ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №332/3222/22
провадження № 51-2213 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду(далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 березня 2024 року про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2023 року стосовно нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Заводський районний суд м. Запоріжжя вироком від 25 липня 2023 року засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднав невідбуту частину покарання, призначеного вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2022 року, й остаточно визначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці.
ОСОБА_6, не погоджуючись із вищевказаним вироком суду першої інстанції, 22 січня 2024 року подав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2024 року залишив без задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2023 року та повернув йому подану апеляційну скаргу з усіма доданими до неї матеріалами.
Вимога касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_6, не погодившись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та поновити йому строки на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи йому у поновленні строку на апеляційне оскарження:
- не врахував того, що він не мав можливостей та умов своєчасно оскаржити вирок суду першої інстанції, оскільки, знаходячись під вартою, не мав доступу до канцелярського приладдя та відповідної юридичної літератури;
- не зважив на доводи його апеляційної скарги про здійснення захисником неефективного захисту, що, на його думку, також призвело до пропуску ним строку на апеляційне оскарження вироку.
На касаційну скаргу засудженого прокурор подав письмові заперечення, в яких, із наведенням відповідних аргументів, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями ст. 395 КПК визначено, що апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подано після закінчення строку апеляційного оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Правило дотримання тридцятиденного строку на оскарження вироку суду першої інстанції з дня його проголошення, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК, надає потенційному заявникові достатньо часу для роздумів стосовно подачі апеляційної скарги, чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції. Це правило визначає як для осіб, так і для органів влади період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється.
За приписами ч. 2 ст. 113 КПКпроцесуальні дії під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Вимога про необхідність виконання процесуальних дій у строк, установлений КПК, також міститься у ст. 116 цього Кодексу.
Строк виконання процесуальних дій поновлюється лише в тому випадку, якщо судом буде визнано поважність причин його пропуску (ч. 1 ст. 117 КПК).
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропуску процесуального строку необхідно розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 127/17092/18, особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПКмістить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Заводський районний суд м. Запоріжжя вироком від 25 липня 2023 року засудив ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186, ст. 71 КК та призначив відповідне покарання.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, ОСОБА_6 22 січня 2024 року подав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
У поданому клопотанні ОСОБА_6 зазначав про те, що він пропустив процесуальний строк із поважних причин - у зв`язку з тим, що призначений захисник ОСОБА_7 не склав належним чином апеляційну скаргу, яку апеляційний суд повернув, та про яку він дізнався лише після розгляду апеляційної скарги прокурора.
Запорізький апеляційний суд, розглянувши вказане клопотання ОСОБА_6, не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження вироку та ухвалою від 20 березня 2024 року повернув обвинуваченому подану ним апеляційну скаргу.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував такі обставини:
- ОСОБА_6 був присутнім 25 липня 2023 року під час оголошення вироку, йому було роз`яснено порядок та строки апеляційного оскарження, цього ж дня отримав копію вироку;
- перебіг апеляційного строку розпочався з 26 липня 2023 року, останній день подання апеляційної скарги - 24 серпня 2023 року;
- ОСОБА_6 з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження звернувся більше, ніж через 5 місяців після ухвалення вироку, - 22 січня 2024 року;
- захисник обвинуваченого з апеляційною скаргою не звертався.
Також суд апеляційної інстанції перевірив доводи ОСОБА_6 про здійснення захисником ОСОБА_7 неефективного захисту та не погодився з ними, зазначивши в ухвалі про те, що захисник виконував свої професійні обов`язки на підставі угоди, брав участь при розгляді апеляційної скарги прокурора; ні він, ні обвинувачений не заявляли про подання ними своїх апеляційних скарг, погодились на закриття апеляційного провадження за скаргою прокурора за відсутності апеляційних скарг інших учасників.
За наслідками апеляційного провадження суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження вироку.
Колегія суддів касаційного суду вважає цей висновок достатньо мотивованим та таким, що не суперечить матеріалам кримінального провадження й вимогам кримінального процесуального закону.
Також колегія суддів зауважує, що й в касаційній скарзі засуджений не навів переконливого обґрунтування своїх доводів про те, що він не мав реальної можливості самостійно своєчасно подати апеляційну скаргу та покладався на свого захисника.
Відповідно до ч. 1 ст. 393 КПК обвинувачений наділений правом на апеляційне оскарження судового рішення в частині, що стосується його інтересів, тобто є самостійним суб`єктом оскарження.
Проте ОСОБА_6 так і не пояснив, які саме об`єктивно непереборні обставини перешкодили йому безпосередньо подати апеляційну скаргу в передбачений законом строк, та які розумні заходи він вжив для того, щоб реалізувати своє право на апеляційне оскарження вироку в межах процесуального строку.
З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_6 .
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд