ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 522/6013/23
провадження № 61-6923св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна, Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (місто Одеса), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сільницьким Ігорем Володимировичем, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2023 року у складі судді Павлик І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 12 січня 2015 року між нею та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого відповідачка передала їй у власність грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн, що еквівалентно 12 698,41 дол. США, а вона (позивачка), у свою чергу, зобов`язалась повернути ці кошти за вимогою позикодавця.
Зазначала, що договір позики не укладала і кошти за цим договором від відповідачки не отримувала.
Натомість 16 березня 2014 року вона потрапила у ДТП з вини ОСОБА_3, проте останній завдану їй шкоду не відшкодовував.
ОСОБА_2, яка була керівником юридичної компанії "Афіна Паллада" та адвокатом, запропонувала їй безкоштовну юридичну допомогу у вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, із підписанням довіреності на її ім`я для представлення інтересів у всіх компетентних органах із терміном дії на 5 років. Домовленостей щодо укладення договору позики між ними не було.
Вказувала, що довірилася відповідачці та 12 січня 2015 року у присутності нотаріуса Фролової Р. В. підписала таку довіреність та ще декілька документів, необхідних, за словами відповідачки, для представництва інтересів у суді, зміст яких їй не був зрозумілий і вона не пам`ятає, що саме та в якій кількості підписувала. Окрім довіреності, укладення інших договорів не обговорювалося.
21 червня 2022 року вона отримала постанову державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17 червня 2022 року про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса Дімітрової Т. А. від 16 червня 2022 року № 608 про стягнення з неї на користь відповідачки 355 552,94 грн.
Вважає, що ОСОБА_2 умисно ввела її в оману щодо істотних умов угоди про представництво інтересів в суді з метою отримання права вимоги до неї (позивача) грошових коштів. Про наявність оскаржуваного договору позики їй стало відомо лише після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення грошових коштів за виконавчим написом нотаріуса.
Посилаючись на наведене, просила визнати недійсним договір позики від 12 січня 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 14 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив із презумпції правомірності правочину та зазначив, що оспорюваний договір містить всі необхідні істотні умови, притаманні договору позики, підписаний сторонами та нотаріально посвідчений, укладений із дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказів протилежного позивачка не надала.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1, від імені якої діяв адвокат Бовра Д. Ю., залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сільницький І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 205/7595/15-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17, від 04 листопада 2019 року в справі № 214/9062/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 522/24006/17, від 26 липня 2022 року в справі № 760/21633/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив 01 квітня 2024 року судове рішення за відсутності позивачки, не повідомленої про розгляд справи належним чином, обмеживши її у можливості реалізовувати свої процесуальні права.У матеріалах справи відсутні докази повідомлення апеляційним судом про дату та час розгляду справи представника позивачки Сільницького І. В . Посилання суду апеляційної інстанції на наявність у матеріалах справи повідомлення про вручення повістки особисто позивачу не відповідають дійсності, оскільки остання через свій похилий вік та стан здоров`я позбавлена можливості самостійного пересування, потребує постійного стороннього догляду.
Вказує, що жодних домовленостей щодо договору позики між позивачем та ОСОБА_5 не існувало, грошові кошти позивачці не передавались відповідачкою.
ОСОБА_2, скориставшись довірою ОСОБА_1, ввела її в оману з метою отримання необхідних документів для вчинення її родичами злочинних дій, які є предметом розгляду у кримінальній справі № 482/2743/23 за обвинуваченням ОСОБА_6 (батька ОСОБА_2 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364-1, частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 364-1, частиною другою статті 366, частиною четвертою статті 358 КК України.
Підписуючи 12 січня 2015 року документи, ОСОБА_1 була переконана в тому, що вони є необхідними виключно для надання їй професійної правничої допомоги.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ОСОБА_1 не є потерпілою у кримінальному провадженні № 42017151190000057, внесеному в ЄРДР 30 травня 2017 року, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Р.В., якою посвідчувався 12 січня 2015 року оспорюваний договір позики, також не є стороною у вказаному кримінальному провадженні. Відтак, кримінальне провадження не стосується договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 19, укладеного 12 січня 2015 року між сторонами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Приморського районного суду міста Одеси цивільну справу № 522/6013/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна, Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (місто Одеса), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, про визнання договору позики недійсним.
У липні 2024 року матеріали справи № 522/6013/23 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 12 січня 2015 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрований у реєстрі за № 19, умовами пункту 1 якого визначено, що позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 200 000,00 грн, що становить за офіційним курсом Національного банку України 1 574,95 грн за 100 доларів США та є еквівалентом 12 698,41 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, що є еквівалентом 12 698,41 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в пункті 1 цього договору, на банківський рахунок позикодавця, який буде зазначений в листі-вимозі до позичальника або готівкою в м. Одесі, що підтверджується нотаріально посвідченим договором про повернення коштів (пункт 5 договору).
Відповідно до пунктів 6 та 7 договору позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання за цим договором. У разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю штрафні санкції, в тому числі суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 205/7595/15-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17, від 04 листопада 2019 року в справі № 214/9062/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року в справі № 522/24006/17, від 26 липня 2022 року в справі № 760/21633/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів) (постанови Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 278/1621/21, від 21 квітня 2022 року у справі № 397/791/17 та інші).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
У статті 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанови Верховного Суду 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21 (провадження № 61-15464св23), від 13 грудня 2023 року у справі № 295/13310/21 (провадження № 61-12351св22), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21) та інші).
За вимогами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що оспорюваний договір укладений під впливом обману, у зв`язку з чим просила визнати його недійсним.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).
В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
положеннями пункту 11 договору позики від 12 січня 2015 року визначено, що сторонами підтверджено, що цей договір відповідає дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного та психічного тиску та на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосування обману чи приховуванням фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на договорі;
пунктами 12 та 15 укладеного між сторонами договору закріплено, що сторони підтверджують, що домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень і суперечностей відносно його умов. Сторони свідчать, що у тексті договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються позики;
договір був складений в трьох примірниках, один із яких, призначається для зберігання у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р. В., а два інших, викладені на бланках нотаріальних документів - по одному примірнику для кожної із сторін за договором;
договір позики від 12 січня 2015 року підписаний ОСОБА_1 у присутності приватного нотаріуса Одеського міського округу Фролової Р. В., якою роз`яснено сторонам положення чинного законодавства щодо порядку укладення договорів позики, підстав та наслідків визнання їх недійсними, про що зазначено у пункті 13 договору позики;
ОСОБА_1 особисто у графі оспорюваного договору позики "Позичальник" зазначила своє прізвище, ім`я та по-батькові й особисто поставила підпис.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору позики, як укладеного внаслідок обману, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доказів того, що відповідачка при укладенні договору позики навмисно ввела позивачку в оману щодо обставин, які мають істотне значення, не надано.
Установивши, що позивачка не довела наявності умислу в діях відповідачки щодо введення її в оману, оспорюваний договір позики підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх їх істотних умов, містить інформацію щодо умов позики, зокрема щодо строку її повернення, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, а також в пункті 11 сторони підтвердили, що цей договір укладається, зокрема без застосування обману, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними цього договору, правильно застосувавши положення статей 203, 215, 230 ЦК України.
Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив 01 квітня 2024 року судове рішення за відсутності позивачки, не повідомленої про судове засідання належним чином, колегія відхиляє. В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким ОСОБА_1 29 лютого 2024 року була повідомлена про судове засідання на 01 квітня 2024 року. Про обізнаність сторони позивачки сторін про розгляд справи на 01 квітня 2024 року свідчить і клопотання її представника Сільницького І. В. про відкладення розгляду судового засідання на іншу дату.
Інші наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.