ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 564/1160/23
провадження № 51-3824км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Рівненського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року щодо
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Полтава, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 21 червня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 408 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно зі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із визначенням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
За детально наведених фактичних обставин у вироці суду ОСОБА_7, будучи військовослужбовцем Збройних сил України, під час проходження військової служби по мобілізації на посаді командира танка 1-го танкового взводу 2-ої танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1, в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про оборону України", ст. 11, 16, 28, 32 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, ст. 1, 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", діючи умисно, з метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану 06 січня 2023 року о 09 год. самовільно залишив військову частину НОМЕР_1, яка тимчасово знаходилась на Рівненському загальновійськовому полігоні в АДРЕСА_2, та вибув до свого місця проживання - АДРЕСА_1 .
Рівненський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині звільнення від відбування призначеного покарання й 30 квітня 2024 року ухвалив свій, за яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, взявши його під варту із зали суду.
У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить застосувати положення ст. 75 КК.
Захисник уважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував даних про особу засудженого, стан здоров`я його матері, передумови вчинення кримінального правопорушення, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання та існування обставин які пом`якшують покарання, у тому числі щире каяття і осуд своєї поведінки.
Наголошує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 378 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК) за наявності підстав, одночасно з ухваленням вироку не постановив окрему ухвалу.
Позиції інших учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду прокурор подав заперечення на касаційну скаргу захисника в яких наводить мотиви її необґрунтованості.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 підтримали вимоги касаційної скарги, а прокурор ОСОБА_5 просив залишити скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.
Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати положення статей 408, 420 КПК.
Статтею 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення. При цьому вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків і містити короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційної скарги. Крім того, рішення має містити відповідну власну оцінку і переоцінку доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що місцевий суд помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує або спростовує винуватість особи. У такому разі дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом є обов`язковим.
Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд дотримався вищевказаних положень кримінального процесуального закону.
Питання про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не порушуються.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, які стосуються невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також наявності підстав для звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, колегія суддів уважає непереконливими з огляду на таке.
Як передбачено вимогами статей 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який мусить значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Цих вимог суд апеляційний суд дотримався.
Під час призначення покарання апеляційний суд зважив на фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, який будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, проходив військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану, і 06 січня 2023 року залишив місце служби, повернувшись за місцем свого проживання.
На думку апеляційного суду захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Водночас, в умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, а тому покарання за дезертирство в умовах воєнного стану повинно досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що збіг обставин, на які посилається ОСОБА_7 у даному випадку, - наявність у нього матері, яка хворіє, жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним в умовах воєнного стану злочину, а пом`якшуючі покарання обставини - щире каяття й усвідомлення скоєного не можуть слугувати висновком про можливість застосування щодо обвинуваченого положень статті 75 КК.
Колегія суддів, беручи до уваги дискреційність повноважень суду, а також відсутність даних які би вказували на "явно несправедливе покарання", уважає позицію апеляційного суду правильною.
Зокрема, Суд зважає, що ОСОБА_7 призначено покарання в мінімальних межах санкції статті.
Між тим твердження захисника про недотримання апеляційним судом вимог ст. 378 КПК, колегія суддів вважає таким, що не вплинуло на обґрунтованість та вмотивованість ухваленого рішення, оскільки зазначене питання може бути вирішено судом під час виконання вироку.
Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості були враховані апеляційним судом під час призначення покарання, на переконання Суду вони не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку суду апеляційної інстанції.
Так, Суд дійшов думки, що покарання, призначене апеляційним судом, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі, Суд не вбачає.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів уважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Беручи до уваги, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень КПК, які би були підставою для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд