ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 686/16816/22
провадження № 51-3012км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12022243060000537, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Вступ
ОСОБА_7 14 липня 2022 року, перебуваючи в м. Хмельницькому, умисно спричинив потерпілому ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України, кваліфікувавши його діяння як вчинення умисного легкого тілесного ушкодження.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, залишив судове рішення без змін.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення й закрити кримінальне провадження щодо її підзахисного у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
- існування обставин для закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- наявності в діях засудженого необхідної оборони;
- справедливості призначеного засудженому покарання за вчинене;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні
з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
21 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 140 годин.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 14 липня
2022 року приблизно о 20:00, перебуваючи в
АДРЕСА_2 , у ході раптово виниклих неприязних відносин, під час словесної суперечки із ОСОБА_8 умисно правим кулаком наніс удар в ліву частину його обличчя. Внаслідок цих дій ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: крововиливу м`яких тканин у лівій навколоочній ділянці обличчя з переходом на ліву щічну ділянку обличчя, поверхневої рани м`яких тканин на нижній повіці лівого ока, які за своїм характером належать до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, зазначає про неправильне встановлення судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, спрямованості умислу засудженого оскільки в ході конфлікту, який виник між засудженим і потерпілим, останній вдарив засудженого, а тому він захищався від протиправних дій потерпілого, а отже діяв у межах необхідної оборони.
На підтвердження факту перебування засудженого в стані необхідної оборони захисник покликається на практику Верховного Суду.
Також, на переконання касатора, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення судово-медичної експертизи з метою встановлення наявності у засудженого тілесних ушкоджень, які йому спричинив потерпілий.
До того ж захисник стверджує, що суди порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили засудженому несправедливе покарання у виді виправних робіт.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу захисника не подавались.
У судовому засіданні захисник виступила на підтримку поданої касаційної скарги, а прокурор заперечив щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що вона, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 і 411 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Щодо встановлення факту перебування засудженого в стані необхідної оборони.
Доводи касаційної скарги захисника про неправильне встановлення судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, спрямованості умислу
засудженого оскільки в ході конфлікту, який виник між засудженим і потерпілим, останній вдарив засудженого, а тому він захищався від протиправних дій потерпілого, а отже діяв у межах необхідної оборони, є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та спростовуються ними.
Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
При цьому до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Виходячи з фактичних обставин цього кримінального провадження, судом першої інстанції правильно встановлено, що в діях потерпілого суспільно небезпечного посягання не було, оскільки за показаннями, зокрема свідка ОСОБА_9 , який в суді, крім іншого, пояснив, що 14 липня 2022 року він зустрівся із ОСОБА_8 , вони почали поправляли шини біля приміщення де надають послуги китайської медицини. В цей час між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , який був у приміщенні китайської медицини, почався конфлікт з приводу стоянки машин, що зупинялись біля цього приміщення. Згодом з приміщення китайської медицини вийшов ОСОБА_7 та пішов до них, а ОСОБА_8 на зустріч до нього, зустрівшись ОСОБА_7 вдарив
ОСОБА_8 рукою в ліве око, після цього він бачив кров на обличчі потерпілого.
Водночас твердження сторони захисту про те, що засуджений захищався від нападу потерпілого, який його вдарив, спростовуються і висновком експерта
від 27 липня 2022 року № 415, згідно з яким у ОСОБА_8 станом на 15, 19 липня 2022 року виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливу м`яких тканин у лівій навколоочній ділянці обличчя з переходом на ліву щічну ділянку обличчя, поверхневої рани м`яких тканин на нижній повіці лівого ока, що могли утворитися від удару тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею та за характером належать до легких тілесних ушкоджень (що мають незначні скороминущі наслідки). За кольором і станом загоєння тілесні ушкодження можуть мати давність утворення не менше 3-5 діб до моменту початку проведення експертизи 19 липня 2022 року. Локалізація та характер тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 не характерні та не специфічні для їх утворення під час падіння потерпілого з висоти власного зросту (т. 1, а. п. 63).
Також згідно з висновками експертів від 29 липня 2022 року № 442, 443 у
ОСОБА_8 станом на 15, 19 липня 2022 року виявлено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу м`яких тканин в лівій навкоолочній ділянці обличчя з переходом на ліву щічну ділянку обличчя, поверхневої рани м`яких тканин на нижній повіці лівого ока. Механізм утворення тілесних ушкоджень у
ОСОБА_8 може відповідати показанням свідка ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту 20 липня 2022 року (т. 1, а. п. 72, 74).
При цьому, за матеріалами кримінального провадження, суду було надано копію консультативного висновку спеціаліста КНП «Хмельницька обласна лікарня» від 22 липня 2022 року про встановлення ОСОБА_7 діагнозу, пов`язаного із подіями 14 липня 2022 року. Копію цього документа суд правильно не взяв до уваги, оскільки консультативний висновок не містить будь-яких даних щодо наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 та стосовно правомірності лікаря-консультанта давати такі висновки (т. 1, а. п. 21).
До того ж суд першої інстанції обґрунтовано поставився критично до показань допитаних в судовому засіданні свідків подружжя ОСОБА_13, а також
ОСОБА_10 щодо заподіяння ОСОБА_7 удару ОСОБА_8 в рамках самозахисту від його протиправних дій, оскільки свідок ОСОБА_10 є дружиною засудженого ОСОБА_7 , а свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - його пацієнтами.
Крім цього, судом першої інстанції були досліджені, крім іншого, дані, які містяться у протоколах, складених за результатами проведених слідчих дій у цьому кримінальному провадженні.
Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що з урахуванням пояснень свідків, зокрема ОСОБА_9 , та досліджених письмових доказів випливає, що потерпілий не застосував до засудженого фізичне насильство, яке було дійсно настільки суттєвим, що викликало у засудженого обґрунтоване побоювання про свою безпеку, а спричинення ним потерпілому тілесних ушкоджень було самозахистом від протиправних дій потерпілого,