ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 2-6470/11
провадження № 61-11382св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Ситнік О. М., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна та Чужовська Наталія Юріївна , Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року в складі колегії суддів Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна та Чужовська Наталія Юріївна , Південне міжрегіональне управління
Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Фролова Р. В. та Чужовська Н. Ю. , про визнання довіреності та договору недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння і зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).
У липні 2011 року позивачу стало відомо, що спірна квартира вибула з її власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 , який діяв від її імені на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 14 серпня 2010 року, та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.
Позивач зазначала, що вона не уповноважувала свого сина ОСОБА_4 продавати належну їй квартиру, довіреність вона не підписувала та не була присутня під час її посвідчення.
Також зазначала, що 23 лютого 2011 року ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що спірна квартира вибула з її власності поза її волею на підставі підробленої довіреності, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
- визнати недійсною довіреність від 14 серпня 2010 року, видану від її імені на ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 19 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі зазначеної довіреності, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 23 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.;
- витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння і зобов`язати вчинити певні дії.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням від 20 січня 2015 року Київський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів, що вона не підписувала оспорювану довіреність на вчинення від її імені ОСОБА_4 дій щодо розпорядження спірною квартирою.
Рішенням від 31 березня 2015 року Апеляційний суд Одеської області змінив рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року в мотивувальній частині.
Змінюючи рішення суду, апеляційний суд керувався тим, що до участі у справі не залучений ОСОБА_4 , а розгляд справи впливає на його права та обов`язки.
Ухвалою від 12 серпня 2015 року Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2015 року, справу передав до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалу суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не виконав вимог процесуального права щодо повноти і всебічності розгляду справи, не уточнив позовні вимоги та склад учасників судового розгляду, не виконав вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України та не роз`яснив учасникам судового розгляду питання про залучення до участі у справі ОСОБА_4 , щодо прав і обов`язків якого вирішується спір, не вирішив це питання в порядку, визначеному статтями 33-36 ЦПК України. Крім того, суд не виконав вимог процесуального права про сприяння учасникам судового розгляду у здійсненні їхніх прав, не вирішив питання про витребування зразків підпису, необхідних для проведення експертизи. Апеляційний суд вказаних недоліків не усунув.
Під час нового розгляду 27 жовтня 2015 року представник ОСОБА_1 адвокат Нестерова О. В. подала заяву про зміну предмета позову, в якій просила суд:
- залучити як співвідповідача ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу спірної квартири від 19 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю.;
- витребувати квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ;
- визнати, що рішення суду підлягає виконанню шляхом реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 і скасування реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 (т. 4, а. с. 47-50, 214-217).
Рішенням від 17 червня 2022 року Київський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.
Суд не взяв до уваги посилання позивача, як на підтвердження своїх вимог, на висновки почеркознавчої експертизи Судової незалежної експертизи України від 07 червня 2018 року № СЕ-2510-7-976.18 та комісійної судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 05 листопада 2019 року № 19-1385, які призначалися за клопотаннями позивача в іншій справі № 520/9197/15, посилаючись на те, що в ухваленому в справі № 520/9197/15 рішенні за позовом ОСОБА_1 суд визнав вказані висновки експертів недопустимими і не прийняв їх як докази. При цьому суд першої інстанції зазначив, що рішення у справі № 520/9197/15 у цій частині апеляційний суд не змінював і воно набрало законної сили. Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач суду не надав.
Крім того, суд зазначив, що ця справа перебуває у провадженні з 2011 року і під час її розгляду сім разів призначалася почеркознавча експертиза щодо достовірності підпису ОСОБА_1 на довіреності від 14 серпня 2010 року. Клопотання представника позивача від 17 червня 2022 року суд першої інстанції відхилив, вважаючи, що такі дії адвоката спрямовані не на вирішення спору по суті, а свідчать про зловживання стороною у справі процесуальними правами. Крім того, суд першої інстанції будь-яких ознак фіктивності договору не встановив, а тому вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Постановою від 15 червня 2023 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Лещенка А. В. в інтересах ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2022 року скасував та ухвалив нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. 19 серпня 2010 року та зареєстрований у реєстрі за № 2604.
Витребував у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру.
Встановив порядок виконання цієї постанови шляхом реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та права власності ОСОБА_7 на спірну квартиру.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про неприйняття як доказу висновків почеркознавчих експертиз, проведених у справі № 520/9197/15, та щодо зловживання стороною позивача своїми процесуальними права, які, на думку суду першої інстанції, полягали в неодноразовому зверненні із клопотаннями щодо призначення експертизи та затягуванні розгляду справи, зазначивши про те, що експертизи не були проведені не з вини позивача. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважав за доцільне взяти до уваги надані стороною позивача висновки експерта та спеціаліста, проведені у справі № 520/9197/15, під час перегляду цієї справи.
Врахувавши вказані висновки експертів, а також те, що підпис та почерк на довіреності, що видана на ім`я ОСОБА_4 , належать іншій особі, а не позивачу, що свідчить про те, що остання не уповноважувала ОСОБА_4 діяти від її імені та в інтересах, у ОСОБА_4 на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири зі ОСОБА_2 був відсутній необхідний обсяг дієздатності як представника на вчинення відповідних дій від імені довірителя, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для визнання недійним оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири від 19 серпня 2010 року, який укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 .
Врахувавши те, що ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 , уклавши з останньою договір купівлі-продажу від 23 лютого 2011 року, а також врахувавши те, що остання є добросовісним набувачем спірної квартири, однак оскільки позивач довела, що спірне нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волею, суд вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому є підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 388 ЦК України та витребування майна від останнього набувача.
Крім того, суд вказав, що порядок виконання ухваленого за результатами розгляду справи судового рішення здійснюється шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачами та реєстрації права власності на квартиру за позивачем, що відповідає положенням статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
26 липня 2023 року ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 520/17947/18, від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17 та № 916/1041/17, від 26 листопада 2019 року в справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року в справі № 908/1090/18, від 08 травня 2018 року в справі № 916/259/16.
Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Заявник зазначає, що суд, враховуючи висновки почеркознавчих експертиз, які проведені під час розгляду іншої справи № 520/9197/15, не взяв до уваги та не врахував преюдиціальних фактів, встановлених під час її розгляду, а саме те, що суд першої інстанції визнав вказані висновки експертів недопустимими і не прийняв їх як доказ, зазначивши про те, що під час їх призначення та проведення не було додержано вимог законодавства, зокрема щодо відібрання вільних зразків підпису позивача та її почерку, оскільки такі були відібрані за межами території України та не легалізовані в Україні.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Лещенко А. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.
Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 28 грудня 1993 року і свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 липня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-2933, належала на праві власності спірна квартира (т. 1, а. с. 10, 11, 18).
З листопада 2010 року позивач постійно проживає у Сполучених Штатах Америки (т. 1, а. с. 4).
Згідно з копією довіреності від 14 серпня 2010 року, посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрованою в реєстрі за № 44, ОСОБА_1 уповноважила свого сина ОСОБА_4 розпоряджатися всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, доручила ведення всіх її справ, у тому числі з правом відчуження та розпорядження належним їй рухомим та нерухомим майном на свій власний розсуд; надала право укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, зокрема договори купівлі-продажу тощо. Довіреність видана на строк 10 років з правом передоручення і дійсна до 14 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 19, 20).
19 серпня 2010 року на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 уклав зі ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстрованим у реєстрі за № 2604 (т. 1, а. с. 91, 92).
23 лютого 2011 року ОСОБА_2 продала вказану квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 427 (т. 1, а. с. 21, 22).
На підтвердження своїх вимог позивач надала два висновки експерта, а саме:
- висновок спеціаліста Судової незалежної експертизи України № СЕ-2510-7-976.18 за результатами проведення почеркознавчого дослідження від 07 червня 2018 року (т. 4, а. с. 135-141);
- висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2019 року № 19-1385 (т. 4, а. с. 147-167).
Згідно з висновком спеціаліста № СЕ-2510-7-976.18 підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в рядку «Підпис» на звороті оригіналу довіреності від імені ОСОБА_1 від 14 серпня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрованої в реєстрі за № 44, бланк серії ВРА № 054497, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 », що міститься в рядку «Підпис» на звороті оригіналу довіреності від імені ОСОБА_1 від 14 серпня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрованої в реєстрі за № 44, бланк серії ВРА № 054497, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 4, а. с. 141).
Відповідно до висновку експерта № 19-1385 підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » у довіреності, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., що зареєстрована в реєстрі за № 44, бланк нотаріального документа серії ВРА № 054497, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису та почерку ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » на довіреності від 14 серпня 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., що зареєстрована в реєстрі за № 44, бланк нотаріального документа серії ВРА № 054497, виконані однією особою.
Підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » на довіреності від 14 серпня 2010 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., що зареєстрована в реєстрі за № 44, бланк нотаріального документа серії ВРА № 054497, виконані під впливом штучних збиваючих факторів (т. 4, а. с. 166).
Почеркознавче дослідження, за результатами якого було надано висновок спеціаліста № СЕ-2510-7-976.18, проводилося на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2018 року під час розгляду справи № 520/9197/15 (т. 4, а. с. 137), а комісійна судово-почеркознавча експертиза проводилася на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2019 року під час розгляду вказаної справи (т. 4, а. с. 147).
Так, у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/9197/15 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р. В., треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування нотаріальних дій і зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що під час призначення та проведенні експертиз не було додержано вимоги законодавства, з огляду на що критично оцінив зазначені висновки та не прийняв їх як докази, визнавши недопустимими (т. 4, а. с. 202-209).
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2020 року змінено в мотивувальній частині. Колегія суддів під час перегляду справи № 520/9197/15 вирішила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з інших, ніж суд першої інстанції, підстав, а саме у зв`язку з тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Тому колегія суддів змінила оскаржуване рішення в частині мотивування, зазначивши єдину підставу для відмови у задоволенні позову - незалучення до участі у справі як відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Водночас у постанові зазначено, що доводи представника ОСОБА_1 про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не мають правового значення, оскільки без залучення до участі у справі належних відповідачів неможливо вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення чи відмови в задоволенні заявлених позивачем вимог (т. 4, а. с. 180).
Під час розгляду справи № 2-6470/11 позивач неодноразово ініціювала питання щодо проведення почеркознавчої експертизи (т. 1, а. с. 142, 160 зв., 191-193, т. 2, а. с. 36-38, 81-84, 95-99, т. 3, а. с. 11-14, 129-133). Суд першої інстанції призначав проведення почеркознавчих експертиз (т. 2, а. с. 42, 114, 115, т. 3, а. с. 27-29), однак ухвали суду першої інстанції залишалися без виконання.
Так, наприклад, відповідно до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2013 року, призначаючи судову почеркознавчу експертизу, суд ухвалив: у разі витребування експертом необхідних документів зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролову Р. В. надати у розпорядження експерта на час проведення експертизи:
- оригінал реєстру вчинення нотаріальних дій, в якому міститься запис про вчинення довіреності від 14 серпня 2010 року, виданої від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрованої в реєстрі за № 44;
- оригінал примірника довіреності від 14 серпня 2010 року, виданої від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрованої в реєстрі за № 44.
У разі витребування експертом необхідних документів зобов`язати Третю Одеську державну нотаріальну контору надати в розпорядження експерта на час проведення експертизи:
- оригінал реєстру вчинення нотаріальних дій із записом за № 3-4438 про вчинення заповіту ОСОБА_1 05 листопада 2002 року;
- оригінал заповіту, складений ОСОБА_1 05 листопада 2002 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 3-4438;
- оригінал реєстру вчинення нотаріальних дій із записом за № 3-2933 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкова справа 608/2002;
- оригінал заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 у спадковій справі № 608/2002.
У разі витребування експертом необхідних документів зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовську Н. Ю. надати в розпорядження експерта на час проведення експертизи:
- фотокопію примірника довіреності від 14 серпня 2010 року, зареєстрованої в реєстрі нотаріальних дій за № 44, виданої від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 115). Вказана ухвала була направлена до розпорядників інформації для виконання (т. 2, а. с. 116).
Надалі від експерта почеркознавчих експертиз Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Кошелюка А. О. надійшло клопотання, в якому експерт просив надати:
- оригінал першого і другого примірників довіреності від 14 серпня 2010 року, зареєстрованої в реєстрі нотаріальних дій за № 44, виданої від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., та Реєстр для реєстрації нотаріальних дій за 2010 рік, де зареєстрована зазначена довіреність за № 44, оскільки ці всі документи взаємопов`язані між собою (тобто у кожному випадку є компонентами однієї нотаріальної дії, а тому мають однакове значення у справі);
- вільні зразки почерку ОСОБА_1 в оригіналах документів різного характеру за 2007-2010 роки;
- вільні зразки підпису ОСОБА_1 в оригіналах різних документів, максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документа (2007 року - серпень 2010 року) (т. 2, а. с. 122).
Ні ухвала про призначення експертизи, ні клопотання експерта виконані не були, провадження у справі було поновлено (т. 2, а. с. 128-132).
Позивач повторно звернувся із клопотанням про забезпечення доказів (т. 2, а. с. 137-139) та про призначення експертизи (т. 2, а. с. 143, 144).
Ухвалою від 03 березня 2014 року клопотання були задоволені (т. 2, а. с. 147, 148). Копія ухвали знову направлена до розпорядників інформації (т. 2, а. с. 150). Згідно із рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення копія ухвали від 03 березня 2014 року та копія клопотання експерта отримана Третьою Одеською державною нотаріальною конторою, приватним нотаріусом Фроловою Р. В. (т. 2, а. с. 166, 168, 184). Але на їх виконання документи надані не були, у зв`язку з чим від експерта надійшло повідомлення про неможливість надання висновку в справі (т. 2, а. с. 204).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири
Спірні правовідносини стосуються захисту права власності позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру, яка вибула з її власності шляхом укладення зі ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року на підставі довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_4 та посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. 14 серпня 2010 року.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка (які) його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19.
Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, у тому числі вільне волевиявлення учасника правочину.
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно із частинами першою, третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У частині першій статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
У статті 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для