П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 149/2129/21
провадження № 51-3197км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 рокущодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Маркуші Хмільницького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто із засудженого на користь кожного з потерпілих у рахунок відшкодування моральної шкоди по 300 000 грн, а також на користь ОСОБА_8 12 000 доларів США у рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника та 20 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 15 лютого 2020 року о 17 год 00 хв, керуючи технічно справним автомобілем "LADA Largus" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. І. Богуна в м. Хмільник Вінницької області, в напрямку виїзду з міста, поблизу АЗС "Авіас", не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та вчасно не відреагував відповідним чином на її зміну, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виконуючи поворот ліворуч, в порушення п.п. "б" п. 2.3, пунктів 10.1, 10.4 ПДР, не надав дорогу зустрічному транспортному засобу, а саме мотоциклу "КТМ" під керуванням ОСОБА_10, який рухався у зустрічному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з останнім. Порушення ОСОБА_7 пунктів 10.1, 10.4 ПДР перебуває у причинному зв`язку з наслідками даної ДТП, а саме - настанням смерті потерпілого 16 лютого 2020 року у КНП "Хмільницька ЦРЛ".
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений посилався на істотні порушення вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_7 вказував про те, що апеляційний суд:
- не надав умотивованих відповідей на твердження сторони захисту про недопустимість як доказів висновків експертів Одеського НДІСЕ від 22 березня 2021 року № 20-7417/7416/7453 та Харківського НДІСЕ від 30 вересня 2020 року № 12255/15294/15295/15296, оскільки дослідження експертами цих установ здійснювалося на підставі копій матеріалів кримінального провадження та копій з носіїв відеозаписів, які слідчим були виготовлені у позапроцесуальний спосіб за відсутності процесуального рішення, яким би такі дії слідчого регламентувалися;
- безпідставно погодився із висновками місцевого суду про недопустимість як доказу висновку комісійної експертизи Вінницького НДЕКЦ від 22 квітня 2020 року № 1777/1778/20-21/174А, яка проводилась експертами ОСОБА_11 та ОСОБА_12, оскільки питання, які ставились перед експертами не виходили за межі їх спеціальних знань;
- не надав обґрунтованих відповідей на доводи апеляційної скарги про недопустимість доказів, а саме відеозаписів з камер відеоспостережень, оскільки під час судового розгляду не було встановлено чи вносилися у ці відеозаписи зміни та чи піддавалися вони монтажу, а самі відеозаписи були отримані з порушенням вимог КПК (під час отримання слідчим лазерних дисків з відеозаписами не було встановлено характерних ознак цих дисків для їх ідентифікації);
- залишив поза увагою те, що в протоколі огляду місця події від 15 лютого 2020 року були невірно зафіксовані розміри дороги, не зафіксовані сліди, залишені від зіткнення, зокрема подряпини асфальтного покриття, залишені мотоциклом під час падіння, що вплинуло на правильність встановлення обставин ДТП у висновках експертів;
- безпідставно критично оцінив показання свідка ОСОБА_13 ;
- не обґрунтував належними і допустимими доказами наявність в діях засудженого як водія автомобіля об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, оскільки не встановив черговості порушень ПДР водіями мотоцикла та автомобіля (хто умисно порушив вимоги ПДР, а хто вимушено), не врахував того, що здатність завчасно виявити небезпеку для свого руху засудженому перешкоджали умисні порушення вимог ПДР потерпілим, які, на переконання ОСОБА_7, стали першопричиною ДТП (перевищення швидкості ОСОБА_10, рух на задньому колесі та без світла фари на мотоциклі, експлуатація якого на дорогах загального користування заборонена), не надав оцінку тому, що у разі виконання водієм мотоцикла вимог ПДР, зокрема здійснення руху з допустимою швидкістю 50 км/год, зіткнення автомобіля і мотоцикла не відбулося б;
- усупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин вчинення ДТП, наявних у матеріалах кримінального провадження письмових доказів, про виклик та допит свідків і експертів, а також про проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 та призначення низки експертиз, зокрема автотехнічної, транспортно-трасологічної та експертизи відеозаписів на предмет їх можливого монтажу;
- залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення місцевим судом цивільного позову в частині стягнення із засудженого на користь потерпілих за спорудження надгробного пам`ятника 12 000 доларів США.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вважав рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим і просив залишити його без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшла заява дружини засудженого - ОСОБА_13, в якій остання повідомила про те, що ОСОБА_7 19 липня 2024 року помер в ДУ "Городецький виправний центр (№ 131)", та просила продовжити касаційний розгляд справи з метою реабілітації її померлого чоловіка.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги засудженого зводяться до незгоди із кваліфікацією судами попередніх інстанцій його дій за ч. 2 ст. 286 КК, визнанням низки наявних у матеріалах кримінального провадження доказів допустимими, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судами попередніх інстанцій зроблено на підставі досліджених та оцінених доказів з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину на підставі: показань свідка ОСОБА_14 (очевидця події); протоколів огляду місця події від 15 лютого 2020 року зі схемою ДТП та фототаблицею, огляду трупа від 16 лютого 2020 року, огляду відеозаписів з камер відеоспостережень від 20 лютого 2020 року, додаткового огляду місця події від 19 лютого 2020 року зі схемою до нього; висновків експертиз Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи від 17 березня 2020 року № 17 та 26 липня 2021 року № 40 (виявлено тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_10, встановлено їх тяжкість та причини смерті останнього), висновку експертів Київського НДІСЕ від 17 червня 2021 року № 139/21-52/140/21-35/18602/21-52 (встановлено невідповідність дій водія ОСОБА_7 вимогам пунктів 10.1, 10.4 ПДР, яка знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням аварійної обстановки та зіткненням з мотоциклом "КТМ" під керуванням ОСОБА_10 ), висновків експерта Вінницького НДЕКЦ від 21 лютого 2020 року № 151 (щодо технічно-справного стану автомобіля "Lada Largus") та від 24 лютого 2020 року № 152 (щодо технічно-справного стану мотоцикла "КТМ"), а також інших доказів у своїй сукупності.
Окрім того, суд першої інстанції критично оцінив такі висновки експертів:
- Вінницького відділення КНДІСЕ від 22 квітня 2020 року № 1777/1778/20-21/174А, оскільки цей висновок зроблено експертами ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які не мають відповідної експертної спеціальності щодо дослідження фото та відеозаписів з кодами "6.1", "7.1", а тому ці експерти не могли проводити дослідження та розрахунки на основі відео та фото зображень. Відсутність відповідних допусків підтвердив допитаний в судовому засіданні місцевого суду 03 березня 2023 року експерт ОСОБА_11 ;
- ДНДЕКЦ МВС України від 07 жовтня 2020 року № СЕ-19-20/15458-ІТ, оскільки суд першої інстанції у вироку зазначив, що сам факт використання водієм ОСОБА_10 на дорозі загального користування спортивного кросового мотоцикла, який має певні конструктивні та технічні особливості, не знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з подією ДТП і могло мати наслідком лише притягнення мотоцикліста до адміністративної відповідальності. Також місцевий суд не погодився з припущенням експерта щодо можливої недостатньої видимості мотоцикла, оскільки із досліджених цим судом доказів, показань свідка ОСОБА_14, відеозаписів з камер відеоспостереження, протоколу огляду місця події було встановлено, що частина дороги, на якій сталась ДТП, є прямою, будь-яких перешкод у оглядовості водія автомобіля не було, а протокол огляду місця події, де наявне формулювання "сутеніло" складався пізніше самої події ДТП, а тому обов`язку у водія мотоцикла рухатись з увімкненими фарами не було.
Також недопустими доказами було визнано висновки Харківського НДІСЕ від 30 вересня 2020 року № 12255/15294/15295/15296 та Одеського НДІСЕ від 22 березня 2021 року № 20-7417/7416/7453. Однак сторона захисту не погодилася із мотивами суду, покладеними у основу визнання цих висновків недопустимими. Захист протягом судового розгляду цієї справи наголошував на недопустимості як доказів висновків експертів Харківського та Одеського НДІСЕ, однак просив зробити це ж інших підстав, аніж зазначені у судовому рішенні.
Суд наголошує, що незгода сторони захисту з мотивами місцевого суду щодо визнання цих висновків експертів недопустимими доказами не свідчить про допущення судом першої інстанції істотного порушення вимог КПК та не є підставою для скасування судового рішення.
Апеляційний суд під час перегляду справи за апеляційною скаргою захисника дослідив вищевказані висновки судових експертиз та обґрунтовано погодився із висновками місцевого суду про неврахування низки висновків експертів та визнання деяких з них недопустимими доказами, з наведенням відповідних мотивів таких своїх тверджень.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, попри доводи касаційної скарги засудженого, погоджується і колегія суддів.
Доводи касаційної скарги засудженого про безпідставне невизнання судами попередніх інстанцій недопустимими доказами відеозаписів з камер відеоспостережень колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що судами першої і апеляційної інстанцій перевірялися твердження сторони захисту про порушення вимог КПК слідчим під час отримання із Хмільницького РВП та АНВП "Візит" відеозаписів із камер відеоспостереження.
Як правильно встановили місцевий та апеляційний суди, вказані відеозаписи орган досудового розслідування отримав у відповідь на запити до АНВП "Візит" та начальника Хмільницького РВП.
В ході допиту в суді першої інстанції свідків ОСОБА_15 (співробітника Хмільницького ВП) та ОСОБА_16 (співробітника АНВП "Візит"), останні повідомили, що за запитами слідчого та на підставі резолюції свого керівництва підготували листи-відповіді та здійснили записи з відеокамер, які розташовані стаціонарно, на носії інформації, які в подальшому були надіслані слідчому.
Таким чином, оскільки відеозаписи з камер відеоспостереження були отримані органом досудового розслідування відповідно до вимог ст. 93 КПК за запитом слідчого, необхідності звертатися з відповідним клопотанням до слідчого судді для отримання копій цих записів у слідчого не було.
Порушень вимог КПК під час отримання слідчим вказаних відеозаписів із Хмільницького РВП та АНВП "Візит" не встановлено, а тому й відсутні підстави для визнання цих відеозаписів недопустимими доказами.
Припущення сторони захисту про те, що вказані відеозаписи з камер відеоспостереження могли піддаватися монтажу чи до них могли вноситися зміни, були спростовані в ході судового розгляду шляхом допиту свідків, які їх записували на електронні носії, та експертів, які досліджували вказані відеозаписи, які вказали про цілісність та безперервність наявних у матеріалах кримінального провадження відеозаписів з камер відеоспостереження.
Також предметом ретельної перевірки та оцінки судами попередніх інстанцій були аргументи сторони захисту про те, що в протоколі огляду місця події від 15 лютого 2020 року невірно зафіксовані розміри дороги, не зафіксовані сліди залишені від зіткнення, зокрема подряпини асфальтного покриття, залишені мотоциклом під час падіння, що, на думку захисника та засудженого, вплинуло на правильність встановлення обставин ДТП у висновках експертів.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, для встановлення механізму ДТП експертами Київського НДІСЕ досліджувався не лише протокол огляду місця події від 15 лютого 2020 року з схемою ДТП та фототаблицею, а й інші матеріали кримінального провадження, зокрема, відеозаписи з камер відеоспостереження.
З дослідженого судами попередніх інстанцій висновку експертів Київського НДІСЕ вбачається, що момент та місце зіткнення експертами було встановлено на підставі відомостей, зафіксованих на відеозаписах з камер спостереження, а саме - що зіткнення автомобіля і мотоцикла відбулося в момент виїзду автомобіля на смугу руху мотоцикла. Для встановлення названих обставин експертами було досліджено схему ДТП до протоколу огляду від 15 лютого 2020 року, зокрема, зафіксований на ній слід гальмування мотоцикла довжиною 11,7 м, сліди осипу деталей транспортних засобів та кінцеві позиції розташування автомобіля та мотоцикла. Також для правильного встановлення механізму ДТП мала значення ширина смуги руху мотоцикла, яку перетинав автомобіль безпосередньо перед їхнім зіткненням. Водночас різниця в розмірах ширини смуги руху мотоцикла, які зафіксовані в протоколі огляду місця події від 15 лютого 2020 року і в протоколі слідчого експерименту від 30 серпня 2022 року за участю ОСОБА_7 суттєвих відмінностей не мають.
Інші заміри, зокрема й ті, які, на думку сторони захисту, неправильно вказані у протоколі огляду місця події від 15 лютого 2020 року та на схемі ДТП, не використовувалися експертами під час проведення дослідження і не мають суттєвого значення для встановлення обставин ДТП.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у схемі ДТП до протоколу огляду місця події від 15 лютого 2020 року був зафіксований достатній обсяг інформації, необхідний для проведення експертного дослідження щодо встановлення механізму ДТП.
Твердження сторони захисту про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно критично оцінили показання свідка ОСОБА_13 . колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сторона захисту заявила клопотання про допит вказаного свідка лише після дослідження всіх доказів сторони обвинувачення у суді першої інстанції, а також більше, ніж через 2 роки після події ДТП. Водночас свідок ОСОБА_13 була присутня в залі судових засідань під час усього розгляду справи та під час дослідження доказів і допиту свідків.
На підставі вищенаведених обставин, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13, а також про проведення комісійної, комплексної, судової транспортно-трасологічної, автотехнічної, фото-відеотехнічної експертиз, оскільки вказані клопотання були вирішені судом першої інстанції із дотриманням вимог ст. 350 КПК, з прийняттям відповідного рішення у формі ухвали та з наведенням належних мотивів таких висновків.
Зокрема, місцевий суд в ухвалі від 20 жовтня 2023 року вказав, що сторона захисту не навела обставин, які б обґрунтовано свідчили про необхідність призначення під час розгляду справи названої експертизи, а судом не встановлено підстав, передбачених ст. 332 КПК, для її обов`язкового призначення з урахуванням того, що в цьому кримінальному провадженні проведено низку експертиз, наведені у клопотанні обставини та питання вже неодноразово досліджувалися експертами, які були допитані в судових засіданнях місцевого суду для надання роз`яснень своїх висновків і які їх підтримали. Водночас сторонам кримінального провадження була забезпечена можливість поставити експертам запитання для з`ясування та усунення усіх суперечностей.
Аргументи сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_7 об`єктивної сторони інкримінованого злочину колегія суддів відхиляє.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суди попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи та досліджених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що:
- ОСОБА_7 на прямій ділянці дороги за відсутності будь-яких перешкод в оглядовості мав можливість завчасно виявити небезпеку для свого руху у вигляді зустрічного транспортного засобу. Цей висновок зроблено на підставі сукупності доказів, зокрема показань свідка ОСОБА_14 (очевидця події), відеозаписами з камер відеоспостереження та протоколом огляду місця події від 15 лютого 2020 року; висновком експертів Київського НДІСЕ від 17 червня 2021 року, показаннями експерта ОСОБА_17 ;
- дійсно водій мотоцикла їхав певний проміжок часу на задньому колесі, перевищив швидкість руху. Також суд враховує невідповідність мотоцикла "КТМ" вимогам до експлуатації на дорогах загального користування. Водночас у дорожній обстановці, що склалася, водій мотоцикла мав переваги в русі перед автомобілем, під керуванням ОСОБА_7 . Тому саме водій автомобіля повинен був пропустити водія мотоцикла, який хоч і рухався із перевищенням швидкості, однак рухався по своїй смузі руху. А водій автомобіля здійснював маневр виїзду на смугу руху мотоцикла, а, отже, мав пересвідчитися, що не створює перешкод для руху транспортним засобам, які рухаються по цій смузі руху.
У контексті наведеного, аналізуючи вищевказане та матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме у порушенні ним як водієм автомобіля вимог пунктів 10.1, 10.4 ПДР, ненаданні дороги зустрічному транспортному засобу - мотоциклу "КТМ" під керуванням ОСОБА_10, який мав перевагу в русі, виїзді на зустрічну смугу руху, що призвело до зіткнення керованого ним автомобіля з мотоциклом.
Вказані висновки зроблено судами попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 23, 94 КПК шляхом дослідження і оцінки усіх наявних у матеріалах цього провадження доказів, як кожного окремо, так і в їх сукупності.
Аргументи засудженого про те, що апеляційний суд усупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин вчинення ДТП, наявних у матеріалах кримінального провадження письмових доказів, про виклик та допит свідків і експертів, а також про проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 та призначення низки експертиз, зокрема автотехнічної, транспортно-трасологічної та експертизи відеозаписів на предмет їх можливого монтажу, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зі звуко- та відеозапису судового засідання апеляційного суду від 13 травня 2024 року вбачається, що в цьому судовому засіданні вимоги заявлених стороною захисту клопотань фактично зводилися до незгоди з оцінкою письмових доказів та показань свідків, наданою судом першої інстанції, а також незгоди щодо відмови місцевого суду у задоволенні аналогічного клопотання про проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 та призначення низки експертиз, зокрема автотехнічної, транспортно-трасологічної та експертизи відеозаписів.
Водночас належного обґрунтування в чому саме полягали порушення місцевим судом вимог КПК та неповнота під час дослідження письмових доказів та допиту свідків і експертів сторона захисту не навела, а тому апеляційний суд підставно відмовив у задоволенні вказаних клопотань.
