ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 688/3180/23
провадження № 51-655км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - ОСОБА_6 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2023 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 09 січня 2024 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Шепетівки Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим в умисному вбивстві, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, ОСОБА_7 05 червня 2023 року близько 10 години 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання у квартирі АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних стосунків та вживання алкогольних напоїв затіяв суперечку зі своєю матір`ю - ОСОБА_8, під час якої у нього раптово виник умисел на її вбивство.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8, ОСОБА_7 підійшов до потерпілої, яка в той час лежала на ліжку, та умисно із прикладанням фізичної сили кулаками обох рук завдав їй численних цілеспрямованих ударів по голові, потім, схопивши матір обома руками за плечі, скинув її з ліжка на підлогу. Після цього засуджений схопив потерпілу, котра лежала на підлозі обличчям донизу, руками за волосся та з прикладанням значної фізичної сили декілька разів ударив передньою частиною її голови й обличчя об підлогу, а також з прикладанням значної фізичної сили завдав не менше трьох ударів взутими ногами в лобно-скронево-виличну і тім`яно-скроневу ділянку голови справа, та не менше сорока ударів руками та ногами по тулубу, грудній клітці та кінцівках, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження, у тому числі у вигляді закритої внутрішньочерепної травми із крововиливами під тверду та м`які мозкові оболонки обох півкуль головного мозку, ранами, множинними синцями та саднами голови й обличчя, що призвели до набряку головного мозку, внаслідок яких потерпіла ОСОБА_8 померла на місці події.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 09 січня 2024 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений ОСОБА_7 просить змінити постановлені щодо нього вирок і ухвалу та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 цього Кодексу. Не оспорюючи факту побиття потерпілої, автор скарги стверджує, що умислу на позбавлення життя матері не мав. ОСОБА_7 ставить під сумнів висновок судово-психіатричного експерта щодо наявності у нього (засудженого) психічних і поведінкових розладів унаслідок вживання алкоголю, синдрому залежності. Також вважає, що в експертному досліджені трупа його матері не вказано від чого точно вона загинула: від ударів об підлогу, коли вона падала, або від ударів об меблі, коли він ( ОСОБА_7 ) при намаганні підняти потерпілу падав разом з нею. Крім того засуджений просить урахувати, що він хворіє на ВІЛ-інфекцію та закриту форму туберкульозу, щиро розкаявся, має хворого батька, який потребує допомоги.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_7 вироку від 06 жовтня 2023 року та ухвали від 09 січня 2024 року, водночас просить кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. На переконання автора скарги суд першої інстанції хоча і правильно встановив фактичні обставини справи, проте дав неправильну юридичну оцінку діям його підзахисного. Захисник стверджує, що засуджений діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті потерпілої від таких ушкоджень ставився необережно. Також сторона захисту зазначає, що експерт не розмежував, які саме тілесні ушкодження могли призвести до настання смерті потерпілої. Крім того, касатор указує на те, що ОСОБА_7 хворіє на ВІЛ, проте місцевий суд відмовив стороні захисту у витребуванні з Шепетівської ЦРЛ інформації на підтвердження цього факту. Вказана обставина залишилася і поза увагою апеляційного суду, який взагалі не розглянув заявлене захисником аналогічне клопотання, що, на думку автора скарги є порушенням права на захист.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали подані касаційні скарги; прокурор заперечила проти їх задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції (далі - Суд) перевіряє правильність застосування місцевим та апеляційним судами норм права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У силу ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У касаційних скаргах, за їх змістом, засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 заперечують повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_7 і з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній, не оспорюючи факту події злочину та її наслідків, стверджував, що умислу на заподіяння смерті матері не мав.
Дослідивши показання ОСОБА_7, суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти життя та здоров`я особи, а саме вбивства ОСОБА_8 . Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань, допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 05 червня 2023 року, протоколі слідчого експерименту від 26 липня 2023 року; на підставі проведених у справі та перевірених у ході судового слідства експертиз (судово-медичних від 15 липня 2023 року № 116 та від 30 червня 2023 року № 169, судово-токсикологічної від 13 червня 2023 року № 1032, судово-психіатричної від 16 червня 2023 року № 401), а також інших досліджених доказів, зміст яких детально відображено у вироку.
У своєму рішенні суд навів конкретні докази, які переконливо доводять справедливість засудження ОСОБА_7 .
Так, за матеріалами кримінального провадження, у своїх показаннях суду потерпілий ОСОБА_9 повідомив що 05 червня 2023 року близько 12 години 30 хвилин повернувся додому та побачив, що його дружина - ОСОБА_8 лежала на підлозі в спальні обличчям донизу, ззаду на голові у неї було вирване волосся. Син ( ОСОБА_7 ) лежав у тій же кімнаті на сусідньому ліжку, у нього були подряпини на лобі. Він (потерпілий) зрозумів, що останній вкотре побив матір та хотів викликати поліцію, на що ОСОБА_7 пригрозив йому вбивством. Тому потерпілий пішов до свого друга. Близько 15 години ОСОБА_7 зателефонував йому та попросив грошей, щоб доїхати на роботу. Віддавши сину гроші у дворі їхнього будинку, потерпілий попросив сусідку (свідка ОСОБА_11 ) піднятися до квартири і допомогти підняти дружину на ліжко. Зайшовши разом з нею до кімнати, перевернув потерпілу обличчям догори, побачив, що вона мертва, викликав швидку і поліцію. Також потерпілий зазначив, що у сина з потерпілою були напружені стосунки, він її бив, коли був у стані алкогольного сп`яніння.
Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що 05 червня 2023 року близько 16 години вона зустріла у дворі свого будинку потерпілого ОСОБА_9, він попросив її допомогти підняти на ліжко його дружину, вона погодилася та пішла з ним. Потерпіла ОСОБА_8 лежала на підлозі біля ліжка обличчям донизу, з носа йшла кров, обличчя було дуже побите й у крові, пульсу не було. Вони викликали швидку. ОСОБА_7 у цей час пішов до автобусної зупинки, сказав, що його викликали на роботу та попросив у батька 100 грн.
Згідно з даними, що містяться у дослідженому судом висновку судово-медичної експертизи від 15 липня 2023 року № 116, виявлені в області голови ОСОБА_8 тілесні ушкодження могли виникнути від щонайменше двадцяти ударних травмуючих дій тупих твердих предметів у швидкій послідовності одне за одним протягом короткого проміжку часу незадовго до моменту настання смерті, в сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння, що призвели до смерті; тілесні ушкодження у вигляді синця на лобно-скронево-виличній ділянці справа, синця на правій щоці з переходом на праву підщелепну ділянку, синця на правій тім`яно-скроневій ділянці могли виникнути внаслідок ударів взутих ніг сторонньої людини; смерть ОСОБА_8 настала внаслідок закритої внутрішньочерепної травми із крововиливами під тверду та м`які мозкові оболонки обох півкуль головного мозку, ранами, множинними синцями та саднами голови та обличчя, що призвели до набряку головного мозку; після спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень остання могла здійснювати активні цілеспрямовані дії, самостійно пересуватися (ходити) по мірі наростання симптомів внутрішньочерепної травми або ж виявлені тілесні ушкодження могли призвести до раптової втрати свідомості; не виключається можливість, що при своєчасному наданні кваліфікованої медичної допомоги після заподіяння їй тілесних ушкоджень життя ОСОБА_8 можна було б врятувати.
Відповідно до протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_7, останній підтвердив, що завдавав потерпілій кулаками рук ударів в область лівої і правої скронь та по обличчю.
Як убачається з висновку судово-психіатричного експерта № 401 від 16 червня 2023 року ОСОБА_7 виявляє психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, виявляв такі на період інкримінованого йому кримінального правопорушення, проте він усвідомлював свої дії та міг керувати ними, на теперішній час усвідомлює свої дії та може керувати ними, застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує.
З юридичної точки зору для відмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин учиненого кримінального правопорушення, зокрема його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру й локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. При цьому згідно з усталеною правозастосовною практикою, у тому числі відповідно до орієнтирів, викладених у роз`ясненнях найвищої судової інстанції, основним критерієм є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного; якщо винний діяв із умислом на вбивство, тривалість часу, що минув із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
У цій справі встановлено, що ОСОБА_7 умисно завдав ОСОБА_8 кулаками рук з прикладанням фізичної сили в швидкій послідовності одне за одним протягом короткого проміжку часуне менше двадцяти ударів у голову, а також не менше трьох ударів взутими ногами в лобно-скронево-виличну і тім`яно-скроневу ділянку голови справа, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, що призвели до її смерті.
Отже, характер і кількість заподіяних тілесних ушкоджень, послідовність дій засудженого, у тому числі після вчинення злочину (не надав допомогу потерпілій, котра лежала нерухомо, не викликав швидку допомогу, погрожував батькові, який, виявивши на підлозі побиту потерпілу, хотів викликати поліцію), підтверджують висновок суду про те, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його наслідки й свідомо допускав настання саме смерті потерпілої, тобто мав непрямий умисел (ч. 3 ст. 24 КК) на вбивство.
Таким чином, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження суспільно небезпечне діяння ОСОБА_7 обґрунтовано отримало юридично-правову оцінку за ч. 1 ст. 115 КК, натомість аргументи сторони захисту про необхідність його кваліфікації за ч. 2 ст. 121 цього Кодексу не є слушними.
Твердження засудженого про те, що суд не надав оцінки його свідченням про те, що потерпіла могла отримати смертельні ушкодження від удару об меблі в коридорі, коли він ( ОСОБА_7 ) при намаганні підняти потерпілу падав разом з нею, є неспроможними, та спростовуються даними, що містяться у протоколі огляду місця події, згідно з яким сліди крові виявлено, у тому числі на меблях, лише в кімнаті, де було виявлено труп, а також висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8, яким встановлено, що виявлені тілесні ушкодження виникли від ударних травмуючих дій тупих твердих предметів в швидкій послідовності одне за одним протягом короткого проміжку часу незадовго до моменту настання смерті.
При визначенні виду та розміру покарання суд дотримався приписів статей 50, 65 КК, призначене ОСОБА_7 покарання є справедливим,відповідає його меті й загальним засадам.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів рішення місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання й доводили явну несправедливість через суворість обраного йому за вироком суду заходу примусу у поданих касаційних скаргах не зазначено, не наведено таких стороною захисту і під час касаційного розгляду.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Крім того, аналогічні за змістом доводи, викладені у касаційних скаргах сторони захисту, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Зазначені доводи, наведені в апеляційних скаргах ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6, цей суд належним чином розглянув і, визнавши їх неприйнятними, відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.
Не є обґрунтованими й доводи захисника про те, що місцевий суд безпідставно відмовив стороні захисту у витребуванні з Шепетівської ЦРЛ інформації на підтвердження хвороби ОСОБА_7 на ВІЛ, а суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою, та взагалі не розглянув аналогічне клопотання захисника, що на думку скаржника є порушенням цим судом права на захист.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відхиляючи доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо неврахування місцевим судом у повній мірі стану здоров`я засудженого, суд апеляційної інстанції вказав, що наявність хвороб у ОСОБА_7 не є підставою для призначення останньому більш м`якого покарання.
Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень і закриття кримінального провадження при розгляді справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому касаційні скарги засудженого та захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд