ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 569/1916/16-к
провадження № 51-1846км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015180000000311, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Хорів Острозького району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України
(далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у одержанні службовою особою неправомірної вигоди, а так само проханні надати таку вигоду для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням свого службового становища.
Так, 10 вересня 2015 року близько 19:10 ОСОБА_8, який був засновником ТзОВ "Бей-Айдин", звернувся до виконувача обов`язків начальника відокремленого підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" ОСОБА_7, перебуваючи в його службовому кабінеті, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, з проханням укладення договору на перевезення вантажу у вигляді дубової паркетної дошки, подачі відправлень чотирьох піввагонів зі станції "Клевань" до Республіки Узбекистан. Водночас ОСОБА_7, достовірно знаючи про порядок та можливість укладення такого договору, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями щодо безпосереднього управління відділом перевезень, комерційним відділом та пасажирським сектором, використовуючи своє службове становище, повідомив ОСОБА_8 про можливість укладення такого договору та висловив прохання надати йому за це неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів в сумі 1000 доларів США, із розрахунку 250 доларів США за один вагон.
У подальшому, 15 вересня 2015 року близько 18:17 ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_7 в його службовому кабінеті, де було обговорено питання наявності документів, необхідних для укладення договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за надані залізницею послуги. В ході цієї розмови ОСОБА_7 підтвердив ОСОБА_8 про свій намір одержати від останнього неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів в сумі 1000 доларів США за вирішення питання про укладення вищевказаного договору. При цьому ОСОБА_7 вказав ОСОБА_8 на узгодження питань щодо укладення договору із експедитором ОСОБА_9, з яким в нього існує усна домовленість щодо сприяння у перевезенні вантажу.
17 вересня 2015 року близько 09:20 ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_7 в його службовому кабінеті для укладення договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. Під час розмови з ОСОБА_8 ОСОБА_7 викликав по стаціонарному телефону співробітницю дирекції - інженера ОСОБА_10 та надав останній усну вказівку перевірити достатність необхідних документів для укладення договору та підготувати договір для його подальшого підписання.
30 вересня 2015 року близько 15:30 ОСОБА_8 після підготовки усіх необхідних документів для укладення договору, діючи за порадою ОСОБА_7 взяти із собою спиртний напій та заздалегідь обумовлену неправомірну вигоду, з`явився до службового кабінету останнього з питанням укладення договору. Близько 16:10 ОСОБА_7, перебуваючи у вказаному місці, згідно з попередньою домовленістю з ОСОБА_8, діючи умисно та з корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, одержав від останнього неправомірну вигоду у вигляді спиртного напою - коньяку "Ай-Петри" ємністю 0,5 л вартістю 165 грн та коштів у сумі 1000 (одна тисяча) доларів США (відповідно до курсу Національного Банку України становить 21 257 грн) за сприяння у підготовці документів, видачі коду та укладення договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, передбаченого пунктом 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, а саме на перевезення вантажу у вигляді дубової паркетної дошки, а також організації подачі відправлень чотирьох піввагонів зі станції "Клевань" до Республіки Узбекистан.
Як встановлено місцевим судом, ОСОБА_7 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1, виданим 25 грудня 2017 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Дружина ОСОБА_7 ОСОБА_11 звернулася до суду із заявою, в якій просила продовжити судовий розгляд у цьому провадженні, з метою реабілітації померлого.
У цьому кримінальному провадженні постановлені такі судові рішення:
- ухвала Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, якою кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з його смертю;
- постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 листопада 2023 року, якою касаційні скарги захисника ОСОБА_12 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задоволено, ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд у порушення вимог статей 370, 404, 419 КПК України не перевірив апеляційну скаргу прокурора і не надав відповіді на доводи сторони обвинувачення, яка заперечує наявність підстав для ухвалення виправдувального вироку. Вважає, що апеляційний суд не виконав вказівок, зазначених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року. Стверджує, що апеляційний суд всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України, відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про необхідність повторного дослідження доказів, належним чином їх не перевірив, безпосередньо їх не дослідив і тим самим допустив упередженість. Прокурор зазначає, що згідно з доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції не дано належної оцінки показанням допитаних свідків, а саме зазначено лише висновок, що свідчення допитаних свідків не підтверджують вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обвинуваченим. Судом також не оцінено вказані показання свідків у їх взаємозв`язку та послідовності згідно фактичних обставин в обвинувальному акті. Стверджує, що місцевий суд не взяв до уваги та не зазначив повністю показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які є підлеглими ОСОБА_7, обмежив сторону обвинувачення у допиті свідка ОСОБА_8, показання якого є ключовими. Прокурор зауважує, що апеляційний суд всупереч вимогам ч. З ст. 404 КПК України відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторний допит свідка ОСОБА_8, місцезнаходження якого встановлено, та інших свідків, а також про дослідження письмових доказів. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419, 439 КПК України.
Не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій про недопустимість матеріалів негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД). Вважає, що місцевий суд безпідставно визнав незаконною ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД та похідні докази. На думку прокурора, залишилися не вирішеними доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, про незаконність висновків місцевого суду щодо питань, які стосуються прав та інтересів свідка ОСОБА_8, а саме звернення в дохід держави речових доказів - грошових коштів, які належать йому на праві власності.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як визначено ст. 439 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
На переконання колегії суддів, зазначених вимог закону апеляційний суд, постановляючи ухвалу щодо ОСОБА_7, дотримався.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, ухвала Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, якою кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з його смертю, була предметом перевірки касаційного суду. Ухвалюючи рішення про скасування цієї ухвали з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції взагалі не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, жодних відповідей на них не надав, не навів докладних мотивів для їх спростування, зазначивши лише про те, що доводи прокурора про скасування виправдувального вироку щодо померлого ОСОБА_7 є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був виконати вимоги статей 370, 404, 419 КПК України, надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора та постановити ухвалу, передбачену одним із пунктів 1, 2, 5 або 6 ст. 407 КПК України з урахуванням вимог статей 284, 417 цього Кодексу.
При цьому, колегія суддів касаційного суду погодилася з доводами захисника про те, що закриваючи кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1
ст. 284 КПК України, яка не є реабілітуючою, без прийняття рішення щодо вироку, яким ОСОБА_7 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, апеляційний суд фактично погіршив становище особи, стосовно якої було ухвалено виправдувальний вирок.
Довід прокурора про те, що апеляційний суд всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України, відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про необхідність повторного дослідження доказів, належним чином їх не перевірив, безпосередньо їх не дослідив і тим самим допустив упередженість, не є слушним.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у суді апеляційної інстанції прокурор заявив клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема, про повторний допит свідків ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дослідження письмових доказів, не зазнаючи підстав для їх повторного дослідження, передбачених положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України. Апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання з урахуванням положень ч. 3 ст. 404 КПК України, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то за відсутності підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду.
Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
Доводи прокурора про те, що апеляційний суд у порушення вимог статей 370, 404, 419 КПК України не перевірив апеляційну скаргу прокурора і не надав відповіді на доводи сторони обвинувачення, яка заперечує наявність підстав для ухвалення виправдувального вироку, є безпідставними.
За наслідками апеляційного розгляду в ході аналізу матеріалів провадження та у відповідності до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не було доведено достатньою сукупністю доказів обставини скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, як це викладено в обвинувальному акті.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до обвинувального акта в кримінальному провадженні № 12015180000000311 дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 368 КК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, винуватість ОСОБА_7 обґрунтовувалася показаннями свідків, письмовими і речовими доказами.
Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_7, зробив висновок, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_14 і ОСОБА_9 не підтвердили суду причетність ОСОБА_7 до вчинення даного кримінального правопорушення.
Свідок ОСОБА_10 вказала, що ОСОБА_7 будь-яких вказівок та прохань щодо оформлення документів громадянину неукраїнської національності їй не висловлював. Зазначала, що вказаний громадянин до неї підходив двічі, жодних документів з пакету, які останньому потрібно було зібрати та оформити, не надав, а лише при кожній зустрічі перепитував щодо правильності оформлення документів.
Свідок ОСОБА_14 вказав, що був свідком того, як в кабінет обвинуваченого заходив чоловік кавказької зовнішності, після чого ОСОБА_7 повідомляв його, що цей чоловік хоче його дискредитувати, пропонує грошові кошти, але він його постійно направляє в комерційний відділ.
Суд першої інстанції зазначив, що показання свідків не спростовані стороною обвинувачення, а тому суд їх вважав послідовними, узгодженими між собою та з іншими доказами.
Отже, доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не дано належної оцінки показанням допитаних свідків, що показання допитаних свідків не підтверджують вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обвинуваченим, що судом не оцінено зазначених показань свідків у їх взаємозв`язку та послідовності згідно фактичних обставин в обвинувальному акті, не є слушними.
Разом з тим, посилаючись на те, що місцевий суд не зазначив повністю показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, прокурор не наводить належниних обґрунтувань, яким чином зазначене перешкодило постановити законне та обґрунтоване рішення.
Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставними довід прокурора про те, що місцевий суд обмежив сторону обвинувачення у допиті свідка ОСОБА_8, показання якого є ключовими.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, стороною обвинувачення основним свідком обвинувачення було вказано ОСОБА_8, який в судовому засіданні в суді першої інстанції допитаний не був, оскільки встановити його місцезнаходження не виявилося можливим. Зокрема, в матеріалах кримінального провадження знаходиться відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, адресована прокуратурі Рівненської області від 31 жовтня 2019 року, в якій зазначено, що Головний центр не може надати інформацію щодо місцезнаходження ОСОБА_8, оскільки в листі не зазначено правових підстав для поширення інформації без згоди особи.
Аналогічна відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України була надана на виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області. Згідно дослідженого в судовому засіданні повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 12 січня 2016 року № 05-234 (т. 2, а.к.п. 148) зазначено, що громадянин ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2, за обліками Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області не значиться.
Згідно з ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 КПК України, на необхідності дотримання яких суд неодноразово звертав увагу прокурора, сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом. Крім того обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається в даному випадку на прокурора.
При цьому, суд не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеної, зокрема у ч. 6 ст. 22 КПК України.
За ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2019 року у зв`язку з не забезпеченням прокурором участі в судовому засіданні свідків обвинувачення було встановлено строк для подачі до суду доказів стороною обвинувачення до 20 вересня 2019 року. Однак, прокурором не вжито достатніх заходів для забезпечення явки свідків обвинувачення протягом тривалого часу.
Апеляційний суд в ухвалі зазначив, що суд позбавлений можливості встановити, чи було добровільним волевиявлення ОСОБА_8 у зверненні до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення та перевірити правомірність проведення слідчих дій за участю останнього під час досудового розслідування.
Також апеляційний суд перевірив та визнав безпідставним довід прокурора про його незгоду щодо визнання недопустимими доказами матеріалів НСРД та похідних від них доказів.
Частина 1 статті 87 КПК України визначає обов`язок суду визнати недопустимими докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Судом першої інстанції встановлено: - що ініціатором усіх зустрічей був гр. ОСОБА_8, який діяв під контролем працівників УСБУ у Рівненській області. Фактів домовленостей про зустрічі з ініціативи ОСОБА_7 суду не надано;
- згідно з поданими до суду матеріалами НСРД не зафіксовано висловлювань про неправомірну вигоду чи передачу коштів для її отримання, а також не зафіксовано будь-яким чином мети обвинуваченого вчинити інші протиправні дії.
Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду у частині визнання недопустимими матеріалів, отриманих в ході НСРД, та зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу свого висновку концепцію "плодів отруйного дерева", сформульовану Європейським судом з прав людини у справах "Гефген проти Німеччини", "Тейксейра де Кастро проти Португалії", "Шабельник проти України", "Балицький проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України". Відповідно до цієї концепції, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж (справа "Гефген проти Німеччини"). Докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом (справа "Нечипорук і Йонкало проти України").
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недопустимими доказами матеріалів НСРД та похідних від них доказів.
Як убачається з рішень судів першої та апеляційної інстанцій, інші докази, які були надані стороною обвинувачення та досліджені судом, також не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненому злочині, в якому він обвинувачується.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, враховуючи, що зібрані у справі докази не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у встановленому законом порядку належними і допустимими доказами та всі можливості по з`ясуванню обставин і перевірці доказів вичерпані, суд апеляційної інстанції вважав, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення не доведено. Усі припущення й сумніви стосовно доведеності вини обвинуваченого необхідно тлумачити на користь обвинуваченого ОСОБА_7, а тому погодився з рішенням місцевого суду про виправдання останнього у зв`язку з недоведеністю вини обвинуваченого, а відтак вчинення ним кримінального правопорушення.
Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні суд вирішив у відповідності до вимог ст.100 КПК України. Рішення місцевого суду у частині звернення в дохід держави речових доказів - грошових коштів, які належать ОСОБА_8 на праві власності, останнім не оскаржувалося. Тому довід прокурора про те, що залишилися не вирішеними його доводи у частині звернення в дохід держави речових доказів - грошових коштів, які належать ОСОБА_8 на праві власності, не є слушним.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК України. При цьому, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок стосовно ОСОБА_7 - без змін, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких скаргу апелянта визнав необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419, 439 КПК України.
Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційна скарга прокурора ОСОБА_6, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд