П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 990/167/24
Провадження № 11-145заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/167/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 (головуюча суддя Мельник-Томенко Ж. М., судді Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., Радишевська О. Р., Соколов В. М.),
У С Т А Н О В И Л А:
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1.1. ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо його, ОСОБА_1, звернення від 31.03.2024, у якому він просив Президента України підготувати конституційне звернення і звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень Конституції України, статей 103, 108 Конституції України (щодо моменту закінчення повноважень Президента України у разі непроведення чергових виборів Президента України через введений в країні воєнний стан згідно із Законом України "Про правовий режим воєнного стану");
- зобов`язати Президента України розглянути його, ОСОБА_1, звернення від 31.03.2024 по суті та надати письмову відповідь за наслідком його розгляду.
1.2. На обґрунтування позову зазначив, що у своєму зверненні до Президента України просив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень Конституції України, зокрема статей 103, 108, щодо терміну закінчення повноважень Президента України у разі непроведення чергових виборів Президента України через введений в країні воєнний стан згідно із Законом України "Про правовий режим воєнного стану". Зазначає, що його звернення до Президента України містить пораду, рекомендацію щодо вдосконалення правового регулювання та розв`язання існуючої (на його думку) правової колізії між нормами Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану", вирішення якої входить до компетенції Конституційного Суду України, та обумовлено тим, що Президент України є гарантом дотримання Конституції та суб`єктом конституційного звернення.
1.3. Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України листом від 11.04.2024 повідомив, що його звернення передано до відділу інформаційно-аналітичної роботи Департаменту з питань звернень громадян для врахування та використання у роботі.
1.4. Позивач доводить, що його звернення по суті не розглянуто, відповіді, чи буде Президент України звертатися до Конституційного Суду України з конституційним поданням з окреслених ним у зверненні питань, він не отримав. У звʼязку із цим позивач вважає, що Президент України допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду його звернення.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. Касаційний адміністративний суд рішенням від 21.06.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив насамперед з того, що звернення позивача від 31.03.2024 до Президента України є пропозицією [зверненням, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства], і що саме таким за сутністю та змістом позивач вважає своє звернення, зазначаючи в позовній заяві, що звернення містить пораду, рекомендацію.
2.3. Застосувавши норми Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР), Касаційний адміністративний суд виснував, що, на відміну від розгляду заяв (клопотань) та скарг, розгляд пропозиції (зауваження) не презюмує прийняття рішення особою, якій вона (воно) адресована, достатньо надання відповіді заявнику про результати її (його) розгляду. Президент України через створені ним допоміжні органи розглянув звернення позивача та повідомив його про результати розгляду. Враховуючи, що звернення позивача було розглянуто належним чином, прояву протиправної бездіяльності Президента України, на яку покликається позивач, немає.
2.4. Суд першої інстанції також зазначив, що у спірних правовідносинах, які виникли у зв`язку із розглядом звернення у порядку, встановленому Законом № 393/96-ВР, суд не може вимагати від суб`єкта владних повноважень ухвалювати певні рішення, які є юридичною формою реалізації владних повноважень. В іншому випадку буде мати місце втручання суду в компетенцію суб`єкта владних повноважень, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Відповідач, до дискреційних повноважень якого віднесено право на звернення з конституційним поданням, не допустив і не міг допустити (стосовно позивача) протиправної бездіяльності тим, що не виконав прохання позивача, зазначеного у його зверненні.
3. Короткий зміст апеляційної скарги
3.1. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 21.06.2024, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову в повному обсязі.
3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет його позову, оскільки він не просив зобов`язати Президента України звернутись із конституційним поданням до Конституційного Суду України. Він погоджується з тим, що звернення до Конституційного Суду України з поданням є дискреційними повноваженнями Президента України, а не його обов`язком. Разом з тим його звернення до Президента України стосувалося правової та фактичної ситуації, яка склалася із виборами Президента України у 2024 році, та містило пропозиції щодо її вирішення. Позивач зазначає, що Президент України має право мати іншу, відмінну позицію, не погодитись із ним, однак зобов`язаний надати йому вмотивовану відповідь по суті питання, якого стосувалося звернення.
3.3. Як стверджує позивач, Конституцією України та Законом № 393/96-ВР не передбачено делегування повноважень щодо надання відповіді на звернення іншим особам чи органам, відтак формальна відповідь Офісу Президента України на його звернення є неналежним способом розгляду останнього як така, що надана не адресатом звернення та не вмотивована щодо суті звернення.
3.4. Позивач доводить, що відповідач на порушення статті 15 Закону № 393/96-ВР особисто не розглянув його звернення, бо не підписав відповідь на нього. Фактично відмовивши в задоволенні його звернення, відповідач не послався на закон, яким керувався при цьому, не виклав мотивів відмови та не роз`яснив порядок оскарження прийнятого рішення. Натомість суд першої інстанції цим обставинам правову оцінку не надав, помилково оцінюючи тільки ту обставину, чи зобов`язаний відповідач, реагуючи на його звернення, звертатись до Конституційного Суду України, що не є предметом спору.
3.5. До того ж, як стверджує позивач, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що його звернення було пропозицією, що не передбачає прийняття рішення за результатами його розгляду. Зазначає, що по суті його звернення від 31.03.2024 є заявою, що не спростовується його помилкою при підготовці позовної заяви та підтверджується прохальною частиною звернення [підготувати звернення і звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням], а тому відповідач за результатом розгляду заяви мав прийняти рішення, про яке повинен був повідомити його у письмовій формі.
4. Рух апеляційної скарги
4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.08.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 21.06.2024, а ухвалою від 12.09.2024 призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).
5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача
5.1. Офіс Президента України, який відповідно до Указу Президента України від 30.04.2020 № 162/2020 "Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України" здійснює самопредставництво Президента України в судах, не реалізував право подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
6. Обставини справи, встановлені судом
6.1. 31.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Президента України із зверненням, у якому зазначив, що 31.03.2024 мали відбутися чергові вибори Президента України, проте Центральна виборча комісія не оголосила початку виборчої компанії на посаду Президента України через введений в країні воєнний стан, а згідно із частиною першою статті 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" вибори в умовах воєнного стану заборонені.
6.2. У зверненні вказувалося, що у суспільстві поширюється дискусія щодо строку, з якого припиняються повноваження Президента України, через нечіткість відповідних норм Конституції України, а саме: з моменту закінчення п`ятирічного терміну обрання чи з моменту вступу на посаду новообраного Президента, що, на думку автора звернення, має бути вирішено відповідно до закону Конституційним Судом України.
6.3. ОСОБА_1 просив Президента України підготувати звернення і звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень Конституції України, зокрема статей 103, 108 Конституції, щодо моменту закінчення повноважень Президента України у разі непроведення чергових виборів Президента України через введений в країні воєнний стан згідно із Законом України "Про правовий режим воєнного стану".
6.4. Офіс Президента України листом від 11.04.2024 № 22/016458-15 на звернення позивача надав відповідь, що його звернення передано до відділу інформаційно-аналітичної роботи Департаменту з питань звернень громадян для врахування та використання в роботі.
6.5. Позивач, уважаючи, що у такий спосіб відповідач не надав відповіді на його звернення, звернувся до суду із цим позовом.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
7.1. Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) меж апеляційного перегляду справи дослідила наявні у справі докази, перевірила обґрунтованість наведених в апеляційній скарзі доводів і дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з таких міркувань.
7.2. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
7.3. Cтаттею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
7.4. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у пункті 4.1 Рішення від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
7.5. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
7.6. Відповідно до статті 40 Конституції України кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
7.7. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом № 393/96-ВР, про що зазначено в його преамбулі. Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
7.8. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
7.9. Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частини перша - четверта зазначеної статті).
7.10. Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР).
7.11. Розмежування в законі звернень за змістом та цілями, на досягнення яких вони спрямовані (пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги), має не тільки і не стільки формальне значення, а й обумовлено різним підходом законодавця щодо правового регулювання порядку їх розгляду і прийняття щодо них рішення уповноваженим (зобовʼязаним) органом (посадовою особою).
7.12. Так, відповідно до частини першої статті 14 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
7.13. Що ж до заяв (клопотань), то частиною першою статті 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (частини третя - четверта цієї статті).
7.14. Частиною першою статті 18 Закону № 393/96-ВР також передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
7.15. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті [не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам] (частина друга статті 19 Закону № 393/96-ВР).
7.16. Загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів (частина перша статті 20 Закону № 393/96-ВР).
7.17. Як уже було зазначено, в заяві від 31.03.2024 ОСОБА_1 просив Президента України звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень Конституції України щодо терміну закінчення повноважень Президента України у разі непроведення чергових виборів Президента України через введений в країні воєнний стан.
7.18. Відповідно до частин першої, другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
7.19. Повноваження Президента України визначені у статті 106 Конституції України.
7.20. Частиною другою статті 151 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України за зверненням Президента України або щонайменше сорока п`яти народних депутатів України надає висновки про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.
7.21. У Рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2003 у справі № 1-17/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) зазначено, що інститут Президента України ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі V Конституції України, згідно з якими Президент України визначений, зокрема, главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
7.22. Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.
7.23. На підставі пунктів 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25.06.2019 № 436/2019 (далі - Положення), Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.
Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
7.24. Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
7.25. Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах Президент України діє через свій допоміжний орган - Офіс Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.
7.26. У цій справі Президент України хоча й опосередковано, через свій Офіс, розглянув звернення ОСОБА_1 та повідомив його про результати розгляду листом від 11.04.2024 № 22/016458-15.
7.27. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що звернення позивача від 31.03.2024 за змістом та спрямованістю є пропозицією, за результатом розгляду якої закон не встановлює обов`язкове ухвалення суб`єктом владних повноважень відповідного рішення, а визнає достатнім надання відповіді про результати її розгляду. Факт відповіді Офісу Президента України на звернення ОСОБА_1 та зміст такої відповіді спростовують довід позивача, що Президент України допустив по відношенню до його звернення протиправну бездіяльність.
7.28. Зі змісту доводів та вимог позовної заяви й апеляційної скарги ОСОБА_1 слідує, що спір між ним та Президентом України виник у зв`язку з тим, що, з погляду позивача, глава держави не надав відповідь по суті його заяви (позивач посилається на те, що в листі від 11.04.2024 № 22/016458-15 немає відповіді, чи буде Президент України звертатись до Конституційного Суду України з конституційним поданням з питання, якого стосувалося його звернення).
7.29. Водночас, як правильно зазначив Касаційний адміністративний суд, за статтею 150 Конституції України звернення Президента України з конституційним поданням до Конституційного Суду України є правом Президента України, а не його обов`язком. Вимога ж позивача фактично зводиться до зобовʼязання Президента України прийняти рішення щодо звернення з конституційним поданням.
7.30. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
7.31. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.
7.32. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен з яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.
7.33. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
7.34. Згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 КАС адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню адміністративного судочинства.
7.35. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що Президент України в площині спірних правовідносин діяв відповідно до повноважень, у порядку та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом № 393/96-ВР, не вчинив протиправну бездіяльність, яку йому за провину ставить позивач.
7.36. Виходячи з наведених вище обставин, встановлених у справі, та викладених аргументів щодо обґрунтованості доводів позивача в апеляційній скарзі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права до встановлених у справі обставин та обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
7.37. Рішення Касаційного адміністративного суду від 21.06.2024 відповідає вимогам статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять вагомих підстав для його зміни чи скасування.