ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 362/7739/23
провадження № 51-3650км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023116140000603за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого 01.06.2023 Васильківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст.309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці.
На підставі положень ст. ст. 71, 72 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.06.2023 й за сукупністю вироків ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09 листопада 2023 року о 20:00, маючи умисел на придбання та зберігання психотропних речовин, неподалік буд. АДРЕСА_2 виявив один прозорий полімерний пакет, в якому знаходились сім прозорих полімерних пакетів з порошкоподібною речовиною білого кольору, помістив їх до власної кишені наплічної сумки, тим самим незаконно придбав та зберігав психотропну речовину, обіг якої обмежено, амфетамін з метою власного вживання без мети збуту.
Потім того ж дня 09.11.2023 о 21:10 ОСОБА_7 зупинили працівники відділу поліції та під час затримання в порядку ст. 298-2 КПК України вилучили у нього у наплічній сумці прозорий полімерний пакетик із зіп-застібкою, де знаходилася психотропна речовина, обіг якої обмежено, амфетамін, загальною масою 1,200 г.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінено.
ОСОБА_7 пом`якшено призначене за ч.1 ст.309 КК України покарання до штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.
На підставі положень ст.71 КК України до призначеного покарання повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2023 року і за сукупністю вироків ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та штрафу у розмірі 1 000 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, який на підставі положень ст.72 КК України вирішено виконувати самостійно.
У решті вирок суду місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили обставини щодо можливості звільнення ОСОБА_7 на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України від кримінальної відповідальності.
Звертає увагу, що ОСОБА_7 добровільно звернувся до Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об`єднання ще до виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати, але у зв`язку із завантаженістю закладу лікування було розпочато із 21.04.2024, й перебував він на лікуванні до 14.05.2024.
Однак суди не перевірили факт звернення ОСОБА_7 до лікувального закладу, і з урахуванням висновку об`єднаної палати ККС ВС, викладеного в постанові від 21 листопада 2021 року справа № 357/11205/19, провадження № 51-2776 кмо 21, не звільнили ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України.
До касаційної скарги захисник долучає копію виписки з історії хвороби № 1620 від 14.05.2024, виданої КНП КОР "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання", вбачаючи, що є всі підстави для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.
Крім того, за доводами касаційної скарги, захисник вважає, що ОСОБА_7 призначено надмірно суворе остаточне покарання без урахування ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про його особу, а також указує, що засуджений на даний час проходить військову службу в ЗСУ.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Від захисника та засудженого надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст.438 КПК України).
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Що стосується тверджень захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наявність обставин для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України, то вони, на думку колегії суддів касаційного суду, є безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що захисником та обвинуваченим ОСОБА_7 під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції не ставилося питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України, й будь-яких документів на підтвердження того, що ОСОБА_7 добровільно звернувся до лікувального закладу до виходу суду першої інстанції в нарадчу кімнату та пройшов курс лікування, не було надано суду першої інстанції.
Окрім того, відповідно до технічного носія, на якому зафіксоване судове засідання в суді апеляційної інстанції від 15 травня 2024 року, під час апеляційного розгляду кримінального провадження захисник долучив до матеріалів справи копію довідки, виданої КНП КОР "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання" від 14 травня 2024 року № 459 про знаходження ОСОБА_7 на лікуванні з 21.04.2024 по 14.05.2024 в "Київському обласному психіатрично-наркологічному медичному об`єднанні".
При цьому стороною захисту під час апеляційного розгляду також не ставилося питання про необхідність дослідження копії цієї довідки на предмет можливого звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України. Натомість у своєму виступі в суді апеляційної інстанції і захисник, і сам ОСОБА_7 просили про призначення покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді штрафу.
Окремих клопотань від сторони захисту, поданих та етапі розгляду провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України матеріали провадження не містять.
Щодо твердження захисника про те, що існують підстави для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України, посилаючись на висновок об`єднаної палати ККС ВС, викладений в постанові від 21 листопада 2021 року у справі № 357/11205/19, провадження № 51-2776 кмо 21, то необхідно вказати таке.
Положеннями ч. 4 ст. 309 КК України визначено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Тобто приписи вказаної правової норми дають можливість судам застосовувати її за наявності таких умов: 1) добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію; 2) особою розпочато лікування від наркоманії.
Водночас для правильного застосування судом цієї норми права необхідно керуватися й положеннями Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 року № 62/95-ВР (далі по тексту - Закон № 62/95-ВР), які містять дефініції таких понять:
добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника;
наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною;
особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз "наркоманія";
медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу "наркоманія".
В матеріалах кримінального провадження міститься довідка про знаходження ОСОБА_7 на лікуванні з 21.04.2024 по 14.05.2024 в "Київському обласному психіатрично-наркологічному медичному об`єднанні", видана КНП КОР "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання" від 14 травня 2024 року № 459 (а.п. 111).
Також захисником до касаційної скарги долучено копію виписки з історії хвороби № 1620 ОСОБА_7, виданої КНП КОР "Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання" від 14.05.2024, відповідно до якої ОСОБА_7 поступив до КНП КОР "ОПНМО" 21.04.2024 та виписаний 14.05.2024 з діагнозом: "Без психічних розладів". Супутній: вживання психостимуляторів (амфетамінів) з шкідливими наслідками.
Відповідно до висновку про застосування норми права, а саме ч. 4 ст. 309 КК України, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 листопада 2021 року в справі № 357/11205/19, для правильного застосування положень ч. 4 ст. 309 КК України (щодо встановлення наявності передбачених у цій нормі умов для звільнення від кримінальної відповідальності) суду належить визначити, зокрема, і те, чи за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до Закону № 62/95-ВР, обвинуваченій особі було встановлено діагноз "наркоманія".
Згідно з приписами ст. 12 Закону № 62/95-ВР діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько-консультаційною комісією. Аналогічна норма є і в п. 7 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого на виконання ст. 13 Закону № 62/95-ВР спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства внутрішніх справ України № 158/417 від 16 червня 1998 року.
Отже захисником не було надано медичних документів ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій, а також і до касаційного суду, про встановлення ОСОБА_7 діагнозу "наркоманія" за результатами проходження медичного обстеження відповідно до наведених вище закону і порядку, й про те, що лікування засудженого здійснювалося саме від наркоманії.
Тому положення ч. 4 ст. 309 КК України в цьому випадку не можуть бути застосовані до ОСОБА_7, навіть не ставлячи під сумнів той факт, що він дійсно до виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати добровільно звернувся за лікуванням до указаного вище лікувального закладу, чому також конкретного підтвердження матеріали кримінального провадження не містять.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому відсутні підстави про скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав, про що ставить питання в касаційній скарзі захисник.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 призначено надмірно суворе остаточне покарання, також не є обґрунтованими.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст.309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці. На підставі положень ст. ст. 71, 72 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.06.2023 і за сукупністю вироків ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 1 місяць.
Не погоджуючись із цим вироком, захисник звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив пом`якшити засудженому покарання за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.06.2023, яким ОСОБА_7 засуджений за ч.2 ст.194 КК України до 5 років позбавлення волі і на підставі положень ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, виконувати самостійно.
Апеляційний суд, врахувавши, що закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію у часі, а також зміни, які внесені до санкції ч. 1 ст. 309 КК України відповідно до Закону України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань" № 3342-ІХ від 23.08.2023, який набрав чинності 28.03.2024, дійшов правильного висновку про необхідність пом`якшення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України покарання до штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Окрім того, при призначенні остаточного покарання апеляційний суд обґрунтовано виходив з положень ч. 3 ст. 78 КК України, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими у статтях 71, 72 цього Кодексу.
Тому апеляційний суд, урахувавши те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, у період іспитового строку за попереднім вироком, згідно з яким він був звільнений від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на підставі положень ст. 75 КК України з випробуванням; йому за новим вироком було призначене покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання за сукупністю вироків на підставі положень ст. 71 КК України, вказавши при цьому, що зазначені вище покарання мають виконуватися самостійно.
Колегія суддів вважає, що покарання засудженому ОСОБА_7 призначено апеляційним судом відповідно до вимог статей 50, 65, 71, 72, 78 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а перелічені в касаційній скарзі підстави для можливого пом`якшення такого покарання не мають істотного впливу на ці аспекти.
Обґрунтованих підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, від покарання чи від відбування покарання за ч. 1 ст. 309 КК України з урахуванням того, що він вчинив нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку, колегія суддів не вбачає.
Таким чином, порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для скасування судових рішень, під час перевірки кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд