ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 758/12971/15-ц
провадження № 61-11538св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд соціального страхування України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року в складі судді Захарчук С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в складі колегії суддів: Приходька К. П.,Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, правонаступником якого є Фонд соціального страхування України, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ від 26 жовтня 2015 року № 364-к, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що з 09 жовтня 2014 року перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу інженерно-технічного забезпечення управління господарського забезпечення.
Наказом від 26 жовтня 2015 року № 364-К його звільнено з займаної посади у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Вважав звільнення незаконним та таким, що порушує його права, оскільки ОСОБА_2, який підписав оскаржуваний наказ про його звільнення, не мав на це повноважень.
Незаконне звільнення призвело до його моральних страждань та змусило докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, у травні 2016 року ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення, у яких посилався на те, що він не є посадовою особою, тому підстав для його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України відповідач не мав.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Наказ про звільнення ОСОБА_1 підписаний уповноваженою особою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 758/15355/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 753/1150/17, від 22 липня 2020 року в справі № 569/15101/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Не врахували, що наказ про його звільнення підписаний в.о. директора ОСОБА_2, який за посадою відповідно до статуту відповідача не був наділений повноваженнями на прийняття та звільнення з роботи працівників.
Не дослідили посадову інструкцію заступника начальника управління - начальника відділу інженерно-технічного забезпечення управління господарського забезпечення, якою підтверджується, що до його одноосібних повноважень не входили організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції та підписання розпорядчих документів відповідача, тобто, що він не є посадовою особою, на яку розповсюджується дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
15 вересня 2023 року справа № 758/12971/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 з 09 жовтня 2014 року працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу інженерно-технічного забезпечення управління господарського забезпечення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 02 вересня 2014 року № 26 звільнено ОСОБА_4 з посади директора виконавчої Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду покладено на заступника директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_5 .
Згідно з наказом в.о. директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_5 від 16 жовтня 2015 року № 610-в ОСОБА_5 відбула в щорічну відпустку з 09 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно та покладено на період її відпустки виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду на заступника директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 .
Наказом Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 жовтня 2015 року № 364-к, який підписаний в.о. директора ОСОБА_2, ОСОБА_1 звільнено 26 жовтня 2015 року у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Норму частини першої статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року. Метою прийняття цього Закону є надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).
Наведене дає підстави для висновку про те, що додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, - припинення повноважень посадових осіб поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств.
Подібні висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі з подібними правовідносинами № 758/15355/15-ц та підтримані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 липня 2024 року в справі № 573/1020/22.
Відповідно до статуту Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд є некомерційною самоврядною організацією, тобто не є господарським товариством.
Отже, ОСОБА_1 не є спеціальним суб`єктом, стосовно якого може бути застосовано норму пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тому застосування відповідачем цієї норми як підстави для звільнення позивача є незаконним, а позовні вимоги про поновлення на роботі обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.
Проте суди на це уваги не звернули, неправильно застосували норму пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим судові рішенні в частині відмови в задоволенні вимоги про поновлення на роботі не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Крім того, статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин відсутності чи наявності вини позивача в тривалому розгляді цієї справи (більше семи років), не встановив розміруйого заробітної плати для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не перевірив, чи призвело незаконне звільнення позивача до завдання йому моральної шкоди. Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій частині вимог.