ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 243/25/23
провадження № 61-2768св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач -керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури та касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Статівою Оленою Володимирівною, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року в складі судді Фаліна І. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в складі колегії суддів Тимченко О. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П., у справі за позовом керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУДержгеокадаструу Донецькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що Слов`янська окружна прокуратура під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження від 06 січня 2021 року № 42021051720000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявила факт порушення ГУ Держгеокадастру у Донецькій області вимог ЗК України під час надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів та надано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0884.
На підставі вказаного наказу 18 вересня 2018 року державний реєстратор Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І. О. зареєстрував право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку (номер запису про право власності 28047432).
Прокурор вважав, що вказаний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ є незаконним та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за оспореним наказом ОСОБА_1 , - поверненню на користь держави, оскільки ОСОБА_1 уже отримувала безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0786, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2386-СГ, яку в подальшому відчужила ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року.
Тому, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області у серпні 2018 року, ОСОБА_1 приховала той факт, що раніше отримувала безоплатно у власність земельну ділянку, тобто вже використала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, та не повідомила про це ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884 вибула з державної власності незаконно.
У подальшому ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 , який, у свою чергу, відчужив - ОСОБА_2 .
З огляду на те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області виданий з порушенням норм земельного законодавства, є незаконним, то прокурор вважав, що він підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка повинна бути витребувана від останнього набувача у комунальну власність Миколаївської міської територіальної громади в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області.
На підставі викладеного прокурор просив суд:
- визнати недійним наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:00884;
- витребувати у ОСОБА_2 на користь Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0884, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 16 серпня 2023 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області позов задовольнив частково.
Витребував у ОСОБА_2 на користь територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0884, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Вирішив питання розподілу судових витрат.
Витребуючи у ОСОБА_2 на користь держави спірну земельну ділянку, суд першої інстанції керувався тим, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, провадиться один раз по кожному виду використання. Набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 05 вересня 2018 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 , а тому цей наказ є незаконним.
Суд вважав, що ОСОБА_1 отримала земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, а тому не набула права власності у передбаченому законом порядку, у зв`язку з чим не набули цього права і ОСОБА_4 як покупець за договором від 27 листопада 2018 року, так і ОСОБА_2 як покупець за договором від 04 березня 2021 року.
Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - держави, а видача ГУ Держгеокадастру у Донецькій області спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття спірної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади щодо передачі цієї землі у власність, то суд вважав, що наявні підстави для витребування спірної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини першої статті 388 ЦК України.
При цьому суд вважав, що витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд керувався тим, що прокурор звернувся до суду із цим позовом з дотриманням строку. Суд вважав, що саме з дати реєстрації кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності для прокурора, який з цього моменту мав об`єктивну можливість дізнатись, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ, суд першої інстанції керувався тим, що у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, адвокат Бездольного О. І. ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу.
Також рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку прокурор, який просив скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ та ухвалити нове рішення про задоволення вказаної вимоги.
Постановою від 30 січня 2024 року Дніпровський апеляційний суд апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року - без змін.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 05 вересня 2018 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884, а тому цей наказ є незаконним.
Апеляційний суд вказав на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту.
Суд не прийняв до уваги доводи прокурора, що, незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність нескасованого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не заважатиме повторній реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 , вказавши про те, що відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, витребувана у відповідача ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, що унеможливлює повторну реєстрацію спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ.
Також суд не прийняв до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем строку позовної давності, вказавши про те, що з матеріалів справи вбачається, що прокурор дізнався про порушення прав держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області у межах кримінального провадження.
Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2
26 лютого 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Статіва О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову прокурора і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора в цій частині відмовити.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області ніколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою Краматорського району Донецької області суду не надано. Спірна земельна ділянка з серпня 2018 року на праві приватної власності належала ОСОБА_1 , а тому, відповідно, не могла набути статусу земельної ділянки комунальної власності Миколаївської міської ради станом на 17 травня 2021 року, про що зазначено судами із посиланням на Перехідні положення ЗК України. У зв`язку з чим, заявник вважає, що суди безпідставно витребували спірну земельну ділянку на користь Миколаївської міської ради, яка ніколи не була її власником.
ОСОБА_2 вказує на те, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки при її придбанні покладався на відомості з Державного реєстру речових прав як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах. Витребуючи спірну земельну ділянку, суди не перевірили добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки.
Крім того, поза увагою судів залишилась та обставина, що прокурор звернувся до суду з позовом поза межами трирічного строку позовної давності. Так, позовна давність має відраховуватись з моменту вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави в особі ГУ Держгеокадастру, на яке, згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, станом на дату набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку - 05 вересня 2018 року, було покладено обов`язок розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення. Крім того, розглядаючи справу, суди не з`ясували який орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції і коли саме цей орган міг довідатися про порушення свого права. Зазначає, що прокурор у цій справі не є позивачем, а є представником позивача, тому строк позовної давності не може відраховуватися з моменту коли про порушення права позивача дізнався його представник.
Обґрунтовуючи наведене, ОСОБА_2 посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14, від 04 липня 2023 року в справі № 373/676/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 748/1848/14, від 27 вересня 2017 року в справі № 391/1055/14, а також у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 363/2968/16, від 11 липня 2018 року в справі № 911/4654/15, від 10 червня 2020 року в справі № 914/1419/17, від 13 квітня 2021 в справі № 910/11702/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 522/8412/19, від 11 вересня 2019 року в справі № 766/4410/17, від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 та інших.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури
27 лютого 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури, через засоби поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вказану вимогу. Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури також містить клопотання про розгляд справи за участі прокурора.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає:
- неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: пункту 1 частини першої статті 346 ЦК України (не враховано, що право власності під час відчуження майна уповноваженим органом (власником) припиняється); частини першої статті 387 ЦК України (суди використали спосіб захисту права власності (витребування) щодо особи, яка юридично не є власником та якій таке право власності не повернуто. За наявності нескасованої правової підстави для набуття земельної ділянки іншою особою (наказ ГУ Держгеокадастру) у неї витребувано майно;
- суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 жовтня 2020 року в справі № 381/375/19, від 03 серпня 2022 року в справі № 130/1017/20, від 29 червня 2022 року в справі № 466/3737/18;
- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували висновки Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 372/721/149, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 04 квітня 2023 року в справі № 203/676/19, від 26 червня 2023 року в справі № 373/608/18. Зазначає, що вказані висновки зроблені за відмінних фактичних обставин, а саме коли уповноважені органи не приймали будь-яких рішень щодо відчуження державного майна, а право власності залишилося за державою.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що після прийняття ГУ Держгеокадастру у Донецькій області оскаржуваного наказу право власності держави на спірну земельну ділянку припинилося, тому для його захисту (витребування майна в інших осіб) спочатку необхідно повернути державі право власності, тобто визнати недійсним оспорюваний наказ.
Заявник вважає, що суди не захистили інтереси держави під час вирішення цієї справи, оскільки, незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність нескасованого наказу ГУ Держгеокадастру може призвести до повторної реєстрації відчуження земельної ділянки за ОСОБА_1 на підставі цього наказу. При цьому оспорений наказ не вичерпав свою дію фактом його прийняття, він є правовстановлюючим документом, який протягом усього часу свого існування надає особі право реалізовувати правомочності власника та розпоряджатися майном. Саме визнання недійсним оспореного наказу та витребування земельної ділянки є належним способом захисту.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 11 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Статівою О. В., на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року та витребував матеріали справи із Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.
Ухвалою від 11 березня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.
У квітні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року Слов`янська окружна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін як такі, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
07 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0786 (т. 1, а. с. 47).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2386-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0786, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 45).
17 листопада 2016 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0786.
25 травня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2244, відчужила у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0786, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області (т. 1, а. с. 59-62).
22 серпня 2018 року ОСОБА_1 подала до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1414256200:06:000:0884 (т. 1, а. с. 48).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та повторно надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884 із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (т. 1, а. с. 46).
18 вересня 2018 року ОСОБА_1 на підставі зазначеного наказу від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ зареєструвала своє право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884.
27 листопада 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4757, відчужила у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0884, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області (т. 1, а. с. 67-70).
04 березня 2021 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 765, відчужив у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0884 (т. 1, а. с. 63-66).
Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявлено факт порушення вимог ЗК України при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області у 2018 році у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 35).
20 вересня 2022 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області на адресу Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області направила повідомлення про представництво інтересів держави у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому повідомила про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. З метою встановлення всіх обставин справи просила повідомити, чи планує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області самостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави (т. 1, а. с. 71-86).
Згідно з відповіддю від 16 грудня 2022 року № 2042 Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області повідомила, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації вона не має об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади та звернутися до суду за захистом прав держави (т. 1, а. с. 87, 88).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0884, витребування цієї ділянки від останнього набувача на користь держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація.
Звертаючись до суду, прокурор, діючи в інтересах держави, посилався на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У частинах першій, другій, третій статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно прийнявши наказ від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0884, а тому цей наказ є незаконним.
Також, встановивши, що спірна земельна ділянка неодноразово була відчужена, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що належним способом захисту у цих правовідносинах є витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння останнього набувача. Суди не вбачали підстав для визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 05 вересня 2018 року № 2651-СГ, зазначивши про те, що у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.
Щодо доводів касаційної скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (пункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47)).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155).
Серед спос