ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 465/9683/21
провадження № 61-10189св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,суддів: Гудими Д. А.,
Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Репецький Віталій Васильович,
на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ліцею № 46
ім. В`ячеслава Чорновола Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
прийняв постанову про наступне:
I. Вступ
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ліцею № 46 ім. В`ячеслава Чорновола Львівської міської ради (далі - відповідач) з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Відповідач заперечував проти позову.
3. Суд першої інстанції позов задовольнив.
4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.
5. Позивач не погодилась із постановою апеляційної інстанції. Підставою касаційного оскарження вказала те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навела в касаційній скарзі. Також вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частини першої статті 78 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), та наявність передбачених пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
6. Ключовим питанням в спірних правовідносинах є:
1). Чи перебувають в рівновазі суворість засобів впливу, які зачіпають права позивача, до якої ці засоби застосовуються, та значимість мети, заради досягнення якої застосовуються засоби?
7. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),
у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
8. Позов обґрунтований, тим що:
- позивач працює вчителем англійської мови у відповідача;
- наказом від 15 листопада 2021 року її відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної плати як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та не надала медичний висновок, виданий закладом охорони здоров`я, про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 з 08 листопада 2021 року на час до отримання щеплення проти СОVID-19 або до надання медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до проведення щеплень проти СОVID-19;
- відповідачем було порушено її конституційне право на працю внаслідок вимагання від неї інформації щодо наявності вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеженням її прав як працівника щодо повноцінної роботи.
9. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ від 15 листопада 2021 року
в частині відсторонення її від роботи;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі 01 березня 2022 року в розмірі
42 174 грн.
ІII. Короткий зміст рішень суду першої інстанції
10. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 грудня
2023 року позов задоволено.
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з таких підстав:
- позивач на момент видання наказу про її відсторонення працювала
у дистанційному форматі, що унеможливлювало поширення нею короновірусної інфекції;
- відсторонення є непропорційним меті охорони здоров`я та таким, що призвело до незаконного й непропорційного втручання у цивільні та трудові права позивача;
- відсторонення позивача від роботи є незаконним, тому підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).
12. Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова
від 04 січня 2024 року вирішено питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
13. Постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.
14. Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з таких підстав:
- позивач працювала на посаді учителя англійської мови та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19;
- про необхідність профілактичного щеплення та про наслідки його непроведення, зокрема можливість відсторонення від роботи, їй було достеменно відомо;
- у встановлений роботодавцем строк позивач не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації;
- позивач, як учитель, виконує роботу, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівника та учнями ліцею, що підвищує ризик інфікування COVID-19 та/або сприяння його подальшому поширенню;
- відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання
у право на повагу до її приватного життя.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. У касаційній скарзі позивач просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
- судом апеляційної інстанцій неправильно застосовано статтю 46 КЗпП та порушено статтю 43 Конституції України, статті 2, 21, 147 КЗпП;
- відсутні докази належного підтвердження відмови чи ухилення позивача від здійснення щеплення;
- висновки судуапеляційної інстанції про наявність законних підстав для застосування статті 46 КЗпП не відповідають обставинам справи та вимогам закону;
- суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме наказів, які було подано відповідачем лише 13 червня 2024 року до апеляційного суду, у апеляційній скарзі не вказано причини їх неподання раніше, їх копії позивачу не надсилалися;
- разом з тим позивач додала до відповіді на відзив докази, з яких вбачалось здійснення нею навчального процесу шляхом дистанційного навчання як на момент її відсторонення, так і після цього, що відповідачем не заперечувалося;
- додаткове рішення суду першої інстанціївідповідачем не оскаржувалось, проте скасоване апеляційним судом.
VI. Рух справи у суді касаційної інстанції
17. 15 липня 2024 року позивач звернулась із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня2024 рокувідкрито касаційне провадження.
19. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 16 вересня 2024 року.
20. Ухвалою Верховного Суду від 16вересня 2024 року продовжено відповідачу строк на подання відзиву.
21. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
VІІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
22. 11 вересня 2024 року відповідач подав відзив та навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:
- відповідно до листа управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради керівники закладів освіти забезпечують контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 працівниками. Також, у даному листі зазначено, що керівники закладів освіти зобов`язані відсторонити від роботи працівників, які відмовляються від профілактичних щеплень проти COVID -19;
- у цьому листі зазначено конкретний алгоритм дій керівника закладу освіти щодо відсторонення працівника від роботи.
- відповідач дотримався вимог закону та його прямих вказівок, правомірно відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на період відсутності щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19;
- позивача було повідомлено 05 листопада 2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19;.
- також відповідачем дотримано законодавство і в частині не виплати заробітної плати позивачу в період її відсторонення, оскільки останню було відсторонено від роботи до початку введення воєнного стану та у зв`язку з введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, її згідно наказу № 26-к від 28 лютого 2022 року було допущено до роботи;
- відповідачем не було порушено трудових прав позивача, що було враховано апеляційним судом.
VІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
23. Позивач з 01 вересня 2009 року працювала вчителем англійської мови у відповідача.
24. Згідно з пунктом 1.9. Статуту ліцею у своїй діяльності заклад освіти керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови, наказами Управління освіти та Відділу освіти, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом.
25. Відповідно до наказу № 76-к від 31 серпня 2021 року "Про затвердження педагогічного навантаження розрядів педагогічним працівникам ліцею 2021 - 2022 роки", позивачу встановлено тарифний розряд 14 ; тижневе навантаження - 25.
26. Наказом № 173 від 28 жовтня 2021 року "Про організацію навчання під час збільшення захворюваності на СОVID-19" зобов`язано заступників директора забезпечити організацію освітнього процесу для учнів 1-11 класів ліцею з використанням технологій дистанційного навчання
з 01 до 14 листопада включно або до прийняття окремого рішення; заборонити проведення екскурсій та поїздок за участю учасників освітнього процесу з 28 жовтня до прийняття окремого рішення.
27. 05 листопада 2021 року позивача повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, позивач відмовилась від підпису про ознайомлення з цим повідомленням, про що 08 листопада 2021 року було складено Акт № 1.
28. Наказом № 175 від 11 листопада 2021 року "Про організацію навчання під час збільшення захворюваності на СОVID-19" зобов`язано заступників директора забезпечити організацію освітнього процесу для учнів 5-11 класів ліцею з використанням технологій дистанційного навчання з 15 листопада до прийняття окремого рішення.
29. Наказом № 137 від 15 листопада 2021 року позивача відсторонено від роботи (виконання робіт) без збереження заробітної платияк таку, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та не надала медичний висновок, виданий закладом охорони здоров`я, про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 з 08 листопада 2021 року на час до отримання щеплення проти СОVID-19 або до надання медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до проведення щеплень проти
СОVID-19.
30. Наказом № 179/2 від 19 листопада 2021 року "Про перехід на очну форму навчання учнів 5-11 класів" зобов`язано відновити освітній процес для учнів 5-11 класів в очній формі навчання з дотриманням встановлених протиепідемічних заходів з 22 листопада 2021 року.
31. 22 листопада 2021 року позивачем подано заяву-заперечення на Наказ № 137 від 15 листопада 2021 року, зареєстровану за № 2054.
IX. Позиція Верховного Суду
32. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає наступне.
33. Цей спір пов`язаний із захистом трудових прав/обмеженням права на працю, внаслідок відсторонення від роботи (див. пункти 8-9).
34. Право на працю, яке не є абсолютним, гарантовано статтею 43 Конституції України, а можливість відсторонення працівника передбачена статтею 46 КЗпП, яка серед іншого відсилає і до підзаконного правового регулювання.
35. Проблема відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю вакцинації від коронавірусу неодноразово була предметом розгляду Верховного Суду, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
36. Також і Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) досліджував питання обґрунтованості втручання у право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в ситуації, коли працівників не допускали до роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації. Відповідна практика враховується Верховним Судом, як джерело права в силу положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". При цьому суди попередніх інстанцій фактично здійснили перевірку обґрунтованості втручання в право позивача, гарантоване статтею 8 Конвенції.
37. Верховний Суд наголошує: для того, щоб визначити, чи втручання спричинило порушення статті 8 Конвенції, Суд повинен перевірити, чи було воно виправданим згідно з другим абзацом цієї статті, тобто чи було втручання:
- "передбачено законом";
- чи мало воно "легітимну мету", зазначену в абзаці другому статі 8 Конвенції;
- чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві" (див., для прикладу, пункт 265 рішення ЄСПЛ "Vavricka and Others v. the Czech Republic" [1]).
38. Далі Верховний Суд дає відповіді на питання згідно із абзацом другим статі 8 Конвенції (див. пункт 37).
39. Верховний Суд звертає увагу (з посиланням на пункти 266-271 згадуваного рішення ЄСПЛ "Vavricka") на те, що ЄСПЛ вказував, що оскаржуване втручання повинно мати певну основу у національному законодавстві, яке має бути належним чином доступним і сформульованим з достатньою точністю, щоб дозволити тим, кого воно стосується, регулювати свою поведінку і, якщо це необхідно, за допомогою відповідних порад, передбачити, до міри, яка є розумною за обставин, наслідки, які може спричинити дана дія.
40. Термін "закон", як він зустрічається у фразах "відповідно до закону" та "передбачений законом" у статтях 8 - 11 Конвенції, включає, серед іншого, "писане право", не обмежуючись первинним законодавством, а також правові акти та документи "меншого рангу" (див., для прикладу, пункт 88 рішення ЄСПЛ "Leyla Sahin v. Turkey" [2]).
41. В своїй практиці Верховний Суд неодноразово аналізував застосування статті 46 КЗпП, пунктів "б", "г" статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66.
42. За результатами аналізу вказаних нормативних актів (див. пункт 41) вироблено сталий підхід про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом (див., наприклад, [3]).
43. Так і в цьому випадку Верховний Суд переконаний, що втручання, про яке йдеться, відбулося відповідно до закону у значенні другого пункту статті 8 Конвенції.
44. Що стосується мети, яку переслідує відсторонення працівника від роботи, то, на думку Верховного Суду, метою відповідного законодавства є захист від хвороби, яка може становити серйозний ризик для здоров`я. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинований і, таким чином, перебуває у стані вразливості, зокрема, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від інфекційних захворювань, про які йдеться. Ця мета відповідає цілям охорони здоров`я та захисту прав інших, визначених статтею 8 Конвенції.
45. Аналіз "необхідності у демократичному суспільстві" ("пропорційності") в даній справі полягає у пошуку відповіді на питання, "чи перебувають в рівновазі суворість засобів впливу, які зачіпають права позивача, до якого ці засоби застосовуються, та значимість мети, заради досягнення якої застосовуються засоби".
46. Верховний Суд досліджує, чи врахували суди попередніх інстанцій, що є суттєва соціальна потреба в обмеженні права, чи проаналізували конкуруючі інтереси та співмірність в обмежені права існуючій легітимній меті.
47. Велика Палата Верховного Суду, на правову позицію якої послалась в своїй касаційні скарзі позивач, наголосила на критеріях оцінки пропорційності [4].
48. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:
а) кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
б) форму організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість установлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
в) умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
г) контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
49. У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Підставою для видання наказу вказано акт про відсутність вакцинації проти COVID-19 (див. пункт 29).
50. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, встановив, що позивач на момент її відсторонення працювала у дистанційному форматі (див. пункти 26, 28), тому дійшов правильного висновку, що такі умови праці, у яких вона виконувала трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження COVID-19 її самої та інших працівників, що унеможливлювало поширення нею короновірусної інфекції.
51. Правильними є узагальнені висновки суду першої інстанції про те, що відсторонення є непропорційним меті охорони здоров`я та таким, що призвело до незаконного й непропорційного втручання у цивільні та трудові права позивача.
52. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, не взяв до уваги встановлені факти щодо дистанційної роботи позивача, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що позивач, будучи вчителем, виконує роботу, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками та учнями ліцею, що підвищує ризик інфікування COVID-19 та/або сприяння його подальшому поширенню.
53. Апеляційний суд при перевірці обґрунтованості втручання в права позивача не врахував умови праці позивача, кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих), дистанційну форму організації праці, що також не узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у згадуваній вище справі (див. пункти 47-48).
54. Відсторонення позивача від роботи з позбавленням на час відсторонення заробітку відбувалось у навчальному закладі, де всі працівники підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним), що не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.
55. Верховний Суд враховує, що ЄСПЛ в своїй практиці встановлював обґрунтованими заходи з відсторонення працівників у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 [5], але відповідному відстороненню передувало застосування ряду заходів з переміщення працівників на іншу, в тому числі оплачувану, роботу. При цьому держава створила низку можливостей; заходи, які в кінцевому підсумку застосовувалися до кожного заявника, залежали від можливостей служб, у яких вони працювали, або будь-яких інших потреб у державний секторі.
56. В цій справі таких заходів щодо працівника роботодавцем вжито не було, а тому він прийняв незаконне рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.
57. Таким чином не перебували в рівновазі суворість засобів впливу, які зачіпали права позивача, до якої ці засоби застосовані, та значимість мети, заради досягнення якої застосовуються засоби.
58. Далі Верховний Суд підкреслює, що статтею 46 КЗпП закріплено право працівника на стягнення середньої заробітної плати у випадку незаконного відсторонення, що неодноразово підтвердив у своїй практиці Верховний Суд [6].
59. Оскільки у справі, що переглядається, відповідач неправомірно відсторонив позивача від роботи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).
60. Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про задоволення позову.
61. Відповідно до статті 413 ЦПК суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
62. За результатами розгляду даної касаційної скарги Верховний Суд скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишає в силі рішення суду першої інстанції, оскільки встановлено, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону.
63. Враховуючи те, що в силу вимог пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК додаткове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, воно також залишається в силі.
64. Відповідно до статті 141, підпункту "в" частини першої статті 416 ЦПК, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 452,80 грн, який понесений позивачем у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.