ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 346/549/16-к
провадження № 51-4786км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконфереції),
прокурора ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12015090180000837 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, та
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
обох у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк:
- за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК - 11 років ;
- за ч. 2 ст. 186 КК - 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
ОСОБА_8 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк:
- за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК -13 років;
- за ч. 2 ст. 186 КК - 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань призначених за вироком Івано-Франківського міського суду Івано - Франківської області від 21 липня 2022 року та за даним вироком, остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 4 місяці.
Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 250 000 грн моральної шкоди з кожного.
Вирішено питання про долю речових доказів і процесуальні витрати.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 03 жовтня 2015 року біля 00:10 поблизу будинку АДРЕСА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, з метою умисного вбивства ОСОБА_10 спільно завдали йому чисельних ударів руками та ногами у голову, тулуб та кінцівках, а ОСОБА_8, крім того, і дерев`яною палицею. Усього було завдано не менше 35 ударів, з яких не менше 11 в голову, не менше 6 в ділянку тулубу, не менше 7 в ділянки рук та не менше 11 в ділянки ніг, заподіявши потерпілому у комплексі тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент спричинення.
Розуміючи, що від отриманих ударів він не виживе, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 з місця злочину втекли.
Потерпілий ОСОБА_10 був виявлений на місці події випадковими перехожими і доставлений до Коломийської ЦРЛ де цього ж дня від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Крім того, 03 жовтня 2015 року під час побиття потерпілого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вибили у нього з рук і відкрито заволоділи мобільним телефоном "Нокіа" вартістю 500 грн.
При перегляді вироку Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 19 вересня 2023 року залишив це рішення без змін. При цьому зарахував ОСОБА_8 у строк покарання термін його попереднього ув`язнення з 31 березня 2016 року по 19 вересня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та ухвалив вважати ОСОБА_8 таким, що відбув призначене покарання за вироком Коломийського міськрайонного суду від 31 травня 2023 року.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити вирок місцевого суду в частині визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186 КК, визнати останнього невинуватим у вчиненні цих злочинів і виправдати через недоведеність у його діях складу кримінальних правопорушень. Також просить визнати останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК і призначити покарання у межах санкції вказаної норми закону.
На обґрунтування своїх вимог посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанції, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження та зазначає, що зібраними у справі доказами не доведено наявність у ОСОБА_8 та ОСОБА_7 попередньої змови та умислу на вбивство потерпілого і грабежу.
Стверджує, що на обґрунтування свого висновку про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів суд першої інстанції у вироку послався на їхні показання, надані під час досудового розслідування при допиті в якості свідків, які відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) є недопустимими доказами.
Також зазначає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у справі та вважає безпідставним стягнення з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 завданої моральної шкоди з урахуванням того, що вина останнього у вчиненні вказаних злочинів є недоведеною.
З урахуванням цих обставин, на думку захисника, оскаржувані ним судові рішення є незаконними і не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисник підтримав вимоги своєї касаційної скарги.
Прокурор вважав, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованим і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
За правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, сторона захисту вказує на істотні порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК при проведенні досудового розслідування і розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції. Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що при розгляді кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи, на які посилалася сторона захисту в судових засіданнях та які є аналогічними тим, що викладені захисником у касаційній скарзі. Зазначені в цих рішеннях мотиви суду про визнання вказаних доводів безпідставними є умотивованими і ґрунтуються на перевірених у судовому засіданні доказах.
Свій висновок у вироку про винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень суд першої інстанції зробив на підставі досліджених ним доказів, а саме: наданих у суді показаннях засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_9, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, експерта ОСОБА_18, протоколів: огляду місця події від 03 та 08 жовтня 2015 року, обшуку від 07 жовтня і 03 листопада 2015 року, огляду предметів від 02 листопада 2015 року, проведення слідчого експерименту від 09 жовтня 2015 року за участю ОСОБА_7, а також висновків експертів, відеозаписів із камер відеоспостереження розміщених на будівлях кафе "Звенислава" та Коломийської ОДПІ від 03 жовтня 2015 року, та інших доказах.
Доводи захисника у скарзі про недоведеність попередньої домовленості на вбивство ОСОБА_10 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли. Спростовуючи ці доводи сторони захисту судипершої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях зазначили, що про наявність попередньої змови між засудженими на вбивство потерпілого вказує узгодженість їх спільних дій в організації зустрічі з потерпілим серед ночі, прямування у безлюдне місце, завчасне приготування палиці, спільне знищення та приховування знаряддя злочину і речових доказів.
Також у своїх рішеннях ці суди послалися на протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 09.10.2015, під час проведення якого останній на місці детально розповів та показав: квартиру за місцем проживання ОСОБА_8, де останній дав йому биту; кафе, де засуджені зустріли потерпілого ОСОБА_10 та маршрут, по якому вони утрьох рухалися; як на місці злочину він ( ОСОБА_7 ) витягав биту з одягу та подавав її ОСОБА_8, щоб він наносив удари потерпілому; місце та механізм завдання ними спільно ударів потерпілому палицею та руками і ногами; місце де він підібрав мобільний телефон, який належав ОСОБА_10 .. Також показав, як вони із ОСОБА_8 проникли на територію заводу "Сільмаш", де ховали та знищували свій одяг, знаряддя злочину і телефон потерпілого.
З огляду на зазначене при постановлені вироку судом першої інстанції враховано, що отримані під час проведення слідчого експерименту дані узгоджуються між собою в деталях і підтверджуються висновками судово-медичних експертиз щодо характеру, локалізації, кількості та механізму заподіяння тілесних ушкоджень виявлених на тілі потерпілого, та узгоджуються з висновками експертизи № 09/12-1319 від 23 грудня 2015 року, відповідно до яких на наданих предметах одягу і взуття ОСОБА_10, що були вилучені під час огляду місця події, виявлені сторонні волокна-нашарування які мають спільну родову належність із волокнами зі штанів ОСОБА_7 ; на наданих на дослідження предметах одягу та взуття ОСОБА_7, які він видав добровільно, виявлені сторонні волокна-нашарування які мають спільну родову належність із волокнами штанів і куртки ОСОБА_10, та експертизи № 09/12-1380 від 25 грудня 2015 року, згідно якого на наданих на дослідження предметах одягу ОСОБА_7 вилученого у нього під час обшуку, були виявлені сторонні волокна-нашарування, які мають спільну родову належність із волокнами штанів та куртки ОСОБА_10 .
У касаційній скарзі захисник вказує на недопустимість цього слідчого експерименту через показання, які давав ОСОБА_7 при його проведенні.
Як убачається з матеріалів провадження, слідчий експеримент був проведений з дотриманням вимог ст. 240 КПК за участю захисників та понятих, від яких жодних зауважень щодо порядку його проведення та правильності відображених у протоколі даних не надходило, про що також вказали у своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій. Правильність його оцінки цими судами відповідає вимогам закону та критеріям, визначеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у провадженні № 51- 6070кмо19 (справа № 740/3597/17), а тому ставити під сумнів допустимість цього доказу колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про безпідставну, на його думку, відмову апеляційного суду в повторному дослідженні відеозапису з камер відеоспостереження від 03 жовтня 2015 року, то такі не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Так, положеннями ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Сам факт незгоди якоїсь зі сторін із висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
Під час апеляційного перегляду вироку захисник просив апеляційний суд повторно дослідити протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 через, на його думку, неправильну оцінку судом першої інстанції, однак у своєму клопотанні не навів жодних аргументів на обґрунтування того, що цей доказ був досліджений судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями. Тому, оскільки передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав для його повторного дослідження апеляційним судом встановлено не було, цей суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання.
Обмежившись аналізом доказів, досліджених судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив встановленого законом порядку апеляційного розгляду справи. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом та правильністю його висновків у судовому рішенні, а відтак застосована ним процедура перевірки цього рішення не суперечила встановленій статтею 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду.
Безпідставними є і доводи касаційної скарги захисника про відсутність у справі підстав для стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 .
Положеннями ст. 128 КПК визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Таким чином, за встановлених обставин, суд першої інстанції правильно в передбаченому законом порядку розглянув цивільний позов потерпілої і при його вирішенні ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Наведені захисником у касаційній скарзі доводи є аналогічними тим, що були викладені ним в апеляційній скарзі, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і дав на них у своєму рішенні обґрунтовані відповіді та навів відповідні мотиви і положення закону, якими він керувався залишаючи апеляційну скаргу без задоволення.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належним чином умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули за собою їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд