ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 203/837/20
провадження № 61-7937св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко Сергій Вячеславович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року в складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Уберезні 2020 року Публічне акціонерне товариство "МТБ Банк" (далі - ПАТ "МТБ Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В. (далі - приватний нотаріус Мазуренко С. В.), приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А. С. (далі - приватний виконавець Куземченко А. С.), про визнання недійсними договорів дарування, іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію права власності.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц, яке набрало законної сили 17 березня 2014 року, задоволено позов ПАТ "Марфін Банк", правонаступником якого є ПАТ "МТБ Банк", про стягнення з поручителя ТОВ "Завод спортивного обладнання" - ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 00123/D та договором поруки від 18 лютого 2008 року № 00350-CDу загальній сумі 4 786 591,72 дол. США.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року у справі № 904/1965/13-г затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора ТОВ "Завод спортивного обладнання". 11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 12241170026016240 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "Завод спортивного обладнання". Зобов`язання за кредитним договором та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц поручитель ОСОБА_1, на якого за цим судовим рішенням покладено обов`язок зі сплати заборгованості, в добровільному порядку не виконав.
16 квітня 2014 року на виконання судового рішення у справі № 204/5584/13-цбуло видано виконавчий лист, на підставі якого 04 жовтня 2019 року приватний виконавець Куземченко А. С. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1. У межах вказаного виконавчого провадження був накладений арешт на всі грошові рахунки у банках, які належать ОСОБА_1 . Відомості про останнього як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 внесені до Єдиного реєстру боржників.
На підставі заяви ПАТ "МТБ Банк" про уточнення залишку заборгованості 29 листопада 2019 року приватний виконавець Куземченко А. С. виніс постанову про зміну реєстраційних даних у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в частині зміни суми коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1, у розмірі 116 815 190,23 грн.
ОСОБА_1 був обізнаний щодо наявності судового рішення про стягнення з нього боргу на користь ПАТ "МТБ Банк" та про відкрите виконавче провадження.
У процесі виконавчого провадження приватний виконавець Куземченко А. С. встановив, що 14 червня 2014 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 . У період шлюбу за дружиною боржника ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нерухоме майно:
- квартиру АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1665732012101, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 25 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А., підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48850657 від 25 вересня 2019 року);
- земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:09:462:0218 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821836912101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу земельної ділянки 29 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27630071 від 29 грудня 2015 року);
- будинок АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 821830612101, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27630071 від 29 грудня 2015 року).
15 жовтня 2019 року ПАТ "МТБ Банк" звернулося до приватного виконавцяКуземченка А. С. із заявою про звернення стягнення на частку майна ОСОБА_1 у спільній сумісній власності подружжя. Про зазначене звернення ОСОБА_1 був обізнаний, оскільки 26 листопада 2019 року його представник ознайомився з матеріалами виконавчого провадження.
02 грудня 2019 року приватний виконавець Куземченко А. С. звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська в порядку статті 443 ЦПК України з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Відразу після звернення із зазначеним поданням стало відомо, що усі зазначені об`єкти спільної сумісної власності було відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 02 грудня 2019 року.
У цей же день, 02 грудня 2019 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 (позикодавець) позичила ОСОБА_4 (позичальник) 500 000,00 грн зі строком повернення до 02 грудня 2029 року. На забезпечення виконання умов цього договору між ними був укладений договір іпотеки, предметом якого є вказане нерухоме майно.
Позивач вважає, що наявні підстави, передбачені статтями 202, 203, 215 ЦК України, для визнання вказаних договорів недійсними, оскільки правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та були укладені з метою уникнення звернення стягнення на належну боржнику частку майна у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2020 року у задоволенні позову ПАТ "МТБ Банк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на час укладення оспорюваних договорів (02 грудня 2019 року), відповідач ОСОБА_1 не був власником вказаного нерухомого майна, в тому числі відповідної частки у спільній сумісній власності подружжя. У порядку примусового виконання судового рішення частка ОСОБА_1 у цьому майні не визначалася. Отже, підстав для застосування для вказаного нерухомого майна презумпції спільності майна подружжя з метою використання його в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року та за договором поруки від 18 лютого 2008 року, а тим більше для висновку про належність цього майна або його частини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, у тому числі у рівних або в інших частках, суд не встановив.
Обтяжень на вказане нерухоме майно, які відповідно до статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" були б підставою для відмови в державній реєстрації прав станом на 02 грудня 2019 року, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна також не значилось.
Враховуючи викладене, визначених законом перешкод для вчинення правочинів не існувало.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2020 року скасовано. Позов ПАТ "МТБ Банк" задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений від 02 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мазуренком С. В., в частині дарування 1/2 частки цієї квартири.
Скасовано запис від 02 грудня 2019 року № 34413333 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування від 02 грудня 2019 року земельної ділянки площею 0,1000 га, що знаходиться на АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:09:462:0218, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мазуренком С. В., в частині дарування 1/2 частки вказаної земельної ділянки.
Скасовано запис від 02 грудня 2019 року № 34413894 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:09:462:0218,
Визнано недійсним договір дарування від 02 грудня 2019 року будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мазуренком С. В., в частині дарування 1/2 частки цього будинку.
Скасовано запис від 02 грудня 2019 року № 34414515 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір іпотеки від 02 грудня 2019 року № 936, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мазуренком С. В.
Скасовано записи про іпотеку № 34416790, № 34433028, № 34432132 та записи про обтяження № 34432510, № 34431167, № 34431694, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору іпотеки № 936 від 02 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним Мазуренком С. В .
В іншій частині позовних вимог ПАТ "МТБ Банк" відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що боржник ОСОБА_1 достеменно знав про судове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі про стягнення з нього боргу та був обізнаний про відкрите виконавче провадження за цим судовим рішенням, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.
Станом на 04 жовтня 2019 року (на час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, мали спільні зобов`язання та майнові інтереси у вигляді придбання нерухомого майна. Відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) частка майна ОСОБА_1 у відповідному майні становить 1/2 частку спільного майна подружжя.
02 грудня 2019 року ОСОБА_2 відчужила все нерухоме майно, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя, своїй матері ОСОБА_3 на безоплатній основі. Укладення цих договорів дарування відбулося після відкриття вказаного виконавчого провадження, у якому боржником є її чоловік ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідчать про їх недобросовісну поведінку, були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до родича, а тому вказані договори дарування нерухомого майна є недійсними в частині дарування 1/2 частки нерухомого майна за кожним із договорів.
Вирішуючи питання щодо визнання недійсним договору іпотеки, суд врахував те, що ОСОБА_3 на момент укладення цього договору з ОСОБА_4 не мала правових підстав для розпорядження таким майном, при цьому є очевидним, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені предметом договору іпотеки, з направленням дій сторін договору на унеможливлення звернення стягнення на таке майно в порядку виконання судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Аналіз змісту касаційних скарг відповідачів свідчить, що касаційні скарги містять однакове обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та містять однакові доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (далі - заявники), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять Верховний Суд скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року заявники вказують пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 26 березня 2008 року у справі № 6-25432св07, від 20 серпня 2008 року у справі № 6-5349св08, від 07 листопада 2012 року у справі № 6-129цс12, від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 31 травня 2017 року у справі № 6-599цс17, у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 29 березня 2018 року у справі № 640/12325/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 804/11334/15, від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16, від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 03 грудня 2021 року у справі № 1527/13038/12 від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про дослідження доказів, встановив обставини, що мають значення на підставі недопустимих доказів, під час розгляду справи брав участь суддя, якому заявлено відвід.
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційні скарги ПАТ "МТБ Банк" зазначив, що вважає доводи, викладені заявниками у касаційних скаргах, безпідставними та необґрунтованими.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзивів на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
15 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року.
22 серпня 2022 року ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року.
Верховний Суд ухвалами від 03 жовтня 2022 року та від 05 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
28 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц за позовом ПАТ "Марфін Банк", правонаступником якого є ПАТ "МТБ Банк", до ОСОБА_1, третя особа - ТОВ "Завод спортивного обладнання", про стягнення боргу, позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" борг за кредитом і процентами станом на 05 серпня 2013 року у сумі 4 786 591,72 дол. США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 39 966 206,23 грн та за кредитом у національній валюті України 2 378 984,16 грн.
17 березня 2014 року рішення суду набрало законної сили та 16 квітня 2014 року на його виконання був виданий виконавчий лист, на підставі якого 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
14 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 .
29 грудня 2015 року у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:09:462:0218, та будинок, що розташований за цією ж адресою. 25 вересня 2019 року за договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно зареєстроване за ОСОБА_2
ОСОБА_1, як чоловік ОСОБА_2, надав нотаріусу відповідні заяви про згоду на укладення вказаних договорів купівлі-продажу.
Оскільки виконавчий лист у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 був повернутий стягувачу без виконання, але строк його пред`явлення не закінчився, стягувач повторно подав його на виконання і 04 жовтня 2019 року приватний виконавець Куземченко А. С. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
02 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та її матір`ю ОСОБА_3 були укладені такі договори дарування:
- квартири АДРЕСА_1 ;
- земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:09:462:0218;
- будинку АДРЕСА_2 .
У цей же день, 02 грудня 2019 року, між ОСОБА_4 (позичальником) та ОСОБА_3 (боржником) було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 500 000,00 грн зі строком повернення до 02 грудня 2029 року.
02 грудня 2019 року між ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, згідно з яким вказане нерухоме майно було передано в заставу з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 02 грудня 2019 року.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року у справі № 904/1965/13-г затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора ТОВ "Завод спортивного обладнання". 11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 12241170026016240 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "Завод спортивного обладнання". Зобов`язання за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 00123/D, забезпеченим договором поруки від 18 лютого 2008 року № 00350-CD, та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц поручитель ОСОБА_1, на якого цим судовим рішенням покладено обов`язок зі сплати заборгованості за вказаними договорами, в добровільному порядку не виконав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Убачається, що між сторонами у справі тривалий час існує конфлікт з приводу невиконання боргових зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 00123/D, виконання зобов`язань за яким було забезпечено договором поруки від 18 лютого 2008 року № 00350-CD.
Зокрема, виконання зобов`язань за цими договорами було предметом спору у справі № 204/5584/13-ц. Установлені судами у цій справі обставини на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються під час розгляду справи, яку зараз переглядає Верховний Суд.
Щодо справи № 204/5584/13-ц
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц за позовом ПАТ "Марфін Банк", правонаступником якого є ПАТ "МТБ Банк", до ОСОБА_1, третя особа - ТОВ "Завод спортивного обладнання", про стягнення боргу, позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Марфін Банк" борг за кредитом і процентами станом на 05 серпня 2013 року у сумі 4 786 591,72 дол. США, що за курсом Національного банку України було еквівалентно 39 966 206,23 грн та за кредитом у національній валюті України у сумі 2 378 984,16 грн.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2014 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року залишено без змін.
Указаними судовими рішеннями встановлено, що 15 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" (далі - ВАТ "Морський транспортний банк", банк), який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк", а у подальшому на ПАТ "МТБ Банк", та позичальником Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Васіл" (далі - ТОВ Фірма "Васіл", код ЄДРПОУ 06728470)), правонаступником якого є ТОВ "Завод спортивного обладнання" (код ЄДРПОУ 06728470), було укладено кредитний договір № 00123/D, згідно з яким та додатковими угодами до нього, банк надав позичальнику кредит у розмірі 3 975 000,00 дол. США та 1 706 072,20 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, кінцева дата повернення кредиту - 15 листопада 2016 року включно.
18 лютого 2008 року у якості забезпечення виконання зобов`язань, передбачених вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 00350-CD та додаткові угоди до нього, за умовами якого ОСОБА_1 як поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Проте всупереч умовам кредитного договору позичальник від своєчасного виконання зобов`язань ухиляється, погашення кредиту та процентів за договором не здійснює.
Посилаючись на статті 554, 1054 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про стягнення вказаної суми заборгованості з позичальника ОСОБА_1 .
Установлено, що до ухвалення рішення у цій справі банк намагався стягнути заборгованість, що виникла за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 00123/D та договором поруки від 16 квітня 2009 року № 00458-CD, і з іншого поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю "Васіл Спорт" (далі - ТОВ "Васіл Спорт"), однак такі дії банку виявилися безрезультатними.
Щодо справи № 904/6196/13
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 травня 2014 року, яка набрала законної сили 27 травня 2014 року, провадження у справі № 904/6196/13 за позовом ПАТ"Марфін Банк" до ТОВ "Васіл Спорт" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 00123/D та договором поруки від 16 квітня 2009 року № 00458-CD у сумі 4 786 591,72 дол. США, 2 378 984,16 грн заборгованості за кредитом та 706 978,62 грн пені припинено у зв`язку з тим, що 17 вересня 2013 року Господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі № 904/6982/13 про банкрутство ТОВ "Васіл Спорт".
Щодо справи № 904/6982/13
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2015 року у справі № 904/6982/13, яка набрала законної сили 22 вересня 2015 року, затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора ТОВ "Васіл Спорт", припинено юридичну особу ТОВ "Васіл Спорт".
Щодо справи № 904/1965/13-г
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2016 року у справі № 904/1965/13-г за заявою кредиторів: Іноземного підприємства "Дніпроджим", первинної профспілкової організації "Луцьктепло", Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, ПАТ "Марфін Банк", Правобережного об`єднання управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дніпропетровську, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, ТОВ "ОТП Факторинг Україна", боржник - ТОВ "Завод спортивного обладнання", про визнання банкрутом, вирішено затвердити ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора ТОВ "Завод спортивного обладнання" та ліквідувати юридичну особу - ТОВ "Завод спортивного обладнання" (код ЄДРПОУ 06728470).
11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 12241170026016240 про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "Завод спортивного обладнання".
З наведеного слідує, що тривалий час судове рішення, яке набрало законної сили у справі № 204/5584/13-ц, залишається невиконаним, намагання банку стягнути заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 00123/D з іншого поручителя є безрезультатними. Поручитель ОСОБА_1 в добровільному порядку це судове рішення не виконує.
Щодо виконавчого провадження № НОМЕР_2
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2016 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 16 квітня 2014 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 204/5584/13-ц.
Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 01 лютого 2017 року скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19 вересня 2018 року накладено арешт на належні ОСОБА_1 грошові кошти, що містяться на всіх рахунках, відкритих у банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, у межах суми звернення стягнення 39 966 206,23 грн.
Також державний виконавець направив запити до відповідних установ з метою виявлення коштів, цінних паперів, рухомого та нерухомого майна боржника, а також виніс постанову про арешт майна боржника та оголосив заборону на його відчуження. Інформацію щодо арешту майна боржника внесено до державних реєстрів обтяжень. Згідно з відповідями на запити реєструючі органи повідомили, що цінних паперів, будь-якого рухомого майна за боржником не зареєстровано. Під час подальших виконавчих дій встановлено, що за боржником зареєстровано нерухоме майно, а саме дві земельні ділянки та житловий будинок у с. Водяне Магдалинівського району Дніпропетровської області, у зв`язку з чим 15 листопада 2017 року складено постанову про опис та арешт цього майна. Проте рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2018 року на описане майно визнано право власності за третьою особою та знято з нього арешт.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 листопада 2018 року виконавчий лист № 204/5584/13-ц, виданий 16 квітня 2014 року, повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки з отриманих відповідей банківських установ стало відомо, що ОСОБА_1 не є клієнтом банківських установ, діючих рахунків не має. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що іншого нерухомого майна за ним не зареєстровано.
За таких обставин дії державного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, виявилися безрезультатними. Водночас стягувачу повідомлено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлено до виконання у строк до 23 листопада 2021 року.
Щодо виконавчого провадження № НОМЕР_1
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А. С. від 04 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 16 квітня 2014 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 204/5584/13-ц.
На підставі заяви стягувача ПАТ "МТБ Банк" про уточнення залишку заборгованості 29 листопада 2019 року приватний виконавець Куземченко А. С. виніс постанову про зміну реєстраційних даних у виконавчому провадженні в частині зміни суми коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1, у розмірі 116 815 190,23 грн.
Щодо справа № 204/8453/19
02 грудня 2019 року приватний виконавець Куземченко А. С. подав до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська подання в порядку статті 372 ЦК України та статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" про визначення частки майна боржника у спільному сумісному майні подружжя та накладення арешту на частку майна і заборону його відчуження.
Відразу після звернення із зазначеним поданням приватному виконавцю стало відомо, що усі зазначені об`єкти спільної сумісної власності було відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 02 грудня 2019 року.
У зв`язку з цим приватний виконавець Куземченко А. С. подав до суду заяву, в якій просив не розглядати надане ним подання у зв`язку з його недоцільністю на цей час.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року подання приватного виконавця Куземченка А. С. повернуто без розгляду на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
З указаного слідує, що органи державної виконавчої служби, які здійснюють примусове виконання рішень, в межах повноважень наданих їм Законом України "Про виконавче провадження", вжили всіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року у справі № 204/5584/13-ц, однак останнє залишилося без виконання.
Щодо майна, яке набуто у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя Шапран
Як встановлено судами, у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу було придбано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:09:462:0218, будинок загальною площею 141,6 кв.м, що розташований за цією ж адресою, та квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно в цілому зареєстровано за ОСОБА_2 .
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні положення закріплені і в частині третій статті 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 728/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.
Відповідно до вимог частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Водночас, як передбачено статтею 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби, не створює обов`язків для іншого з подружжя.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 Верховний Суд виснував, що у разі виникнення грошового зобов`язання у одного з подружжя, необхідно досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.
При вирішенні питання про визначення частки у спільній сумісній власності слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Так, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).
Докази того, що ОСОБА_2 спростувала презумпцію спільності права власності подружжя, а також щодо наявності між подружжям спору з приводу поділу майна подружжя або визначення часток у праві спільної сумісної власності, відсутні. Також матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що це майно набуто за особисті кошти ОСОБА_2 та що воно є її особистою приватною власністю.
Встановивши, що на момент звернення державного виконавця до суду з поданням про визначення частки майна боржника спірне майно було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки було придбане під час шлюбу, врахувавши, що за встановленим загальним правилом частки дружини та чоловіка у спільному майні є рівними, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог банку в цій частині.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що частка майна ОСОБА_1, як боржника, у відповідному майні становить 1/2 частку спільного майна подружжя, що відповідає статті 70 СК України.
Посилання заявника ОСОБА_1 на висновок Верховного Суду України від 31 травня 2017 року, пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі №2-24/494-2009, пункти 95,104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №2-591/11 є безпідставними, оскільки вони стосуються вирішення питань щодо визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку вирішення питань, пов`язаних з виконанням судових рішень та інших органів (посадових осіб).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року у справі №367/5663/21, якщо виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як встановлено апеляційним судом в оскаржуваному рішенні, станом на 04 жовтня 2019 року, тобто на час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, мали спільні зобов`язання та майнові інтереси.
У цій справі ОСОБА_2 є стороною у справі (відповідачем), а отже забезпечена можливістю користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону, а тому Верховний Суд не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права апеляційним судом під час постановлення оскаржуваного рішення в частині визначення частки майна ОСОБА_1 як боржника у майні, яким він володіє спільно з дружиною, а також порушень прав співвласника майна. Зазначене питання вирішено в позовному провадженні, встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником спірного нерухомого майна в силу вимог статей 60, 70 СК України. Вказане не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.