ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 755/5529/23
провадження № 51-666км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023105040000497, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2 ), раніше судимого: востаннє вироком Солом`янського районного суду м. Києва, за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 03 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 гривень).
Визначено, що вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2020 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і на підставі ст.75 КК України звільнено з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, слід виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 10 квітня 2023 року, приблизно о 17:00 проходив біля будинку АДРЕСА_3, де, діючи умисно, незаконно придбав (знайшов) таблетки, що містять в собі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), які в подальшому почав незаконно зберігати при собі аж до моменту вилучення працівниками поліції в цей самий день в період часу з 19:18 до 19:22 по АДРЕСА_4 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що рішення судів про призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу не мотивоване. Стверджує, що без належної уваги залишилися дані про особу винного, який неодноразово судимий за кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, щиро не розкаявся та скоїв кримінальний проступок під час дії іспитового строку.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну сторони скаргу обвинувачення на викладених у ній підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Натомість, прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), внаслідок чого, на його думку, ОСОБА_6 призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості. Вирішуючи це питання Суд виходить із фактичних обставин, встановлених попередніми судами.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду під час призначення покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Водночас невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ст. 414 КПК України).
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій, наводячи конкретні аргументи, просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_6 покарання у виді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до цього покарання приєднати невідбуте покарання за вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2020 року та з урахуванням вимог п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України призначити ОСОБА_6 остаточну міру примусу у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду, дійшов висновку, що у даному кримінальному провадженні відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 71 КК України, оскільки ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2023 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2020 року, у зв`язку з закінченням іспитового строку.
З таким висновком погоджується і колегія суддів касаційного суду, оскільки наявність судового рішення про звільнення засудженого від покарання на підставі ч. 1 ст. 78 КК України перешкоджає застосуванню судом положень ст. 71 КК України (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 484/3214/17, провадження № 51-7092км18).
Що стосується доводів сторони обвинувачення про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, то апеляційний суд обґрунтовано визнав їх неспроможними з огляду на таке.
Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд зважив на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком. Також суд урахував дані про особу винного, який раніше судимий і не перебуває на спеціалізованих обліках
Крім того, дотримуючись положень ст. 66 КК України, місцевий суд визнав щире каяття ОСОБА_6 обставиною, що пом`якшує покарання, а обставин, що його обтяжують - не встановив.
З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що ОСОБА_6 сплатив частину штрафу, продовжує працювати і на час перегляду вироку місцевого суду його було звільнено від відбування покарання за попереднім вироком, апеляційний суд обгрунтовано визнав необхідним і достатнім призначене місцевим судом покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На переконання колегії суддів касаційного кримінального суду, у цьому кримінальному провадженні не було порушено загальних засад призначення покарання.
В касаційній скарзі прокурор не навів переконливих аргументів на спростування висновків апеляційного суду, тому колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для сумніву у такому рішенні.
За наведених обставин, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і не сприймається як явно несправедливе внаслідок м`якості чи недостатнє для досягнення мети покарання.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому факту, що у мотивувальній частині вироку місцевого суду зазначено про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України, однак у резолютивній частині суд фактично призначив штраф, то такі доводи є неспроможними.
Зі змісту апеляційної скарги сторони обвинувачення вбачається, що прокурор не ставив перед апеляційним судом питання про таке допущене порушення, наголошував виключно на м`якості призначеного покарання і стверджував, що взяті до уваги місцевим судом обставини у своїй сукупності не давали підстав для призначення міри примусу у виді штрафу.
Апеляційний суд ретельно перевірив та надав відповіді на зазначені твердження сторони обвинувачення про невмотивованість судового рішення, а тому підстав вважати, що оскаржена ухвала не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України немає.
Таким чином, істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, під час розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд