ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 692/1743/19
провадження № 51-2079 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8 ( у режимі
відеоконференції),
представників потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 ( у режимі
відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Драбівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2023 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201825000000006, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, пенсіонера, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Драбівського районного суду Черкаської області від 20 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
Вирішено цивільні позови, а також питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_6 09 січня 2018 року близько 18:50 год, керуючи автомобілем "ВАЗ-2106", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Центральна в с. Перервинці Драбівського району Черкаської області, грубо порушив вимоги пунктів 2.9 а), 2.3 б), 12.3 Правил дорожнього руху України, перебував у стані алкогольного сп`яніння, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, у момент виникнення перешкоди для свого руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, у вигляді пішохода ОСОБА_11, який рухався попереду у попутному напрямку по правому краю проїзної частини вул. Центральна, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_11, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Порушення ОСОБА_6 вимог пунктів 2.3 б), 2.9 а), 12.3 ПДР України перебувають в прямому причинному зв`язку з наслідками ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у касаційній скарзі просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Зазначають, що вина засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.
Вважають, що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме: протокол слідчого експерименту від 25.06.2018 за участю ОСОБА_6 тому, що останній брав участь у слідчій дії в статусі свідка та у протоколі фактично зафіксовано його допит. Як наслідок, висновки всіх судових авто-технічних експертиз теж є недопустимими доказами, оскільки проведені на підставі вихідних даних, отриманих при слідчому експерименті;протокол огляду місця події від 09.01.2018 зі схемою ДТП, через те, що слідчий зазначив у протоколі приблизні дані щодо відстані, загального стану видимості дороги, елементів проїжджої частини дороги та пішохода з робочого місця водія із ввімкненим ближнім і дальнім світлом фар. Крім того, заміри проводились не існуючим вимірювальним засобом (рулеткою з ціною поділки 8 мм).
Місцевий суд відмовив у клопотанні сторони захисту про проведення слідчого експерименту з метою уточнення цих відомостей, чим порушив принцип змагальності.
Також, всупереч норм ст.350 КПК України не розглянув клопотання захисту про виклик та допит свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14
Суди безпідставно визнали обставиною, яка обтяжує покарання - скоєння злочину в стані алкогольного сп`яніння. Натомість, не врахували як пом`якшуючу обставину - добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілій, що призвело до призначення засудженому надто суворого покарання.
Крім того, місцевий суд не дав належної оцінки діям пішохода ОСОБА_11, а також не врахував усіх даних про особу ОСОБА_6, як наслідок безпідставно не звільнив останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував, а також необґрунтовано відмовив у клопотанні сторони захисту щодо прослуховування звукозапису судового засідання місцевого суду на якому зафіксовано допит експерта.
В решті захисники наводять доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи, неповноти судового розгляду та надають власну оцінку доказам.
Позиції інших учасників судового провадження
Від представників потерпілих - адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надійшли письмові заперечення у яких вони просять касаційну скаргу захисників залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни. Аналогічну позицію висловили адвокати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в суді касаційної інстанції.
Захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_7, а також засуджений ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечувала проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
У касаційній скарзі захисники, крім іншого, наводять доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, оскаржують фактичні обставини справи і дають власну оцінку доказам що, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена: даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 09 січня 2018 року зі схемою та фототаблицею до нього, у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП; висновками судової автотехнічної експертизи від 25 березня 2019 року, повторної судової автотехнічної експертизи від 01 листопада 2019 року та судової комісійної автотехнічної експертизи від 31 травня 2021 року, якими встановлено порушення вимог ПДРдопущені водієм ОСОБА_6 та причинно-наслідковий зв`язок із наслідками ДТП. Також вказаними висновками встановлено, що водій ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_11 шляхом застосування гальмування з моменту об`єктивного виявлення останнього, тобто виконавши вимоги п. 12.3 ПДР; показаннями експертів-автотехніків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, котрі підтвердили дані, викладені ними у висновках судових автотехнічних експертиз; даними висновку експерта від 09 лютого 2018 року №4/41 підтверджено, що рульове керування та гальмівна система автомобіля ВАЗ 2106 д.н.з. НОМЕР_1 знаходилися у працездатному стані; даними протоколів проведення слідчих експериментів від 25 червня та 19 вересня 2018 року встановлено механізм ДТП; висновком судової медичної експертизи від 10 січня 2018 року №05-8-02/6 підтверджено, що смерть потерпілого ОСОБА_11 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок ДТП; даними висновку щодо результатів медичного огляду від 10 січня 2018 року підтверджено, що ОСОБА_6 перебував в стані гострої алкогольної інтоксикації; показаннями обвинуваченого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 потерпілих ОСОБА_23, ОСОБА_24, експерта ОСОБА_25, а також іншими доказами.
Ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази та оцінивши їх з точки зору належності, достовірності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов правильного висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Доводи сторони захисту про безпідставне визнання належними й допустимими доказами протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_6 та висновків судових автотехнічних експертиз, зроблених на основі даних цього слідчого експерименту, з тих підстав, що вказані докази були отримані з його показань як свідка, є неприйнятними.
Так п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Зміст даної правової норми вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_6 як свідком, під час проведення слідчого експерименту від 25 червня 2018 року з його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття, слід звернути увагу на таке.
Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_6, викладаючи власну версію щодо обставин ДТП, стверджував про відсутність своєї винуватості у її наслідках, вказував про дотримання ним правил дорожнього руху. Такі його твердження слідчий, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, зобов`язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити та, у разі їх підтвердження, прийняти процесуальне рішення про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючими обставинами. Саме з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_6 відомостей щодо обставин ДТП, за його згодою 25 червня 2018 року було проведено слідчий експеримент. Його проведенню передувало розʼяснення ОСОБА_6 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав ОСОБА_6 при проведенні чи після проведення цієї слідчої дії стороною захисту не висловлювалося. Під час слідчого експерименту (у якому також брали участь захисник, потерпіла та спеціаліст) ОСОБА_6 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин наїзду на пішохода ОСОБА_11 і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.
Поряд з цим, зі змісту протоколу слідчого експерименту вбачається, що слідча дія проводилась за правилами ст. 240 КПК України, з метою відтворення обставин ДТП, а не отримання від ОСОБА_6, який перебував у статусі свідка, викривальних показань. Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_6 у присутності понятих не тільки розповідав, а й детально на місці показував відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення за фактом наїзду на пішохода ОСОБА_11 . Протокол слідчого експерименту повністю відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема й ст. 104 КПК України.
Відповідно до доктрини "плодів отруєного дерева" недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими, тобто надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Тим не менше ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то і отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі "Хан проти Сполученого Королівства").
Таким чином, посилання захисників на недопустимість як доказів висновків усіх судових автотехнічних експертиз, з тих підстав, що вони були зроблені на основі даних протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_6, який захисники вважають недопустимим доказом, є безпідставними.
Не заслуговують на увагу й твердження захисту, що в основу вироку покладено недопустимий доказ - протокол огляду місця ДТП від 09 січня 2018 року.
Статтею 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).
Місцевий суд, під час судового розгляду, перевіряючи аналогічні доводи сторони захисту про недопустимість як доказу у провадженні - протоколу огляду місця ДТП від 09 січня 2018 року, належним чином його дослідив, оцінив та дав відповідь у вироку про його допустимість, оскільки не встановив порушень про які стверджував захист. З таким переконанням погодився й суд апеляційної інстанції, який, в межах перевірки аналогічних доводів апеляційної скарги захисника, не встановив жодної із обставин, передбачених ст. 87 КПК України, для визнання даного доказу недопустимим.
Судом касаційної інстанції не встановлено, а доводи касаційної скарги адвокатів за своїм змістом взагалі не містять посилань на конкретні норми кримінального процесуального закону, які на переконання захисту порушив місцевий суд під час оцінки цього доказу.
Адвокати скаржаться на те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у їх клопотанні про проведення слідчого експерименту з метою уточнення даних, отриманих в результаті огляду місця події, який під час досудового розслідування теж не проводився.
Суд нагадує, що слідчий експеримент проводиться з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події. Проведення слідчого експерименту є правом, а не обов`язком слідчого (ст. 240 КПК України).
У той же час, відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.
Сторону захисту законодавець також наділив правом збирати докази (ст. 93 КПК України). У даному кримінальному провадженні захист не був позбавлений можливості ініціювати проведення слідчого експерименту на досудовому слідстві, шляхом подання клопотань, однак своїм правом не скористався. Лише в суді першої інстанції, більш ніж через п`ять років після події, адвокат ОСОБА_7 заявив клопотання про проведення слідчого експерименту з метою встановлення об`єктивної видимості у ближньому та дальньому світлі фар автомобіля ВАЗ 2106.
Місцевий суд належним чином відреагував на вказане клопотання, із дотриманням вимог ст. 350 КПК України розглянув його, та 10 липня 2023 року постановив мотивовану ухвалу про відмову у його задоволенні. Суд не вбачав правових підстав для проведення слідчого експерименту, оскільки ті відомості, які на думку захисту підлягали перевірці, чітко встановлені даними протоколу огляду місця події, а також іншими доказами у провадженні, які дають об`єктивну можливість з усією повнотою встановити механізм ДТП. Сама по собі незгода сторони захисту із мотивами суду не свідчить про незаконність такого рішення.
Спростовуються матеріалами кримінального провадження й доводи захисників про те, що місцевий суд не розглянув їх клопотання про допит свідків.
Так, із аудіозапису судового провадження в суді першої інстанції від 25 березня 2021 року вбачається, що суд належним чином відреагував на заявлене стороною захисту клопотання, дотримуючись приписів ст.350 КПК України заслухав думку щодо нього інших учасників судового провадження. Після чого, захист вказав про передчасність заявленого ними клопотання та висловив бажання скористатися таким правом після дослідження доказів, якщо виникне необхідність. Однак, після дослідження доказів, ані засуджений ОСОБА_6, ані його захисники, жодних клопотань про виклик та допит свідків не заявляли, що вказує про їх небажання скористатись своїм правом.
Суд неодноразово наголошував, що сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (до прикладу, рішення ВС у справах № 125/2592/18, №236/4268/18).
Доводи сторони захисту про те, що місцевий суд безпідставно визнав обставиною, яка обтяжує покарання - скоєння злочину засудженим в стані алкогольного сп`яніння, були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Апеляційний суд всебічно перевірив твердження сторони захисту про незаконність проведення медичного огляду ОСОБА_6 черговим лікарем Драбівської ЦРЛ й за результатами перевірки не встановив порушень про які стверджував захист. Ці висновки є переконливими.
У касаційній скарзі захисники стверджують, що в Драбівській ЦРЛ не було сертифікату відповідності на використання приладу "Алконт 01-СУ" та свідоцтва про повірку, тому відповідно до п.22 Інструкції "Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції" затвердженої спільним наказом МОЗ та МВС №1452/735 від 09.11.2015 (далі- Інструкція) результати такого огляду є недійсними. Крім того, у висновку щодо результатів медичного огляду ОСОБА_6 не зазначено кількість проміле виявленого алкоголю.
Дійсно, відповідно до п. 9 розділу ІІІ Інструкції, використання в закладах охорони здоров`я для проведення лабораторних досліджень вимірювальної техніки та обладнання, дозволених МОЗ, підтверджується сертифікатом відповідності та свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними (пункт 22 розділу ІІІ Інструкції).
Водночас, із системного аналізу пунктів 3,8,15,16 розділу ІІІ Інструкції слідує, що, огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем. Потім, проводиться лабораторне дослідження (за допомогою приладів) метою якого є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп`яніння. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акту медичного огляду у якому, серед іншого, зазначаються ознаки сп`яніння особи, що безпосередньо виявлені та встановлені лікарем. За результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який також вноситься до акту медичного огляду.
Сторона захисту, зазначаючи про те, що огляд ОСОБА_6 на стан сп`яніння проводився приладом "Алконт 01-СУ" помилково вважають показники алкотестера оглядом. Адже як зазначалося вище, огляд особи щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я, а не приладом. Прилад лише фіксує показники щодо ступеню стану сп`яніння, а лікар під час огляду особи виявляє та фіксує ознаки спʼяніння. Тому показники приладу неможна ототожнювати із поняттям "медичний огляд" .
Заслуговує на увагу й те, що спільний наказ МОЗ та МВС України від 09 листопада 2015 року "Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції" не регулює питання доказування в кримінальному провадженні, тому не виключає можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.
В даному випадку Суд слідує практиці Касаційного кримінального суду викладеній у постанові від 15 березня 2018 року (справа №372/2291/16-к).
Разом з тим, стаття 91 КПК України передбачає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання.
Суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК України).
Наведених вимог закону місцевим судом дотримано, оскільки наявність у ОСОБА_6 стану алкогольного сп`яніння встановлено шляхом дослідження всієї сукупності доказів. Зокрема, суд дав належну оцінку акту медичного оглядувід 10.01.2018 № 2, у якому лікарем зазначено наявні у ОСОБА_6 ознаки алкогольного спʼяніння, зокрема, запах алкоголю з рота, а також відомості про останнє вживання алкоголю - вживав горілку о 18:00 год (ДТП сталася о 18:50 год). Також до акту внесено діагноз - гостра алкогольна інтоксикація. На підставі акту лікарем видано висновок щодо результатів медичного огляду ОСОБА_6, де зазначено встановлений діагноз. Вказувати у висновку кількість проміле виявленого алкоголю Інструкція не вимагає. Натомість на виконання її вимог, дані про наявність 0,6 проміле алкоголю в повітрі, що видихалось ОСОБА_6, чітко зазначені в акті медичного огляду №2.
Касаційні доводи захисників про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, теж не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, місцевий суд, дотримуючись наведених вимог матеріального закону, урахував ряд обставин, а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких злочинів, дані про особу засудженого, зокрема його позитивну характеристику за місцем проживання, те, що він раніше не судимий, є пенсіонером, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. У той же час, суд обґрунтовано зважив на ставлення ОСОБА_6 до своїх дій та наслідків, а саме, що він категорично заперечував свою вину, вважав винуватим пішохода, у скоєному не розкаявся, злочин вчинив у стані алкогольного сп`яніння, що в свою чергу, суд слушно визнав обставиною, яка обтяжує покарання, натомість, обставин, що його пом`якшують - не встановив. Крім того, судом враховано думку потерпілих, які наполягали на призначенні винному справедливого покарання. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у межах, наближених до мінімальних, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, яке визначив відбувати реально.
Касаційний суд вважає, що призначене покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи", адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Як підставу для скасування ухвали апеляційного суду захисники вказують, що цей суд проігнорував допущені місцевим судом порушення, а також необґрунтовано відмовив у їх клопотанні щодо прослуховування звукозапису судового засідання місцевого суду на якому зафіксовано допит експерта.
Нормами статті 23 КПК України чітко визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що сторона захисту просила апеляційний суд дати іншу оцінку показанням експерта ОСОБА_16, при цьому заявила клопотання про прослуховування в судовому засіданні аудіозапису його показань, наданих суду першої інстанції. Проте, виходячи з вищенаведених вимог процесуального закону та принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі був здійснити переоцінку цих показань без їх власного прямого сприймання в судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні клопотання захисника.
Водночас, суд апеляційної інстанції із дотриманням положень ст.404 КПК України, у межах своїх повноважень перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за змістом є аналогічними доводам касаційної скарги, погодився із висновком місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6, кваліфікації його дій та виду і розміру призначеного покарання, навів в ухвалі відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України докладні мотиви на спростування усіх доводів апеляційної скарги та зазначив підстави, з яких скаргу визнано необґрунтованою, тому касаційні доводи захисників цій частині неприйнятні.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.