разі заперечення стороною захисту доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину при здійсненні апеляційного провадження має бути ретельно перевірено, чи встановив місцевий суд усі обставини, які згідно зі ст. 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, оскільки обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а протилежне суперечить статтям 17, 373 цього Кодексу.
Отже, гарантоване обвинуваченому право на справедливий суд означає, що під час апеляційного перегляду не допускається формального підходу до розгляду аргументів сторони захисту, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та належним чином не перевірив доводів, викладених в апеляційних скаргах обвинуваченої та її захисника, використання апеляційним судом загальних формулювань суду першої інстанції не свідчить про ретельність та ґрунтовність оскаржуваного вироку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник - адвокат ОСОБА_6, а також прокурор подали апеляційні скарги. Так, сторона захисту свою позицію мотивувала невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, і без належного з`ясування дійсних аспектів події. При цьому, на думку сторони захисту, стороною обвинувачення не надано достатніх та належних доказів, які б "поза розумним сумнівом" доводили винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК. Також адвокат акцентував на порушені права на захист ОСОБА_7 при проведенні слідчих дій (обшуку, огляду місця події), зокрема не роз`яснено право відмовитися від дачі пояснень/показань, відповідати на запитання та інше, покладенні в основу вироку недопустимих доказів, в зв`язку з чим просив повторно дослідити докази, навівши їх в скарзі, а також наполягав на провокації злочину щодо його підзахисної.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що апеляційний суд хоч і виклав доводи сторони захисту, наведені в апеляційних скаргах, однак не розкрив їх змісту у достатній мірі, не зазначив мотивованих підстав з яких доводи апеляційних скарг визнано необґрунтованими.
На думку Верховного Суду, апеляційний суд формально розглянув апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника та не дав обґрунтованих відповідей на їх основні доводи.
Оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції дійти розуміння про їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі.
Проте оскаржуване судове рішення не містить переконливих мотивів щодо оцінки сукупності зібраних доказів на які вказувала сторона захисту в апеляційних скаргах.
Під час апеляційного розгляду залишилося без ретельної перевірки питання, чи додержався місцевий суд вимог ст. 91 вказаного Кодексу щодо обставин, які належать до предмета доказування. Замість цього апеляційний суд фактично обмежився згодою з районним судом щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, однак ніяким чином не спростував доводи сторони захисту про протилежне.
Таким чином, на думку колегії суддів, вирок апеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки його постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.
Доводи, викладені в касаційній скарзі адвоката ОСОБА_6, які за своїм змістом є аналогічними доводам його апеляційної скарги, зокрема, що стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, питання визначення допустимості/недопустимості доказів, а також питання щодо провокації злочину, мають бути належно перевірені під час нового апеляційного перегляду.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Також, колегія суддів зауважує, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК). У свою чергу, ст. 418 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід.
Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК), з огляду на необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_7 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного вироком суду, враховуючи, що вона обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, Суд уважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд