ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024року
м. Київ
справа № 753/24398/19
провадження № 61-3785св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копєйчиков Іван Володимирович, ОСОБА_7,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_6,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копєйчиков Іван Володимирович, ОСОБА_7,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просили: визнати договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2017 року недійсним; витребувати 2/3 частини вказаної квартири від її останнього набувача ОСОБА_8 ; відновити становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_1 - припинити право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 на 2/3 частини спірної квартири шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності № 22852086 від 12 жовтня 2017 року, № 23859155 від 11 грудня 2017 року, № 24242305 від 29 грудня 2017 року, № 24506233 від 24 січня 2018 року.
Позов мотивований тим, що 13 лютого 2007 році ОСОБА_1 набув у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 .
1/3 частина цієї квартири належала ОСОБА_10, яка зловживала алкогольними напоями, у зв`язку з чим з нею неможливо було досягти згоди щодо порядку користування спільним майном.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 дізнався, що його частка у спільному майні була відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року, якого він не укладав, оскільки цього дня перебував за кордоном, його дружина також не надавала згоди на відчуження спільного майна подружжя.
У зв`язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення та з матеріалів досудового розслідування дізнався, що ОСОБА_3 продала свою частку квартири ОСОБА_4, який продав її ОСОБА_5 .
ОСОБА_7 який після смерті ОСОБА_10 успадкував її частку у спірній квартирі, також продав її ОСОБА_5, який став єдиним власником квартири, після чого продав її ОСОБА_6 .
Договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири від 12 жовтня 2017 року не відповідає внутрішній волі позивачів та суперечить вимогам частини третьої статті 203 ЦК України.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили позов задовольнити.
У липні 2020 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому просила стягнути з відповідачів на її користь відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна у розмірі 444 296, 00 грн.
На обґрунтування зустрічного позову зазначала, що вона є добросовісним набувачем спірного майна, придбала квартиру за 24 500,00 доларів США, під час укладення договору нотаріусом перевірялось право ОСОБА_5 на розпорядження квартирою, це право було дійсним, ніким не оспорювалось і будь-які заборони щодо квартири були відсутні.
Завдаток за квартиру в сумі 500,00 доларів США було сплачено ОСОБА_7, який виступав від імені ОСОБА_5 .
Спірна квартира була у непридатному для проживання стані і на її капітальний ремонт витрачено 640 250,00 грн. Окрім того, її витрати на утримання квартири склали 37 067,00 грн, з яких 26 195,00 грн - це обов`язкові платежі, які повинен платити власник для підтримання об`єкта нерухомого майна у належному стані.
Оскільки у разі задоволення вимог первісного позову про витребування майна вона має право на відшкодування 2/3 частин витрат на утримання та поліпшення спірного майна, ОСОБА_6 просила її зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_2, укладений 12 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В. за реєстровим № 2947.
Витребувано 2/3 частини вказаної квартири у ОСОБА_6 на користь власника ОСОБА_1 .
Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 434649580000; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 39331331 від 24 січня 2018 року 11:36:21; номер запису про право власності 24506233).
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу спірного майна ОСОБА_1 не підписував, що свідчить про відсутність його волі, спрямованої на відчуження частини квартири, ОСОБА_6 володіє частиною квартири незаконно, без відповідної правової підстави, тому її право власності підлягає припиненню зі скасуванням державної реєстрації цього права та витребуванням спірної частки квартири з її чужого незаконного володіння.
Відсутні правові підстави для скасування записів про реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_11, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки ці записи, як і відповідні рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію їх прав, вичерпали свою дію при переході права власності до наступної особи, а відтак їх скасування жодним чином не захистить і не відновить порушене право позивачів.
Зустрічний позов задоволенню не підлягає у зв`язку з його недоведеністю.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року недійсним, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на 2/3 частини квартири та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат змінено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 8 552, 50 грн на кожного.
В решті рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечать чинному законодавству, має ознаки підроблення та є неукладеним, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Вимоги про припинення права власності та скасування рішення (запису) про державну реєстрацію права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі.
Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив первісний позов в частині цих вимог.
Визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з добросовісного володільця на користь власника майна, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу.
ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати на утримання квартири, які вона понесла на оплату житлово-комунальних послуг.
Однак, вказані витрати не є тими витратами, які підлягають стягненню на її користь на підставі частини третьої статті 390 ЦК України.
На підтвердження вимог про відшкодування невід`ємних витрат на поліпшення спірного майна ОСОБА_6 надано, зокрема, звіт про експертну грошову оцінку невід`ємних поліпшень від 23 вересня 2020 року, складений на її замовлення оцінювачем ОСОБА_12 (ПП "Аспект"), відповідно до якого ринкова вартість невід`ємних поліпшень житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 (капітальний ремонт, заміна сантехніки, інженерних комунікацій, декорування, меблювання), розташованої за адресою: АДРЕСА_4, становить 472 000,00 грн.
Встановлено, що у цьому звіті відсутні відомості про ринкову вартість квартири до та після ремонту. В ході дослідження оцінювачем не встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та у якій пропорції відбулося збільшення вартості майна внаслідок таких поліпшень, а відтак вказаний документ не є належним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог.
ОСОБА_6 в суді першої інстанції не заявляла клопотання про проведення будівельної експертизи для встановлення розміру поліпшень, за рахунок який збільшилась вартість квартири.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження вимог зустрічного позову, правильними є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в частині задоволення вимог первісного позову про витребування 2/3 частин спірної квартири та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову й ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 13 березня 2019 року в справі № 521/3743/17-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 199/7375/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 379/1418/18, від 23 листопада 2020 року в справі № 638/7748/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 14 липня 2021 року в справі № 902/834/20, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 22 грудня 2021 року в справі № 902/1706/13, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Спірна квартира є предметом комерційного інтересу позивачів, діяльність яких тісно повʼязана з нерухомістю, вони не вступали у володіння своєю часткою у квартирі та ніколи не зʼявлялись там, однак вказаним доводам суди попередніх інстанцій не надали оцінку.
Внаслідок ухвалення судами оскаржуваних рішень її позбавлено житла.
Висновки судів про те, що вона придбала спірну квартиру за ціною, нижчою за ринкову, ґрунтуються виключно на припущеннях.
За всієї обачності вона не могла передбачити настання несприятливих наслідків на момент придбання спірної нерухомості.
Витребування частини квартири на користь позивачів не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки не забезпечує справедливий баланс та покладає індивідуальний та надмірний тягар на неї.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва та зупинено дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року в частині задоволеної вимоги первісного позову про витребування 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
25 липня 2023 року справа № 753/24398/19 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_13 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.
Судові рішення в частині вирішення вимог первісного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, відновлення становище, яке існувало до порушення, шляхом припинення права власності та скасування записів про право власності в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.