Сама лише незгода сторони захисту з прийнятими цим судом рішеннями за результатами розгляду клопотань не свідчить про істотне порушення апеляційним судом вимог КПК.
Отже, порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК всупереч доводам сторони захисту апеляційний суд не допустив.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнав їх в частині неправильної кваліфікації інкримінованого ОСОБА_7 діяння за ч. 2 ст. 286 КК та в частині недопустимості доказів необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Що стосується тверджень сторони захисту про неправильне вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову, то колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілі до початку судового розгляду звернулися з цивільним позовом до ОСОБА_7 у межах кримінального провадження, в якому просили стягнути із засудженого на користь ОСОБА_8 12 500 доларів США у рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника та 20 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а також по 400 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь кожного з потерпілих.
У касаційній скарзі не оспорювалося вирішення цивільного позову у частині визначення розміру моральної шкоди, а висловлювалася незгода із вирішенням цивільного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди потерпілим.
Щодо стягнення із засудженого матеріальної шкоди у розмірі 12 000 доларів США на користь потерпілого ОСОБА_8 у рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника, колегія суддів зазначає таке. Суд погоджується з твердженнями сторони захисту про безпідставне стягнення усього розміру витрат на спорудження надгробного пам`ятника лише із ОСОБА_7 без урахування того, що на момент вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, його цивільно-правову відповідальність було застраховано в АТ "СГ "ТАС".
Згідно зі ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У ході вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
В матеріалах провадження наявна копія страхового полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № НОМЕР_2, за яким автомобіль марки "Lada Largus" (д.н.з. НОМЕР_1 ), на час події був застрахований у страховій компанії АТ "СГ "ТАС", тобто зазначений транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП за його участю.
В судовому засіданні місцевого суду 24 грудня 2021 року було вирішено питання про залучення АТ "СГ "ТАС" цивільним співвідповідачем.
Однак, як видно із резолютивної частини вироку місцевого суду, з АТ "СГ "ТАС" не було стягнуто за результатами розгляду цивільного позову в межах кримінального провадження жодних сум відшкодування. Всі суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди згідно з рішенням місцевого суду стягнуто виключно з ОСОБА_7 .
Водночас питання стягнення матеріальної шкоди із АТ "СГ "ТАС" було предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
Як убачається із наявних у матеріалах кримінального провадження письмових пояснень АТ "СГ "ТАС", рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 липня 2021 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 та стягнуто на його користь з АТ "СГ "ТАС", у тому числі, 15 569 грн як грошову компенсацію за понесені витрати на поховання загиблого в ДТП ОСОБА_10 .
У письмових поясненнях АТ "СГ "ТАС" наголошено, що товариство виконало вищевказане рішення суду та здійснило виплату ОСОБА_8, у тому числі, 15 569 грн страхового відшкодування за понесені витрати на поховання ОСОБА_10 .
Згідно зі ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 27.4 ст. 27 вищевказаного Закону страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Статтею 1201 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.
Таким чином, необхідно перевірити дотримання судами законодавства у частині стягнення витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника із АТ "СГ "ТАС" в порядку цивільного судочинства та з ОСОБА_7 у межах цього кримінального провадження.
Місцевий суд обґрунтував розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 у рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника у сумі 12 000 доларів США, на підставі наявного у матеріалах кримінального провадження та долученого до позовної заяви копії договору - замовлення від 12 лютого 2021 року, укладеного між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_18 та копії розписки від 12 лютого 2021 року про отримання ОСОБА_18 як виконавцем замовлення на спорудження надгробного пам`ятника 12 000 доларів США від потерпілого.
Однак поза увагою місцевого суду під час визначення саме такого розміру відшкодування потерпілому ОСОБА_8 витрат на спорудження надгробного пам`ятника, залишилися роз`яснення, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відповідно до яких витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК відповідних доводів апеляційної скарги сторони захисту належим чином не перевірив та без зазначення належних мотивів прийнятого рішення необґрунтовано погодився з визначеним місцевим судом розміром та порядком відшкодування потерпілій стороні заподіяної злочином майнової шкоди.
З огляду на викладене Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 у частині вирішення цивільного позову про відшкодування майнової шкоди у розмірі 12 000 доларів США потерпілій стороні - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд