ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 750/8899/22
Провадження № 51 - 2658 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270340004546
від 13 вересня 2022 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Березна Менського району Чернігівської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 135 ч. 1, ст. 286-1 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 135 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- за ст. 286-1 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Провадження за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_7 закрито.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження і речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
13 вересня 2022 року близько 19 години 20 хвилин ОСОБА_6 керував у стані алкогольного сп`яніння автомобілем "Volkswagen Passat", реєстраційний номер
НОМЕР_1, рухаючись по вул. Шевченка від вул. Некрасова в напрямку
вул. Земської у м. Чернігові. Поблизу будинку № 27 на вказаній вулиці
ОСОБА_6 порушив п. 2.3 пп. "б", п. 2.9 пп. "а", п. 13.1 Правил дорожнього руху, неправильно оцінив дорожню обстановку, не відреагував на її зміну
та, не дотримавшись безпечної дистанції, допустив зіткнення з велосипедом
під керуванням ОСОБА_8, внаслідок чого останній впав на дорогу, отримавши тяжкі тілесні ушкодження.
Поставивши потерпілого в небезпечний для життя стан, ОСОБА_6 умисно завідомо залишив його без допомоги та зник з місця події на вищезазначеному автомобілі, чим порушив п. 2.10 Правил дорожнього руху. ОСОБА_8 в результаті дорожньо-транспортної пригоди помер.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_9 задоволено, вищезазначений вирок місцевого суду скасовано
в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, за яким ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі: за ст. 135 ч. 1
КК України - на строк 1 рік; за ст. 286-1 ч. 3 КК України - на строк 6 років
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років,
а в решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду та із застосуванням ст. 69 КК України призначити йому більш м`яке покарання.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо неможливості застосування до нього положень ст. 69 КК України та призначив йому занадто суворе покарання, не врахувавши обставин, які пом`якшують покарання
та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, зокрема те, що він визнав вину, щиро розкаявся, раніше не судимий, утримує малолітню дитину, відшкодував моральну шкоду потерпілому, який не мав претензій до нього та просив призначити йому більш м`яке покарання.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою
і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій
за ст. 135 ч. 1, ст. 286-1 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 135 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі
на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк, а санкція
ст. 286-1 ч. 3 цього Кодексу - позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти
до десяти років.
Положеннями ст. 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи
та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення про неможливість застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України при призначенні йому покарання за ст. 286-1 ч. 3 КК України, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання
та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції
не мотивував свого рішення щодо необхідності призначення обвинуваченому більш м`якого покарання, ніж передбачено вищезазначеною нормою кримінального закону.
Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд зазначив, що наведені судом першої інстанції дані про особу ОСОБА_6 та обставини, що пом`якшують його покарання - щире каяття та відшкодування завданих збитків, які були враховані
при призначенні ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69
КК України, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень. Зокрема місцевий суд не врахував, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене
ст. 286-1 ч. 3 КК України, є тяжким злочином, незворотнім наслідком якого стала смерть людини. При цьому ОСОБА_6 протягом року притягувався
до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху,
що вказує на його небажання зробити для себе належні висновки і дотримуватися вказаних Правил, а тому призначення йому за ст. 286-1 ч. 3 КК України
із застосуванням ст. 69 цього Кодексу основного покарання у виді обмеження волі є неможливим. Обставини того, що ОСОБА_6 відшкодував потерпілому моральну шкоду та відсутність у останнього претензій до обвинуваченого, апеляційний суд не визнав вирішальними при призначенні покарання
ОСОБА_6 .
Призначаючи покарання за новим вироком, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, одне з яких
є тяжким злочином, обставини їх вчинення, підвищену суспільну небезпеку скоєного, особу обвинуваченого, який визнав вину, обставини, що пом`якшують покарання, та обставину, що обтяжує його, і призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. 135 ч. 1, ст. 286-1 ч. 3 КК України, застосувавши положення ст. 70 КК України, з призначенням обов`язкового додаткового покарання, передбаченого санкцією ст. 286-1 ч. 3 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Апеляційний суд визнав, що таке покарання буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Отже, апеляційний суд врахував дані та обставини, на які посилається засуджений в касаційній скарзі, зокрема ті, що пом`якшують його покарання, характеризують особу ОСОБА_6, не визнавши їх достатніми для призначення останньому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
Таким чином, призначене засудженому апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, забезпечить дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, є справедливим, необхідним
і достатнім для виправлення ОСОБА_6, а також пропорційним і таким,
що відповідає тяжкості кримінальних правопорушень і не буде становити для нього особистого надмірного тягаря.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України
є законним, обґрунтованим і мотивованим.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого і зміни вироку апеляційного суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд