ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 161/12197/22
провадження № 51-1302км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6
захисників (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7, ОСОБА_8,
засуджених (у режимі відеоконференції) ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 січня 2024 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030580001205 від 17 липня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Луцька, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187Кримінального кодексу України (далі - КК України);
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Луцька, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
Цим же вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо цивільних позовів, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,17 липня 2022 року близько 16:40 ОСОБА_9, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_10, умисно, керуючись корисливим мотивом та метою відкритого заволодіння чужим майном, перебуваючи поблизу під`їзду АДРЕСА_3, в умовах воєнного стану, здійснив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, який виразився в заподіянні ОСОБА_9 одного удару каменем у ділянку носа потерпілому ОСОБА_11, завдавши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, після чого ОСОБА_10, керуючись єдиним умислом, відкрито заволодів належними потерпілому грошовими коштами в розмірі 3000 грн, чим спричинив останньому майнову шкоду на вищевказану суму.
Волинський апеляційний судухвалою від 30 січня 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишив без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_9, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· під час вчинення нападу в ОСОБА_9 не було корисливого мотиву, життю потерпілого ОСОБА_11 небезпека не загрожувала, а також останній, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, напав першим та завдав ОСОБА_9 тілесні ушкодження, отже дії засудженого не можуть бути кваліфіковані, як розбій, а підлягають кваліфікації за ст. 125 КК України;
· судами неправильно оцінені показання ОСОБА_9, оскільки він не заперечував факту бійки, а лише не погоджувався з кваліфікацією своїх дій;
· показання потерпілого містили розбіжності, зокрема, у частині суми викрадених у нього коштів, однак апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту про повторний його допит;
· суди у своїх рішеннях послалися на показання, які потерпілий і свідок ОСОБА_12 надавали на стадії досудового розслідування в ході слідчого експерименту;
· стороною обвинувачення не доведено того факту, що потерпілий у день вчинення злочину зранку знімав готівку, оскільки подія відбулася 17 липня 2022 року, а наявний у матеріалах справи чек про зняття готівки датований 08 липня 2022 року;
· за наслідками проведення обшуку в обох засуджених, які є особами, що мають високий дохід, грошей виявлено не було;
· у порушення приписів ст. 315 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) місцевий суд не роз`яснив обвинуваченим їхнє право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально в складі трьох суддів;
· судом першої інстанції не взято до уваги доводи сторони захисту про недопустимість низки доказів;
· апеляційний суд, безпосередньо не допитавши свідка ОСОБА_13, зробив у своєму рішенні припущення щодо його показань;
· суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку доводам сторони захисту та постановив ухвалу, яка не відповідає приписам ст. 419 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та представник потерпілого проти задоволення касаційної скарги заперечували, просили судові рішення залишити без зміни.
Захисники та засуджені підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Водночас сторона захисту в своїй касаційній скарзі, доводи якої є фактично аналогічними доводам, викладеним в її апеляційній скарзі, не заперечує винуватості ОСОБА_9 у завданніпотерпілому ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, однак стверджує, що грошовими коштами останнього він не заволодівав, а отже його дії необхідно кваліфікувати за ст. 125 КК України.
Аналізуючи доводи в цій частині, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідальність за ст. 125 КК України настає за нанесення особі умисного легкого тілесного ушкодження, тоді як відповідальність за ст. 187 КК України має місце у випадку нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, необхідно розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення.
Умисне заподіяння у процесі розбою, зокрема, легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, охоплюється ст. 187 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями кримінального закону, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров`я, не потребує.
Суб`єктивна сторона розбою характеризується прямим умислом.Обов`язковими суб`єктивними ознаками цього злочину є корисливий мотив та мета - заволодіння чужим майном.
Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Водночас ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин. Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. До того ж під час вчинення злочину кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які спрямовані на досягнення єдиної мети.
Аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України). Згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів, на підставі яких і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначив їм відповідне покарання.
Так, змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_9, будучи допитаним у суді першої інстанції, вину у вчиненні злочину визнав частково та пояснив, що 17 липня 2022 року, він прийшов до під`їзду будинку, в якому мешкає ОСОБА_10, де побачив потерпілого, який почав нецензурно висловлюватися на його адресу, внаслідок чого у них виник конфлікт, і обидва почали штовхати один одного. З під`їзду будинку вийшов ОСОБА_10 і намагався їх розборонити. У цей момент він завдав потерпілому удар кулаком правої руки в ніс, у того відразу пішла кров і він присів до стіни. Збоку біля ОСОБА_11 лежав рюкзак, він штовхнув його ногою, і разом з ОСОБА_10 пішли на дитячий майданчик. Стверджував, що ніяких грошей у потерпілого не брав.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, визнав частково та пояснив, що 17 липня 2022 року о 15:00 йому зателефонував ОСОБА_9 і сказав, що знаходиться біля його під`їзду. Коли він вийшов з будинку, то побачив ОСОБА_9 та ОСОБА_11, які махали руками один на одного. Він намагався зупинити конфлікт і для цього відштовхнув потерпілого. У цей момент ОСОБА_9 наніс останньому удар кулаком правої руки в ніс, той впав і у нього пішла кров. Наголошував, що ніяких грошей у ОСОБА_11 вони не брали.
Проте, незважаючи на таку позицію обвинувачених, суди дійшли висновку, що винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема:
- показаннями потерпілого ОСОБА_11, який у суді першої інстанції беззаперечно вказав на ОСОБА_10 та ОСОБА_9, як на осіб, які вчинили щодо нього розбійний напад. У процесі допиту потерпілий пояснив, що ОСОБА_9 накинувся на нього і в цей момент вийшов ОСОБА_10, який також його штовхнув. Після чого ОСОБА_9 узяв із землі камінь та завдав йому удару в ніс. Надалі ОСОБА_10 почав лазити в нього по кишенях і забрав гроші, а ОСОБА_9 нишпорив у рюкзаку;
- показаннями свідка ОСОБА_14, який у місцевому суді повідомив, що він є сином потерпілого. Так, 17 липня 2022 року його батько повернувся додому, все обличчя у нього було в крові та він пояснив, що біля під`їзду його побили ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які забрали з його кишені 3000 грн;
- показаннями свідка ОСОБА_15, який пояснив, що влітку 2022 року він дивився телевізор у себе вдома та почув стук у двері, відчинивши, побачив людей з автоматами, які пояснили, що шукають ОСОБА_16 . ОСОБА_9 стояв у наручниках, поруч переб3ував потерпілий, який кричав, де його гроші;
- показаннями свідка ОСОБА_12, яка зазначила про те, що бачила як ОСОБА_9 вдарив потерпілого каменем;
- показаннями свідка ОСОБА_17, який вказував, що коли він вийшов на балкон, то побачив потерпілого ОСОБА_11, у якого на обличчі була кров, а поруч стояли ОСОБА_10 і ОСОБА_9 ;
- даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 17 липня 2022 року, відповідно до якої близько 15:20 ОСОБА_10 спільно з ОСОБА_9 заволоділи грошовими коштами в сумі 3000 грн із застосуванням насильства, яке виразилося в заподіянні удару твердим предметом в обличчя;
- даними протоколу огляду місця події від 17 липня 2022 року, відповідно до якого оглянуто прибудинкову територію біля будинку АДРЕСА_4, у ході проведення якого виявлено та вилучено рюкзак неподалік від вхідних дверей до під`їзду будинку;
- даними протоколу огляду ділянки території під`їзду № 3 від 17 липня 2022 року, де на підлозі між вхідними металевими дверима виявлено та вилучено камінь довжиною орієнтовно 15 см;
- даними протоколу огляду предмета від 18 липня 2022 року, згідно з яким було оглянуто зазначений камінь;
- висновком експерта від 25 липня 2022 року № 326, за яким у ОСОБА_11 було виявлено перелом кісток носа, що за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;
- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 19 липня 2022 року за участю потерпілого ОСОБА_11, під час проведення якого останній відтворив де, за яких обставин обвинувачені заволоділи його грошима та детально розповів про обставини скоєного щодо нього розбійного нападу;
- даними протоколу слідчого експерименту від 18 липня 2022 року за участю свідка ОСОБА_12, під час проведення якого остання у деталях вказала на обставини, які відбувалися 17 липня 2022 року, показала на місці механізм заподіянні потерпілому удару камінням;
- даними протоколу пред`явлення речей для впізнання від 18 липня 2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 впізнала серед чотирьох каменів саме той, яким ОСОБА_9 завдав удару потерпілому в ділянку носа.
Переглядаючи вирок місцевого суду в межах апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що цей судналежним чином перевірив усі наведені вище докази, взявши до уваги їх як правдиві та такі, що відповідають дійсним обставинам кримінального провадження, є послідовними і такими, що узгоджуються між собою та з іншими доказами, надав їм належну оцінку і правильно кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК України.
Як зазначалося вище, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди встановили, що факт заволодіння ОСОБА_9 та ОСОБА_10 грошовими коштами потерпілого ОСОБА_11 у ході вчинення щодо нього розбійного нападу підтверджується поясненнями останнього, який наполягав, що зняв гроші в банкоматі й положив їх до задньої кишені шортів, однак після завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_10 забрав указані грошові кошти з його кишені, у той час як ОСОБА_9 нишпорив у його рюкзаку.
Крім того, суди звернули увагу й на те, що потерпілий у ході слідчого експерименту також чітко відтворив, де та за яких обставин ОСОБА_9 з ОСОБА_10 скоїли щодо нього розбійний напад і заволоділи його грошима. Водночас, урахувавши викладене, суди дійшли переконання, що пояснення потерпілого під час допиту в судовому засіданні та надані ним відомості під час проведення слідчого експерименту узгоджуються між собою, мають послідовний характер, причин їм недовіряти не вбачається, а тому в сукупності з показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 визнаються правдивими.
Зі свого боку суд апеляційної інстанції у своєму рішенні обґрунтовано зауважив, що хоча свідок ОСОБА_13 вказував у суді першої інстанції, що не домовлявся з потерпілим про жодні суми грошей, однак останній підтвердив домовленість про виконання ним робіт, що цілком свідчить про те, що потерпілий з огляду на таку домовленість розумів, розраховував та мав намір передати свідку ОСОБА_13 кошти, у зв`язку з чим дійшов висновку, що вказане також підтверджує наявність коштів у потерпілого напередодні зустрічі з вказаним свідком.
Колегія суддів звертає увагу на те, що всупереч доводам сторони захисту, апеляційний суд не надавав показанням свідка ОСОБА_13 іншої оцінки ніж це зробив місцевий суд, тому в ході здійснення апеляційної процедури не було допущено порушень вимог ст. 404 КПК України.
Суд апеляційної інстанції також доречно зазначив, що хоча факт зауваження від потерпілого до обвинуваченого ОСОБА_9 мав місце, однак, таке зауваження неможливо розцінювати як провокацію саме таких раптових, несподіваних для потерпілого, агресивних, насильницьких дій, спрямованих на протиправне заволодіння чужим майном, які були вчинені обвинуваченими.
Водночас, на переконання судів попередніх інстанцій, суперечності щодо суми коштів, які були в потерпілого, жодним чином не впливають на висновок суду про наявність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, оскільки факт наявності грошей у потерпілого ОСОБА_11 та їх заволодіння обвинуваченими був належним чином підтверджений у ході судового розгляду.
З огляду на викладене, касаційний суд установив, що на підставі безпосередньо досліджених доказів суд першої інстанції, з висновком якого обґрунтовано погодився і апеляційний суд, правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, і кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187 КК України.