ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 569/14037/16
провадження № 51-57км20
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух провадження, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Вирішено цивільні позови, стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілих: ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 22 116,38 грн, а також на її користь та ОСОБА_9 - по 300 000 грн кожній у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Здійснюючи провадження за скаргою сторони захисту, Рівненський апеляційний суд ухвалою від 30 вересня 2019 року змінив вирок, зменшивши розмір відшкодування на користь ОСОБА_8 матеріальної шкоди до 15 890 грн, а розмір відшкодування завданої потерпілим моральної шкоди - до 100 000 кожній. Крім того, на підставі ч. 5 ст. 72 КК суд зарахував ОСОБА_7 у строк покарання попереднє ув`язнення з 18 березня до 30 вересня 2019 року з розрахунку один день такого ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок було залишено без змін.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд, суд касаційної інстанції), задовольнивши частково скаргу захисника, постановою від 16 квітня 2020 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) скасував згадану ухвалу і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою від 15 червня 2020 року Касаційний кримінальний суд змінив територіальну підсудність і направив кримінальне провадження на розгляд до Волинського апеляційного суду.
За наслідками нового розгляду Волинський апеляційний суд, задовольнивши частково скаргу захисника, 14 липня 2020 року скасував через істотні порушення вимог КПК вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Рівненського міського суду від 13 березня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. У цей строк відповідно до правил ч. 5 ст. 72 вказаного Кодексу зараховано попереднє ув`язнення з 18 березня по 29 липня 2019 року та з 2 серпня 2019 року по 14 червня 2020 року.
Вирішено цивільні позови та питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
ОСОБА_7 було визнано винним у заподіянні за обставин, викладених у вироку, умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої.
Як установив суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 року в період з 20:00 по 21:30 у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння в ході конфлікту на побутовому ґрунті зі своєю співмешканкою ОСОБА_10 умисно завдав їй не менше семи ударів кулаками по голові, спричинивши цим тяжкі тілесні ушкодження: лінійний перелом правої тім`яної кістки з поширенням через праву скроневу кістку на основу черепа, крововиливами під мозкові оболонки й у речовину головного мозку, що ускладнилося його набряком та стисненням, від яких вона померла на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок від 13 березня 2023 року та ухвалу від 15 листопада 2023 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів зводиться до того, що винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його було засуджено, не доведено; обвинувачення переважно ґрунтується на недопустимих доказах, котрі не отримали відповідної правової оцінки. Як твердить автор скарги, правоохоронці з метою одержання визнавальних показань застосували до ОСОБА_7 незаконні методи, тривалий час не залучали захисника і без його участі провели основні слідчі дії, не забезпечивши процесуальних гарантій підозрюваного. Ураховуючи це й спростування ОСОБА_7 таких показань, захисник вважає, що використання даних, відображених у протоколі прийняття заяви та у заяві про вчинення злочину, у протоколі слідчого експерименту суперечить практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), загальним засадам кримінального судочинства, приписам статей 23, 94, 95, 240 КПК. Також зазначає, що апеляційний суд спотворив показання свідка ОСОБА_11, котра насправді не була обізнана про перебіг слідчого експерименту. Крім того, на думку скаржника, суди належно не оцінили установлених у висновках експертів фактів на користь засудженого, зокрема про відсутність у нього тілесних ушкоджень на тілі й крові у піднігтьовому вмісті рук; про характерність для померлої ОСОБА_10 крові, виявленої на сходинках під`їзду в ході огляду місця події. Разом із цим у скарзі вказується на безпідставне визнання обтяжуючою покарання обставиною вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. На переконання сторони захисту, оспорювані рішення в цілому є несправедливими, упродовж апеляційного перегляду не було усунуто допущених порушень, а тому необхідний новий судовий розгляд справи.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор вважав, що заявлені вимоги належить задовольнити частково, виключити із судових рішень посилання на протокол прийняття заяви та на заяву про вчинення злочину як на докази винуватості ОСОБА_7, а також, ураховуючи правила ст. 416 КПК, зменшити розмір призначеного засудженому покарання до 8 років позбавлення волі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Ревізуючи правильність застосування норм права та правової оцінки обставин, колегія суддів виходить із конкретних фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами попередніх інстанцій.
Отже, посилання сторони захисту на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не підлягають перевірці в порядку касаційної процедури і такої підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень законодавець не передбачив у ст. 438 КПК.
У поданій скарзі не заперечується правильності розв`язання цивільних позовів, а тому в цій частині судові рішення не переглядаються згідно з ч. 2 ст. 433 вказаного Кодексу.
Доводи в касаційній скарзі про недоведеність винуватості ОСОБА_7, допущення при здійсненні провадження таких істотних порушень норм процесуального права, які в цілому зумовили несправедливість засудження, не можна визнати прийнятними.
Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, котрі підтверджено фактичними даними, дослідженими та перевіреними у змагальній процедурі під час розгляду провадження й оціненими в переважній більшості відповідно до ст. 94 КПК.
Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд насамперед виходив з аналізу показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_7, потерпілихОСОБА_8, ОСОБА_9, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, експерта ОСОБА_16 у їх взаємозв`язку з безпосередньо дослідженими фактичними даними, що містяться в документах: картці виїзду швидкої медичної допомоги від 17 червня 2016 року № 114, протоколах огляду місця події та трупа ОСОБА_10 від 18 червня 2016 року; слідчого експерименту від 31 серпня 2016 року, у висновках експерта від 1 серпня 2016 року № 333, від 27 червня 2016 року № 122/123-мк, від 7 жовтня 2016 року № 546/333, зміст котрих докладно відображено у прийнятому рішенні.
Разом із цим суд з`ясував позицію ОСОБА_7, котрий не визнав своєї провини, однак не заперечив того, що між ним та його співмешканкою були конфлікти, 17 червня 2016 року в квартирі ОСОБА_10 тривалий час ходила й до моменту виявлення її вночі без ознак життя сторонні особи не заходили. За твердженням ОСОБА_7, у зазначену дату він не застосовував фізичного насильства, а травму нетвереза ОСОБА_10 могла отримати через падіння на сходах чи внаслідок побиття її іншими особами поза межами житла.
Упродовж розгляду справи суд ретельно перевірив висунуту обвинуваченим на свій захист версію про непричетність до злочину, яку вмотивовано відхилив, спростувавши наведеними у вироку доказами.
Зокрема, місцевий суд слушно послався на показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які підтвердили, що раніше між засудженим та ОСОБА_17 відбувались конфлікти й остання жалілась на застосування до неї фізичного насильства ОСОБА_7 .
Крім того, суд зважив на показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, котрі твердили, що засуджений та ОСОБА_10 пиячили і між ними відбувались конфлікти. При цьому, за свідченнями ОСОБА_12, ОСОБА_7 виганяв із квартири свою співмешканку, яку з тілесними ушкодженнями вона бачила у травні 2016 року, а ОСОБА_13 зазначала, що під час конфліктів лунали крики й прохання про допомогу. Як повідомив суду свідок ОСОБА_15, працюючи дільничним інспектором, він неодноразово виїжджав на виклики з приводу насильства у сім`ї і бачив у ОСОБА_10 синці, заподіяні ОСОБА_7 .
Допитавши свідка ОСОБА_14 (лікаря швидкої допомоги), суд з`ясував, що 17 червня 2016 року на момент прибуття на виклик до помешкання ОСОБА_7, останній виявляв ознаки алкогольного сп`яніння.
Суд також узяв до уваги відомості, відображені в лікарському свідоцтві від 18 червня 2016 року № 324 та у відповідній формі АРМ №7020386, згідно з якими ОСОБА_10 померла внаслідок внутрішньої черепно-мозкової травми з переломом кісток черепа, крововиливами під мозкову оболонку та в речовину головного мозку; час смерті констатовано о 23:28 17 червня 2016 року.
Заразом суд обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку об`єктивні дані, що містяться у висновку експерта від 1 серпня 2016 року № 333. За цим висновком у померлої ОСОБА_10, окрім синців та саден, було виявлено тяжкі тілесні ушкодження - черепно-мозкову травму у вигляді лінійного перелому правої тім`яної кістки з поширенням через праву скроневу кістку на основу черепа, просторих крововиливів у речовину головного мозку та під його оболонки, ускладнену набряком та стисканням; ушкодження, спричинені незадовго до настання смерті, - у проміжок часу від 1 до 6 годин; морфологічні властивості ушкоджень указують на багаторазові травматичні впливи тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, як от руки (у тому числі кулаки) та ноги; характер черепно-мозкової травми виключає можливість отримання її при самопадінні чи падінні з прискоренням на тверду поверхню чи предмети, які виступають; між заподіяною ОСОБА_10 унаслідок побиття травмою голови та настанням смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок; виявлений у ОСОБА_10 . вміст етилового спирту може відповідати легкому ступеню алкогольного сп`яніння.
Механізм виникнення тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_10, було установлено також на підставі висновку експерта від 7 жовтня 2016 року № 546/333, згідно з яким черепно-мозкова травма є наслідком багаторазових (не менше семи) травматичних впливів тупих предметів з обмеженою поверхнею, не виключено ударів руками.
Наведені висновки підтвердив суду експерт ОСОБА_16 .
Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд правомірно використав і безпосередньо досліджені дані, зафіксовані в протоколах огляду місця події та трупа ОСОБА_10 від 18 червня 2016 року, що підтверджують факт кримінального правопорушення і виявлення у квартирі за місцем проживання засудженого тіла померлої з тілесними ушкодженнями, у тому числі в ділянці голови. Окрім цього, при огляді квартири відмічено наявність двох келихів і двох порожніх пляшок з-під горілки.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів допустимість перелічених фактичних даних й недодержання судом при їх оцінці правил статей 23, 84-87, 94 КПК, у касаційній скарзі немає.
Між тим, указані дані в їх сукупності та логічному взаємозв`язку доводять, що черепно-мозкову травму, від якої ОСОБА_10 померла, було заподіяно внаслідок завдання їй ударів у голову 17 червня 2016 року в той проміжок часу, коли вона перебувала у квартирі разом із засудженим за відсутності інших осіб.
Таким чином, виснуючи про заподіяння в такий спосіб саме ОСОБА_7 умисних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10, що спричинили її смерть, суд спирався на конкретні належні й допустимі докази, а протилежні твердження в касаційній скарзі є хибними. До того ж установлені місце й час настання смерті ОСОБА_10 узгоджуються з показанням ОСОБА_7 у судовому засіданні.
Усупереч посиланням автора касаційної скарги відсутність у засудженого тілесних ушкоджень, крові в піднігтьовому вмісті та виявлення характерної для померлої крові на сходах під`їзду не залишилися без оцінки суду. Навпаки, все це ґрунтовно проаналізовано в ухваленому вироку й умотивовано визнано таким, що з урахуванням змісту інших доказів вочевидь не виключає вчинення 17 червня 2016 року ОСОБА_7 кримінального правопорушення проти життя і здоров`я особи. Формуючи свою позицію, суд зазначив, що згадані дані свідчать про те, що ОСОБА_10 не чинила опору, належність безпосередньо їй виявленої на сходах крові не встановлено і сторона захисту не клопотала про проведення відповідного експертного дослідження.
Також є безпідставними доводи в касаційній скарзі про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 31 серпня 2016 року як джерела доказів.
За матеріалами кримінального провадження, указаний документ суд оцінив, керуючись статтями 84, 94, 240 КПК. Перевіряючи допустимість результатів слідчого експерименту, суд установив, що ОСОБА_7 не був під вартою, письмово засвідчив добровільність згоди на проведення в його житлі процесуальної дії, до її початку йому було роз`яснено всі процесуальні права (т. 1, а. с. 158-162 ) і він не повідомляв про своє бажання залучити захисника 31 серпня 2016 року. Водночас суд ініціював перевірку тверджень ОСОБА_7 про тиск на нього з боку правоохоронців. Таке не знайшло свого підтвердження; внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження постановою від 30 червня 2021 року було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Прийняте рішення сторона захисту не оскаржила і не ставила під сумнів ефективності розслідування. З огляду на викладене суд відхилив посилання ОСОБА_7 на застосування до нього незаконних методів.
На користь позиції суду свідчать також показання допитаної в ході апеляційного розгляду свідка ОСОБА_11 . Попри доводи скаржника, за змістом технічного запису судового засідання, свідок упізнала себе на фототаблиці (додаток до протоколу) й по суті підтвердила, що 31 серпня 2016 року була залучена понятою під час слідчого експерименту, впродовж якого тиску на ОСОБА_7 не чинилося. Те, що через декілька років потому свідок не змогла детально відтворити всі обставини, саме собою не означає проведення процесуальної дії з істотними порушеннями.
Крім того, зміст протоколу слідчого експерименту не релевантний ознакам показань як іншому самостійному джерелу доказів. А відтак, згаданий документ суд визнав окремим джерелом доказів, що узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду (постанова об`єднаної палати від 14 вересня 2020 року, справа № 740/3597/17).
Не є спроможними і покликання в касаційній скарзі на порушення права засудженого на захист через незалучення адвоката в ході слідчого експерименту. За наявними у справі даними, до 1 вересня 2016 року ОСОБА_7 не висловлював компетентним органам бажання скористатися правовою допомогою. Надалі інтереси підозрюваного представляв адвокат ОСОБА_18 . Водночас згідно зі ст. 52 КПК участь захисника в цьому провадженні не є обов`язковою, свобода ОСОБА_7 не була обмежена, він не мав перешкод для вільного вибору надавача юридичних послуг і їх отримання, навіть безоплатного в порядку, встановленому законом. Ураховуючи це, не вбачається підстав сумніватися в добровільності відмови ОСОБА_7 від професійної правничої допомоги на момент проведення вказаної слідчої дії.
Оскільки наведені докази були отримані з додержанням закону, і на їх підставі суд установив обставини, що мають значення для справи та підлягають доказуванню, використання у вироку цих доказів не є порушенням загальних засад кримінального провадження.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене ОСОБА_7 діяння правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК.
Подібні доводи сторони захисту про неналежну оцінку згаданих фактичних даних були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, котрий, провівши часткове слідство розглянув усі аргументи про недоведеність вини засудженого й умотивовано визнав їх необґрунтованими.
Однак, оцінюючи заяву ОСОБА_7 про вчинення злочину від 18 червня 2016 року та протокол її прийняття, суди попередніх інстанцій повною мірою не врахували законодавчих приписів, про що слушно йдеться в касаційній скарзі. Окреслені документи суперечать критеріям допустимості, адже при отриманні викривальних особу даних, не було роз`яснено гарантованого Конституцією України права не свідчити проти себе. Використання вказаних документів як джерел доказів суперечить ст. 84 КПК. Допущене істотне порушення закону має бути усунуто. Тому зазначені протокол та заява підлягають виключенню з переліку доказів обвинувачення, а судові рішення в цій частині - зміні на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Указані докази не є вагомими та вирішальними, у справі зібрано достатньо інших належних, допустимих фактичних даних, звідси - рішення про виключення двох документів істотно не впливає і не може вплинути на правильність висновку суду в оспорюваних рішеннях про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину і не підриває в цілому справедливості кримінального провадження.
Що стосується призначеного засудженому покарання з урахуванням обтяжуючої обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, то на противагу запереченням захисника в поданій скарзі, така позиція судів попередніх інстанцій ґрунтується на матеріалах справи. Зокрема, перебування ОСОБА_7 у вказаному стані підтвердив свідок ОСОБА_14, показання котрого узгоджуються з інформацією про поведінку засудженого, яку повідомили свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, а також із відображеними в протоколі огляду місця події даними про порожні пляшки з-під горілки та два келихи.
З огляду на відсутність у кримінальному процесуальному законодавстві вказівки на певний вид доказів для підтвердження факту перебування особи в стані сп`яніння, ця обставина була встановлена судами на підставі оцінки здобутих фактичних даних, виходячи із загальних правил статей 84, 94 КПК. Наведена позиція корелюється з практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, постанови від 15 березня 2018 року, 21 листопада та 3 грудня 2019 року, 11 лютого 2020 року; у справах № 372/2291/16-к, 564/590/17, 571/1436/15-к, 643/20474/15 відповідно).
Водночас, виконуючи приписи статей 50, 65 КК і призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі в розмірі 9 років, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, не зважили на процесуальні застереження, закріплені в ст. 416 КПК. За її положеннями при новому судовому розгляді допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Натомість у цій справі зазначеної юридичної ситуації немає. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2019 року, котрим ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, апеляційний суд скасував за скаргою сторони захисту через істотні порушення вимог КПК. Отже, за наслідками нового розгляду, ухвалюючи 13 березня 2023 року вирок із таким самим обсягом обвинувачення, суд не мав процесуальних підстав для посилення заходу примусу - визначення його за розміром, більшим ніж за попереднім вироком.
Тому оспорювані судові рішення також на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК необхідно змінити в частині покарання у виді позбавлення волі, зменшивши розмір до 8 років.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування вироку й ухвали, при здійсненні касаційного провадження не встановлено. Наполягаючи в поданій скарзі на призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, захисник не навів спроможних аргументів на підтвердження своєї вимоги, яка є відмінною від його позиції в суді апеляційної інстанції.
Крім того, за практикою ЄСПЛ (рішення у справі "Христов проти України" від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду і винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів