ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року
Історія справи
1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .
2. Заяву мотивовано тим, що 02 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
3. З лютого 2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон.
4. У травні 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.
5. 06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ у справі № 201/3829/22 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 .
6. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
7. Стверджував, що він разом із сином ОСОБА_3 і його дочкою від першого шлюбу ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
8. Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує.
9. Він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
10. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт самостійного виховання ним дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
11. Рішенням від 09 грудня 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
12. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що обоє батьків беруть участь у вихованні дитини, оскільки відповідно до судового наказу від 06 липня 2022 року стягнуто з матері ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 25 травня 2022 року договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, а тому суд вважав, що не існує підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року - без змін.
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Матір дитини сплачує на користь заявника аліменти на утримання їхньої дитини, тому бере участь в утриманні дитини. Заявник не надав суду докази того, що матір умисно ухиляється від участі у вихованні чи утриманні дитини. Вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
15. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини.
16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначив неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 127/15014/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Позивач наголошував, що законодавство не передбачає конкретного переліку документів для отримання пільг у статусі одинокого батька чи матері.Водночас Верховний Суд виснував, що одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Одинока матір - це жінка, яка виховує і утримує дитину сама (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 127/15014/20).
18. Заявник посилається на те, що суди не врахували інтереси дитини, а також того, що мати дитини фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання і утримання дитини, а отже, саме він як батько здійснює виховання дитини самостійно, тому суд мав встановити факт самостійного виховання дитини батьком.
19. Відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на приписи законодавства України, які зобов`язують батьків виховувати своїх дітей, у той же час суди не надали оцінку доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов`язків щодо виховання дитини.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 201/5972/22 із суду першої інстанції.
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 вересня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, зокрема у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
22. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що існує правова проблема, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану в значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.
23. За змістом висновків колегії суддів виключна правова проблема полягає у визначенні предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства.
24. Так, між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (який заявник зазначив зацікавлено особою) може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про що заявник вказав у заяві) і не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
25. У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.
26. На думку колегії суддів, сформульовані у справі вимоги, враховуючи їх мету, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за особою певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
27. У разі виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, зокрема які стосуються порушеного заявником питання, останній вправі звернутися до адміністративного суду з позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу, і певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, підлягають встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення.
28. На переконання колегії суддів, з урахуванням визначеної заявником у справі заінтересованої особи (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки), а також мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним сина заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
29. Факт самостійного виховання дитини одним із батьків ймовірно може бути встановлений адміністративним судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій, бездіяльності чи рішень компетентних органів щодо відмови у наданні соціальної допомоги, незабезпечення соціальних чи інших гарантій, відмови у визнанні прав, визначених законом, які підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
30. Проте аналіз судової практики свідчить про ухвалення судами різних за змістом судових рішень у спірних правовідносинах, відсутність єдиної судової практики, зокрема у зв`язку з несформулюванням правового висновку Верховного Суду із цього приводу.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
31. 11 вересня 2024 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання дитини залишено без розгляду.
32. За висновком Великої Палати Верховного Суду, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за установлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого у сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може бути з`ясоване безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись урамках спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
33. Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
34. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про залишення позову без розгляду з таких міркувань.
35. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також наголошувала на тому, що існує правова проблема щодо визначення юрисдикції спорів, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану в значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.
36. Однак Велика Палата Верховного Суду не надала відповіді на поставлені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду питання, залишивши позов без розгляду.
37. На наше переконання, слід було вирішити правову проблему щодо визначення юрисдикції спорів про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби), яка постала під час дії правового режиму воєнного стану.
38. Залишаючи заяву без розгляду, Велика Палата Верховного Суду з посиланням на приписи статті частини шостої статті 294 ЦПК України, виснувала про те, що у розглядуваній справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята сттатті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
39. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про існування спору про право між батьками, оскільки: по-перше, протягом розгляду справи будь-яких заперечень від матері [ ОСОБА_2 ]щодо обставин, викладених у заяві про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини, не надходило; по-друге, до судів попередніх інстанцій також не надходило жодних клопотань про розгляд справи за її участю чи без неї.
40. Вважаємо, що батько звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини для отримання відстрочки від мобілізації (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації / звільнення з військової служби). Вказане питання постало під час дії правового режиму воєнного стану безвідносно спору з матір`ю дитини щодо належного виконання батьківських обов`язків.
41. Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
42. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.
43. Зауважуємо, що поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
44. Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають у реалізації права.
45. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що матір бере участь в утриманні дитини та відсутні докази того, що матір умисно ухиляється від участі у вихованні чи утриманні дитини, також не встановлено наявності фактів, які перешкоджають матері виконувати свої батьківські обов`язки, а підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне йому для отримання відстрочки від мобілізації.
46. Тобто у цьому випадку йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, які перешкоджають реалізації одним із батьків своїх прав та обов`язків, визначених СК України, а іншому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.
47. Крім того, не може бути спору про право на отримання відстрочки від призову між ОСОБА_1 та територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, оскільки останній не є суб`єктом отримання такої відстрочки, а на виконання своїх повноважень, визначених Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та на підставі документів, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, приймає рішення стосовно надання чи відмови у наданні особі відстрочки відповідно до наданого нею переліку необхідних документів.
48. Наголошуємо, що наведенеий у статті 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом якщо законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 вже викладала висновок, що факти, які мають юридичне значення, встановлюються у позасудовому та судовому порядку. Рішення суб`єктів владних повноважень стосовно встановлення фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
50. При вирішенні питання щодо юрисдикції справи суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів, та факти, які можуть бути встановлені лише рішенням суду.
51. Отже, при розгляді цієї справи насамперед необхідно з`ясувати, у якому порядку (позасудовому чи судовому) підлягає вирішення питання про встановлення факту самостійного виховання дитини.
52. У цій справі метою встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивач зазначив оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
53. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
54. Отже, повноваження суб`єктів владних повноважень визначені Конституцією та законами України. При здійсненні своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства вони діють на підставі та в межах наданих їм повноважень, у тому числі й щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Такі повноваження щодо встановлення того чи іншого факту мають бути чітко визначені у відповідних нормативно-правових актах. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідним суб`єктом владних повноважень виключає повноваження суду щодо встановлення такого факту в судовому порядку.
55. Саме тому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц виснувала, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
56. Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.
57. Ураховуючи, що у цих правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 та частини другої статті 315 ЦПК У