ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 360/378/23
адміністративне провадження № К/990/43600/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 360/378/23
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1, військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Кириленка Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року (суддя - Борзаниця С.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року (головуючий суддя - Геращенко І.В., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1, в/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (відповідач 2, в/ч НОМЕР_2 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (постанова КМУ № 168) у розмірі до 100 000 грн, починаючи з 28.09.2022 по 20.01.2023 року (спірний період) пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (участі у бойових діях або забезпеченні нацбезпеки в зонах бойових дій);
- зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, починаючи з 28.09.2022 по 20.01.2023 (спірний період) пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні нацбезпеки в зонах бойових дій.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України № 165 (гриф) його направлено в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ). Перебуваючи у відряджені у спірний період, він виконував бойові завдання на кордоні з Республікою Білорусь (Чернігівська область), беручи участь у заходах з нацбезпеки та оборони. Вказане, на думку позивача, є підставою для виплати додаткової винагороди до 100 000 грн згідно з Постановою КМУ № 168. Проте, у спірний період з 28.09.2022 по 20.01.2023 року, отримує лише 30 000 грн щомісячно. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому звернувся до суду та просить задовольнити позов.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач служить у Державній прикордонній службі України.
З 28.09.2022- 20.01.2023 ОСОБА_1 відряджений до ІНФОРМАЦІЯ_1.
За довідкою в/ч НОМЕР_2 від 20.01.2023 № 4506 позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у періоди:
28.09.2022- 30.09.2022,
01.10.2022- 31.10.2022,
01.11.2022- 30.11.2022,
01.12.2022- 31.12.2022,
01.01.2023- 20.01.2023.
Підстава: бойовий наказ Адміністрації ДПСУ № 165 гриф від 16.09.2022.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 03.10.2022 № 3137-ОС "Про виплату додаткової винагороди" передбачено виплату 30000 грн за період 01.09.2022-30.09.2022 військовослужбовцям загону, згідно з Додатком 1.
Згідно зі списком, доданим до цього наказу, під № 482 значиться старший сержант ОСОБА_1, кількість діб - 30, сума - 30 000 грн.
Начальник відділу прикордонної служби № 2 ОСОБА_3 рапортом від 01.02.2023 клопотав про виплату 70000 грн за вересень 2022 для військовослужбовців в/ч НОМЕР_1, зокрема ОСОБА_1 за період 28.09.2022-30.09.2022, кількість діб - 3. Підстава: бойове розпорядження № 1322-дск від 22.09.2022 "Про прийом-передачу підрозділів" та журнал бойових дій № 53 дск.
За довідкою № 42-М від 24.03.2023 та архівною відомістю № 161-М від 24.05.2023 ОСОБА_1 виплачено:
30 000 грн - за вересень 2022;
30 000 грн - за жовтень 2022;
30 000 грн - за листопад 2022;
30 000 грн - за грудень 2022;
13 548,39 грн - за 6 днів січня 2023.
ОСОБА_3 рапортом від 01.11.2022 також клопотав про виплату 70000 грн за жовтень 2022 для військовослужбовців в/ч НОМЕР_1, зокрема для ОСОБА_1 (порядковий номер у списку 163) за жовтень 2022, кількість діб - 31. Підстави: бойові розпорядження № 601-ДСК, № 668-ДСК, № 690-ДСК, № 699-ДСК, журнал бойових дій № 53 дск.
Зазначений рапорт був направлений до НОМЕР_4 прикордонного загону, який листом від 08.11.2022 № 22/4313-22-Вих передав рапорт до в/ч НОМЕР_1 . У листі також зазначається, що підтверджувальні документи відповідно до вимог пункту 2 підпунктів 1-8 Наказу № 392-АГ на виплату 70 000 грн відсутні.
Начальник відділу прикордонної служби № 2 ОСОБА_3 рапортом від 01.11.2022 клопотав про виплату 70000 грн за вересень 2022 для військовослужбовців в/ч НОМЕР_5, зокрема ОСОБА_1 (порядковий номер у списку 161) за листопад 2022, кількість діб - 30. Підстава: бойові розпорядження № 601-ДСК, № 668-ДСК, № 690-ДСК, № 699-ДСК, журнал бойових дій № 53 дск.
Доказів складання для направлення в/ч НОМЕР_6 до в/ч НОМЕР_5 рапорту та документів для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 70000 грн. за грудень 2022 року не надано.
Адвокат Гайструк А.С. звернулася до в/ч НОМЕР_1 із заявою про виплату винагороди за спірні періоди: 28.09.2022-30.09.2022, 01.10.2022-31.10.2022, 01.11.2022-30.11.2022, 01.12.2022-31.12.2022, 01.01.2023-20.01.2023.
ВЧ НОМЕР_1 листом від 27.03.2023 № 25/2150-23-вих відмовила у виплаті 100 000 грн через відсутність документів, що підтверджують участь ОСОБА_1 в бойових діях. Поруч з цим зауважено, що Чернігівська область з 01.01.2023 не входила до районів ведення бойових дій згідно з Наказом № 26 від 02.02.2023.
Не погодившись із тим, що у спірний період позивачу не нараховувалась підвищена винагорода, останній звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні адміністративного позову на підставі того, що позивач не надав належних доказів безпосередньої участі у бойових діях або заходах, що є обов`язковою умовою для нарахування додаткової винагороди. Суд звернув увагу, що хоча позивач перебував в оперативному підпорядкуванні НОМЕР_4 прикордонного загону, документи, які підтверджують його участь у бойових діях, не відповідали вимогам наказів № 392-АГ та № 628-АГ, зокрема не містили підтверджувальної інформації про його участь. Рапорти, надані для підтвердження участі, були подані із порушенням строків, а бойові накази стосувалися підрозділу, а не конкретно позивача.
Суд першої інстанції зауважив про необхідність застосування до спірних правовідносин наказів № 392-АГ та № 628-АГ, які не підлягають обов`язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. При цьому, цей суд зазначив, що сам лише факт безпосереднього перебування позивача в районах ведення воєнних (бойових дій) не є автоматичним підтвердженням участі в них та не є підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди в збільшеному до 100 000 грн.
Урахувавши, що належних доказів на підтвердження участі позивача у бойових діях або заходах для нарахування та виплати додаткової винагорои за період з 28.09.2022 по 20.01.2023 позивачем не надано, а судом не виявлено, цей суд дійшов висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених вимог.
Перший апеляційний адміністративний суд 04 грудня 2023 року змінив рішення Луганського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року в мотивувальній частині щодо застосування норм права відзначивши, що суд першої інстанції застосував норми наказів № 392-АГ та № 628-АГ до спірних правовідносин, які не підлягають застосуванню через відсутність державної реєстрації та не застосував положення Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Наказ Міністерства внутрішніх справ України 18.03.2016 року № 188, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 2016 року № 488/28618 (далі - Інструкція № 188), якою врегулювано спірні правовідносини.
В іншій частині рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 - залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про відсутність доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах з національної безпеки в спірний період. Присутність у зоні бойових дій не є автоматичною підставою для виплати винагороди у 100 000 грн. Надана довідка не підтверджує участі позивача, оскільки наказ стосується підрозділу загалом, а не конкретно позивача.
Цей суд погодився, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів прямої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що довідка про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки без документів, передбачених пунктом 3 розділу IV Інструкції № 188 не є належним та допустимим доказом для нарахування додаткової винагороди.
Урахувавши відсутність доказів підтвердження обставин безпосередньої (яка на думку цього суду є виключно обов`язковою) участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та запереченнями НОМЕР_4 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) виконання НОМЕР_7 прикордонним підрозділом (в/ч НОМЕР_8 ) бойових завдань на лінії бойового зіткнення, за час їх перебування на ділянці НОМЕР_4 прикордонного загону, - суд апеляційної інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року повністю та прийняти нове рішення, яким його позов задовольнити.
Як на підставу оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій позивач послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та зазначив про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, а саме:
1) пункту 1 Постанови КМУ № 168 та в цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Перелік), у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо позбавлення права на додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168;
2) пункту 21 Постанови КМУ № 168 та в цілому Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 (далі - Інструкція № 188), у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо застосування положень зазначеної Інструкції для визначення права на додаткову винагороду, а саме: визначення документів для нарахування збільшеної винагороди, необхідність рапорту військовослужбовця для підготовки цих документів командуванням, а також порядок їх обміну між військовими частинами при відрядженнях.
3) пункту 21 Постанови КМУ № 168 та в цілому наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168", у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо застосування положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.
Окрім цього, скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно визначено, що довідка про безпосередню участь у бойових діях (№ 2253 від 20.01.2023) не є належним та допустимим доказом для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу через те, що така не відповідає певним вимогам та має формальні недоліки, адже позивач не може нести відповідальність за це.
Верховний Суд ухвалою від 27 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач - в/ч НОМЕР_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити позивачу в задоволені касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін. У відзиві відповідач 1 зазначив, що довідка про безпосередню участь у бойових діях ОСОБА_1 не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Пунктом 1 Постанови КМУ №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Прядок і умови виплат додаткової винагороди визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів (пункт 21 Постанови КМУ №168).
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є наявність підстав для виплати ОСОБА_1, як військовослужбовцю Держприкордонслужби збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень за період 28.09.2022 по 20.01.2023 (у період відрядження).
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 збільшеної винагороди у зв`язку з тим, що, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів прямої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Крім того, суди вважають, що факт виконання бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів) на кордоні з Білоруссю під час відрядження до НОМЕР_4 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) не є достатньою підставою для виплати винагороди згідно з пунктом 1 постанови КМУ № 168.
Суди переконані, що довідка про участь ОСОБА_1 у бойових діях не є належним та допустимим доказом для виплати винагороди.
Позивач у доводах касаційної скарги стверджує про наявність у нього права на спірні виплати у зв`язку з тим, що перебуваючи у відряджені він виконував бойові завдання на підставі бойових розпоряджень (наказів) та вказує про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, пунктів 1, 21 постанови КМУ №168, Переліку № 309, Інструкції № 188 та наказів № 392-АГ та № 628-АГ у подібних правовідносинах.
Надаючи оцінку доводам касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України), Верховний Суд зазначає, що після подання позивачем касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, неодноразово досліджувалося Верховним Судом.
Так, у справі № 200/4100/23 Верховний Суд у постанові від 05.08.2024 вказав, що військовослужбовцям Держприкордонслужби на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі, їхня безпосередня участь у бойових діях та заходах повинна бути підтвердженою документально, про що свідчить зміст наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ. Документальне підтвердження такої участі здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у наступних документах: 1) бойовому наказі (бойовому розпорядженні); 2) журналі бойових дій (службово-бойових дій, вахтовому, навігаційно-вахтовому, навігаційному журналі), журналі ведення оперативної обстановки, бойовому донесенні (підсумковому, терміновому, позатерміновому) або постовій відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорті (донесенні) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах. Також Суд виснував, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою №168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" та підтвердження цих обставин указаними документами.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 року у справі № 200/193/23 розглядав питання застосовності наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції №188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої постановою КМУ № 168. У цій постанові Верховний Суд підтвердив застосування цих наказів у спірний період (у цій справі 26.09.2022 по 31.12.2022), дійшовши висновку, що Накази № 392/0/81-22-АГ від 30.07.2022 та № 628/0/81-22-АГ від 09.12.2022 є єдиним механізмом реалізації постанови КМУ № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Також Суд зазначив, що без цих наказів облік та виплата винагороди не здійснювалися б, що могло б призвести до повернення вже виплачених коштів. У зазначеній постанові Суд вказав на помилкове застосування положень Інструкції № 188 для визначення виплат за Постановою КМУ № 168 на період воєнного стану, оскільки ця інструкція регулювала виплати за участь у заходах з національної безпеки та оборони, відповідно до постанови КМУ від 20.01.2016 № 18.
У випадку ОСОБА_1 (його відрядження), згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2024 в справі № 200/660/23, наказ № 392/0/81-22-АГ визначає вичерпний перелік бойових дій і заходів, участь у яких дає право на додаткову винагороду до 100 000 грн. Пункт 4 наказу № 392/0/81-22-АГ передбачає, що підтвердження участі військовослужбовців (у бойових діях і заходах) здійснюється на основі бойових наказів, журналів бойових дій та рапортів командирів. Пункт 5 уточнює, що для відряджених військових також потрібна додаткова довідка (про безпосередню участь у бойових діях або відповідних заходах) начальника органу Держприкордонслужби, який веде бойові дії, із зазначенням періоду (кількості днів) та термінів безпосердньої участі, відомостей про підтверджувальні документи такої, у таких довідках.
Практика Верховного Суду є сталою і полягає в тому, що виплата додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100 000,00 грн обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення / здійснення (пункт 1 Постанови № 168) та підтвердження цих обставин указаними документами.
Оскільки питання застосування пунктів 1, 21 Постанови КМУ № 168, Переліку № 309, Інструкції № 188 та наказів № 392-АГ та № 628-АГ у подібних правовідносинах вже вирішено Верховним Судом, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню їх висновки.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 у спірний період перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ).
З архівної відомості виплати встановили, що ОСОБА_1 з вересня 2022 року по грудень 2022 року вплачено по 30 000 грн за кожний місяць та 13 548,39 грн - за 6 днів січня 2023 року.
Суди вказали, що підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) охороняють ділянку державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у межах Чернігівської області (ІНФОРМАЦІЯ_2).
Згідно з Переліком територіальних громад, затвердженим наказом № 75 від 25.04.2022 (зі змінами від 15.12.2022 № 297), деякі громади Чернігівської області належать до територій, де ведуться воєнні (бойові) дії або такі території перебувають в окупації, оточенні (блокуванні).
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (зі змінами), деякі територіальні громади Чернігівської області є територіальними громадами, які віднесені до територій, на яких ведуться (велись) бойові дії (територій можливих бойових дій).
Суди з`ясували, що Чернігівська область була в зоні бойових дій до 31.12.2022 включно (наказ Головнокомандувача ЗСУ № 1 від 02.01.2023, з 01.12.22 до 31.12.2022). Уже з 01.01.2023 по 31.01.2023 Чернігівська область не належала до зони бойових дій (наказ Головнокомандувача ЗСУ № 26 від 02.02.2023).
Суди зауважили, що згідно з довідкою в/ч НОМЕР_2 від 20.01.2023 №4506 позивач брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у періоди:
28.09.2022- 30.09.2022,
01.10.2022- 31.10.2022,
01.11.2022- 30.11.2022,
01.12.2022- 31.12.2022,
01.01.2023- 20.01.2023.
Підстава: бойовий наказ Адміністрації ДПСУ №165 гриф від 16.09.2022.
Оцінюючи критично таку довідку про безпосередню участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у період з 28.09.2022 по 20.01.2023, суди попередніх інстанцій зауважили, що вказана довідка не є належним та допустимим доказом для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу за відсутності документів, передбачених пунктом 3 розділу IV Інструкції № 188.
З аргументації суду апеляційної інстанції можна зрозуміти, що "належність та допустимість" доказів зіставлялася з приписами Інструкції № 188 (а саме: пункту 3 розділу IV), а не наказів № 392-АГ та № 628-АГ, які, на думку цього суду, не могли застосовуватися до правовідносин, які вони призначені регламентувати.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 та в постанові від 26 червня 2024 року у справі № 200/216/23, під час оцінювання того, чи мав позивач право на отримання додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168 у розмірі до 100 000,00 грн у період з 26 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року мали бути застосовані накази № 392/0/81-22-АГ, № 628/0/81-22-АГ, позаяк протягом спірного в цій справі періоду саме вони визначали умови і підстави для реалізації приписів зазначеного пункту. У цих постановах Верховний Суд заначив, якщо оцінювання доказів щодо виплати додаткової винагороди відбувалося за нормативним актом, який не застосовується до цих правовідносин (Інструкції № 188), то таке хибне правозастосування вплинуло на висновки судів щодо оцінки обставин справи та доказів.
Поряд із цим, Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23 зазначив, що передбачений пунктами 4 і 5 наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22-АГ (пунктами 3 і 7 наказу від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ) перелік документів, що в сукупності підтверджує безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах (у тому числі довідка (список), складена керівником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії, про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі), майже повністю дублює відповідний перелік документів, визначений пунктом 3 розділу IV Інструкції № 188, тому застосування судами саме в цій частині Інструкції № 188 замість наказу № 392-АГ не призвело до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції припустився помилки, застосувавши неправильний нормативний акт (Інструкцію № 188) замість наказів № 392-АГ та № 628-АГ для оцінки права позивача на додаткову винагороду. Це помилкове правозастосування вплинуло на його висновки щодо фактів та доказів, оскільки не було належної перевірки участі позивача в бойових діях. Однак в частині оцінки документів, що підтверджують участь у бойових діях, помилка не була вирішальною, оскільки нормативні акти в цьому питанні майже ідентичні.
Таке хибне правозастосування вплинуло саме на те, що суди не перевіряли, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією (в окреслений ним період) довідкою у сукупності з іншими доказами у справі.
Суди попередніх інстанцій не дослідили документи (накази/розпорядження), які стали передумовою для відрядження військовослужбовця ОСОБА_1 для виконання відповідних завдань до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ). Відсутній у матеріалах справи і наказ командування військової частини НОМЕР_8 про направлення військовослужбовця ОСОБА_1 в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ).
Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору не вирішили питання, яке стало основою спору. Йдеться про завдання, які ОСОБА_1 виконував у складі НОМЕР_4 прикордонного загону протягом спірного періоду (28.09.2022 - 20.01.2023), і на чому ґрунтуються ці дані. Так, якщо позивач перебував у відрядженні в цей час та служив у НОМЕР_4 прикордонному загоні під час спірного періоду, але не виконував завдань, що передбачають додаткову винагороду (у збільшеному розмірі), то нез`ясованим залишається питання, які саме завдання він виконував або де проходив службу. Колегія суддів звертає увагу на важливість цих обставин для правильного вирішення справи, тоді як суди попередніх інстанцій не приділили їм належної уваги.
Верховний Суд наголошує, що згідно з пунктом 4 наказу № 392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах (бойових наказів, журналів бойових дій та рапортів командирів), а відповідно до пункту 3 наказу № 628-АГ перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.
Передчасними є висновки судів, які стверджують, що бойовий наказ або розпорядження не можуть слугувати доказом підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах. Це твердження ігнорує фактичну практику, згідно з якою, у тому числі, на підставі таких наказів або розпоряджень видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, бойовий наказ або розпорядження є невід`ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях.
Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору не дослідили обставини можливості отримання ОСОБА_1 підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої постановою КМУ №168, оскільки не дотрималися підходу з урахуванням усталеної практики, за яким ключовою умовою для отримання такої виплати є виконання спеціальних бойових завдань та заходів і наявність документального підтвердження цих обставин.
Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Суд уважає передчасними їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
За змістом частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів (пункт 63 постанови Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 810/1564/17).
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Водночас неповне з`ясування обставин у справі, недослідження всіх доказів, у тому числі за необхідності їх самостійного витребування судом, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд позбавлений можливості прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не встановив та не оцінив обставини справи для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції таких процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.
Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.