ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №160/20266/22
адміністративне провадження № К/990/43942/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/20266/22
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Кириленка Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року (суддя Царікова О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (головуючий суддя - Головко О.В., судді: Ясенова Т.І., Суховаров А.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (надалі - Постанова № 168), у розмірі до 100 000 гривень за квітень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі до 100 000 гривень за квітень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходить військову службу на посаді стрільця - помічника гранатометника Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України. В період з 01 лютого по 25 квітня 2022 року позивач брав безпосередню участь в бойових діях у відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях згідно довідки відповідача від 12 серпня 2022 року, а тому вважає, що набув право на отримання збільшеної додаткової грошової винагороди до 100 000,00 грн відповідно до Постанови №168. Проте, відповідачем не здійснено нарахування та виплату такої винагороди позивачу за квітень місяць 2022 року як учаснику бойових дій у розмірі 100 000 грн, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
При ухваленні рішення суд першої інстанції керувався тим, що військовослужбовці Збройних Сил України, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів мають право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн або 30 000 грн. Така участь у бойових діях військовослужбовця повинна підтверджуватися довідкою командира військової частини, яка є підставою для включення військовослужбовця до наказу командира (начальника) військової частини для виплати додаткової винагороди. Водночас, у разі якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби (військову частину), то такий військовослужбовець згідно з підпунктом 9.4 пункту 9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (надалі - Окреме доручення) до відповідного наказу про виплату додаткової винагороди не включається.
На основі цього суд першої інстанції виснував, що за процедурою, встановленою приписами Окремого доручення, установлено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у конкретному місяці, зокрема, у разі самовільного залишення місця служби. При цьому суд зауважив, що прийняття Міністром оборони України Окремого доручення узгоджується з повноваженнями, визначеними пунктом 17 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі - Порядок № 260), а тому відповідне рішення підлягають урахуванню при вирішенні питання про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Суд першої інстанції, посилаючись на встановлені у справі обставини, дійшов висновку, що у відповідача були підстави для позбавлення ОСОБА_1 виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за квітень 2022 року за порушення дисципліни, зокрема, самовільне залишення військової частини. Відтак, позивачу за квітень 2022 року на підставі підпункту 9.4 пункту 9 Окремого доручення правомірно не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168.
Третій апеляційний адміністративний суд погодився з результатом вирішення справи судом першої інстанції, проте змінив мотиви прийнятого Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення від 20 березня 2023 року.
Апеляційний суд виходив із того, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову є правильним, однак ґрунтується на правових нормах, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Так, суд першої інстанції посилається на приписи Окремого доручення, яке застосовується з 01 червня 2022 року, тоді як спірні правовідносини стосуються квітня 2022 року. Отже, є очевидним, що правовідносини, які мали місце в квітні 2022 року, не можуть регулюватися актом, який прийнятий у червні 2022 року.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що до спірних правовідносин застосовується доручення Міністра оборони України у формі телеграми № 248/1298 від 25 березня 2022 року, за змістом якого до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці в разі вчинення дій, які містять ознаки кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення. У даному випадку самовільне залишення військової частини або місця служби є кримінальним правопорушенням, за яке передбачена відповідальність статтею 407 Кримінального кодексу України.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
26 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кириленка Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 160/20266/22.
За словами автора касаційної скарги, звернення до суду касаційної інстанції обумовлено неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- пункту 1 Постанови № 168, статті 48 Закону України Закону України від 24 березня 1999 року №551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", статті 51 Кримінального кодексу України у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, внаслідок притягнення їх до юридичної відповідальності (накладення дисциплінарного стягнення та/або накладення адміністративного стягнення), а також вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності (проведення службового розслідування, передачі матеріалів до правоохоронних органів);
- пункту 2-1 Постанови № 168, рішень Міністра оборони України у формі телеграми від 25 березня 2022 року № 248/1298 (застосувалось до 01 червня 2022 року) та Окремого доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил України та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеної телеграми та Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги згідно пункту 2-1 Постанови №168.
За доводами скаржника, в межах даної справи спірним є наявність (відсутність) нормативно визначеної можливості позбавлення позивача додаткової грошової винагороди у зв`язку із фактом встановлення відносно позивача за результатами службового розслідування ознак кримінального правопорушення. Вважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно застосовані норми Постанови № 168, оскільки жодне її положення не передбачає можливості позбавити військовослужбовця права на отримання додаткової грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях. Рішення у формі телеграми Міністра оборони України, на яке посилається суд апеляційної інстанції, не є регуляторним актом у розумінні вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Тому, на підставі вказаного рішення позивача не може бути позбавлено додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Також автор скарги посилається на те, що ні положеннями Кримінального кодексу України, ні іншими законами України не передбачено такий вид покарання для військовослужбовців, як обмеження у виплаті додаткової винагороди. До того ж, зважаючи на принцип презумпції невинуватості сам факт самовільного залишення військової частини не може свідчити про вчинення позивачем будь-якого злочину. На момент звернення до суду і на цей час позивач не визнаний винним у скоєнні будь-якого злочину у встановленому законодавством порядку. Саме тому ці обставини не можуть бути застосовані для його юридичної відповідальності у вигляді невиплати додаткової винагороди.
У якості ще одного доводу скаржник вказує те, що перелік видів дисциплінарних стягнень, зазначений у частині першій статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", є вичерпним і не підлягає додатковому тлумаченню. Оскільки застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачено цією нормою, скаржник уважає, що позбавлення позивача права на виплату додаткової винагороди за квітень 2022 року відбулося поза межами правового поля. До того ж Постанова №168 також не містить будь-яких виключень щодо можливості позбавлення додаткової винагороди, яка має виплачуватися військовослужбовцю за перебування на військовій службі у період дії воєнного стану.
За таких міркувань заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Касаційну скаргу разом із копією ухвали від 28 грудня 2023 року надіслано та доставлено в електронний кабінет відповідача 26 та 29 грудня 2023 року відповідно.
Відзив на касаційну скаргу від Військової частини НОМЕР_1 не надходив, що в силу приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішень.
Ухвалою від 16 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 у спірному періоді (квітень 2022 року) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 12 серпня 2022 року № 3244 підтверджується, що позивач у період з 01 лютого по 25 квітня 2022 року брав безпосередню участь в бойових діях у відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2022 року № 86 ОСОБА_1 вважається таким, що вибув у зв`язку з самовільним залишенням місця служби під час виконання бойового завдання з району безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 25 квітня 2022 року, солдату військової служби за контрактом ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 25 квітня 2022 року.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11 травня 2022 року № 93 ОСОБА_1 вважається таким, що 11 травня 2022 року прибув і приступив до виконання службових обов`язків після самовільного залишення частини до пункту постійної дислокації, солдат був незаконно відсутнім на службі з 25 квітня 2022 року, виплату грошового забезпечення поновлено з 11 травня 2022 року.
13 жовтня 2022 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за квітень 2022 року відповідно до Постанови № 168.
Листом від 15 листопада 2022 року № 691/66 Військова частина НОМЕР_1 повідомила заявника, що військовослужбовець з 25 квітня по 01 травня 2022 року перебував у самовільному залишенні Військової частини НОМЕР_1 . До наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн згідно з Постановою № 168 за квітень 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За змістом абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято Постанову № 168.
Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168" Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29. Надання таких телеграм, які є формою рішення Міністра, обов`язкового до виконання суб`єктами, підпорядкованими Міністерству оборони України, обґрунтоване особливостями правового режиму воєнного стану.
Відтак, як правильно зауважив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, у спірний період - квітень 2022 року порядок і умови виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, визначалися директивою Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298, доведеної до військової частини у формі телеграми.
Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано вказав на помилковість застосування судом першої інстанції до обставин цієї справи положень Окремого доручення від 23 червня 2022 року №912/з/29, яке діяло з 01 червня 2022 року.
Одночасно з цим колегія суддів уважає за необхідне надати відповідь на аргумент скаржника про те, що рішення у формі телеграми Міністра оборони України, на яке посилається суд апеляційної інстанції, не є регуляторним актом у розумінні вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а отже, не може слугувати підставою для позбавлення позивача додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
У цьому зв`язку колегія суддів ураховує постанову Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23, у якій Суд надав оцінку аналогічним доводам. Так, у цій постанові Верховний Суд зазначив наступне:
"При цьому безпідставними є доводи скаржника про невідповідність зазначених рішень Міністра оборони України, зокрема окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29, вимогам Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Оскільки виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн запроваджено на період дії воєнного стану, згадані рішення Міністра оборони України, в тому числі окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29, не повинні узгоджуватися з вимогами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", позаяк сфера його дії не поширюється на прийняття актів з питань здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Суд наголошує, що згадані рішення Міністра оборони України є частиною нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку та умов виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на період проходження ними військової служби в умовах воєнного стану та мають зовсім інше правове підґрунтя в порівнянні із загальною регуляторною політикою у сфері господарської діяльності.".
Отож ураховуючи, що Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, власне як і телеграма від 25 березня 2022 року № 248/1298, є рішеннями Міністра оборони України, прийнятими з метою належного виконання Постанови № 168, що визначають порядок і умови виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на період проходження ними військової служби в умовах воєнного стану, колегія суддів уважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду у справі № 400/249/23 до обставин даної справи.
Продовжуючи, звернемо увагу на зміст телеграми Міністра оборони від 25 березня 2022 року №248/1298.
Зокрема, згідно з пунктом 2 телеграми № 248/1298, на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби).
Відповідно до пункту 5 цієї телеграми виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або ЗО 000 гривень здійснювати на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини;
керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку № 2 до цієї телеграми № 248/1298).
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 телеграми).
Разом з тим, пунктом 10 телеграми № 248/1298 установлено не включати до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень військовослужбовців, які, зокрема самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.
Відтак, самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби є правовою підставою для невключення такого військовослужбовця до наказу про виплату додаткової винагороди.
Як зазначено вище, з матеріалів адміністративної справи суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2022 року № 86 солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1, стрілець - помічник гранатометника 3 парашутно-десантного взводу 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону, вважається таким, що вибув у зв`язку з самовільним залишенням місця служби під час виконання бойового завдання з району безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій (проведення заходів), призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 25 квітня 2022 року. Солдату військової служби за контрактом ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 25 квітня 2022 року.
У подальшому, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11 травня 2022 року №93 солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 вважається таким, що 11 травня 2022 року прибув і приступив до виконання службових обов`язків після самовільного залишення частини до пункту постійної дислокації, був незаконно відсутнім на службі з 25 квітня 2022 року, виплату грошового забезпечення поновлено з 11 травня 2022 року.
Описані обставини позивачем під час судового розгляду не заперечувалися та не спростовувалися, а зазначені накази командира Військової частини НОМЕР_1 є чинними і в судовому порядку не оскаржувались.
Відтак, факт самовільного залишення позивачем військової частини є підтвердженим.
За таких обставин колегія суддів уважає, що у відповідача були наявні правові підстави для невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за квітень 2022 року, відповідно, відповідач не допустив протиправної бездіяльності, коли не нарахував і не виплатив позивачу цю винагороду за спірний період.
До такого висновку дійшов у своїй постанові й Третій апеляційний адміністративний суд. Водночас, суд помилково послався на положення пункту 10 телеграми Міністра оборони від 25 березня 2022 року № 248/1298, за змістом якого до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.
Застосування цих положень телеграми № 248/1298 апеляційний суд у постанові мотивував тим, що самовільне залишення військової частини або місця служби є кримінальним правопорушенням, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 407 Кримінального кодексу України.
Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що у пункті 10 телеграми № 248/1298 Міністр оборони України виокремив "самовільне залишення військових частин, місць служби або дезертирство" і "вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення" як дві різні підстави для невключення військовослужбовців до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень.
На це вказує також й те, що у першому випадку виплата військовослужбовцям додаткової винагороди припиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира, а в другому - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.
У справі, що розглядається, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2022 року № 86 оголошено саме про самовільне залишення військової частини солдатом військової служби за контрактом ОСОБА_1 .
Тому попри те, що самовільне залишення військової частини або місця служби, дійсно, є кримінальним правопорушенням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, невиплата позивачеві в квітні 2022 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, була зумовлена самовільним залишенням військової частини, оголошеного наказом командира.
У зв`язку з цим колегія суддів констатує, що Третім апеляційним адміністративним судом правильно застосовані норми, які регулюють спірні відносини, водночас помилкове посилання суду на вищевказане положення пункту 10 телеграми № 248/1298 є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови.
Доводи касаційної скарги про незаконне позбавлення позивача права на виплату додаткової винагороди через відсутність в переліку видів дисциплінарних стягнень, визначеному частиною першою статті 48 Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, колегія суддів уважає необґрунтованими. У даному випадку позбавлення позивача виплати додаткової винагороди здійснено з урахуванням вимог рішення Міністра оборони України, а не на підставі Дисциплінарного статуту Збройних Сил України" у порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, чи будь-якого іншого виду юридичної відповідальності.
Беручи до уваги обставини цієї справи та правове регулювання спірних відносин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли правильне рішення по суті вимог ОСОБА_1, відмовивши йому в задоволенні позову.
Однак, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково застосував Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, а суд апеляційної інстанції у постанові не виправив цю помилку в повному обсязі, застосувавши не те положення пункту 10 телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298, яке відображало дійсну підставу позбавлення позивача додаткової винагороди в квітні 2022 року, колегія суддів уважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у їх мотивувальних частинах.
Тому враховуючи, що результат вирішення спору є правильним, а допущені судами помилки у застосуванні норм права не призвели до прийняття незаконних рішень, Верховний Суд, ураховуючи приписи статті 351 КАС України, дійшов висновку про зміну оскаржуваних рішень у мотивувальних частинах.