?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 925/1446/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Агротрейд Групп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 (колегія суддів: Козир Т. П., Мальченко А. О., Агрикова О. В.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 29.02.2024 (суддя Васянович А. В.) у справі
за позовом Приватного підприємства "Агротрейд Групп" до Фермерського господарства "Сарматія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору,
про час і місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, але не скористалися правом направити для участі у розгляді справи своїх повноважних представників,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне підприємство "Агротрейд Групп" (далі - ПП "Агротрейд Групп") звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства "Сарматія" (далі - ФГ "Сарматія"), в якому просить визнати недійсним з моменту укладення 11.05.2016 договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суборенди суперечить положенням договору оренди від 27.03.2014, укладеного ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області, положенням статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України "Про оренду землі", пункту 288.6 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки орендна плата за договором суборенди встановлена в розмірі 100 738,41 грн на рік, що перевищує розмір орендної плати за договором оренди в розмірі 59 456,28 грн на рік.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 27.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району (далі - договір оренди).
4. Відповідно до умов договору оренди:
- предметом договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства (пункт 1);
- строк, на який він укладений, 10 років, до 27.03.2024 (пункт 8);
- орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 59 455,28 грн на рік, що становить 4,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 9);
- обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10);
- розмір орендної плати переглядається 1 раз на два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; затвердження зміни коефіцієнта індексації, орендар зобов`язується внести орендну плату з урахуванням затвердженого коефіцієнта; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 12);
- орендна плата вноситься щомісячно, не пізніше 30 числа наступного місяця (пункт 11);
- орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, (пункт 28);
- орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату з урахуванням змін коефіцієнта індексації (пункт 31).
5. Договір оренди зареєстрований 25.04.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису про інше речове право - 5479437).
6. Згідно з додатком до договору оренди "Розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної власності, грошова оцінка яких не проведена на 27.03.2014", нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по області на 27.03.2024 становить 26562 грн, ставка земельного податку 0,1 коефіцієнт індексації ставки земельного податку 3,2, розмір земельного податку 1321,23 грн, розмір орендної плати за 1 га - 1195,29 грн, усього - 59455,28 грн на рік.
7. 25.11.2014 ОСОБА_1 було засновано ФГ "Сарматія", а 11.05.2016 між ним, ОСОБА_1, як суборендодавцем, та ПП "Агротрейд Групп" як суборендарем було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі - договір суборенди).
8. Відповідно до умов договору суборенди:
- за цим договором у суборенду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 загальною площею 49,7413 га сільськогосподарські угіддя - рілля, яка розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області (пункт 2);
- орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 100 738,41 грн на рік, що становить 4,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 9);
- обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10);
- розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; затвердження зміни коефіцієнта індексації, суборендар зобов`язується внести орендну плату з урахуванням затвердженого коефіцієнта; погіршення стану земельної ділянки, переданої за цим договором в суборенду, не з вини суборендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 12);
- договір суборенди укладено на період дії договору оренди, тобто до 26.03.2024 (пункт 8).
9. Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 передав, а ПП "Агротрейд Групп" прийняло земельну ділянку у користування.
10. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі № 925/360/20, яке набрало законної сили 15.02.2021, було задоволено позов заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1, ФГ "Сарматія".
11. Зазначеним вище судовим рішенням було стягнуто з ФГ "Сарматія" на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області 176 237 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району відповідно до договору оренди від 27.03.2014 та розірвано договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
13. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходити з того, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання договору суборенди недійсним, а також не було доведено можливість ефективного захисту його прав обраним способом захисту.
14. В основу оскаржуваних судових рішень були покладені наступні висновки:
- договір суборенди укладений більш ніж через два роки після укладення договору оренди і позивач не надав суду допустимих та належних доказів, а також обґрунтованих розрахунків на підтвердження тієї обставини, що станом на момент укладання договору суборенди, орендна плата по договору оренди з урахуванням індексів інфляції була іншою ніж 100 738,41 грн на рік, що становить 4,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
- у разі визнання судом договору суборенди недійсним, грошові зобов`язання суборендаря зі сплати орендних платежів за період з моменту укладення спірного договору та набуття відповідного права і по 15.02.2021 (дата припинення договору) не припиняться, а тому майнові права позивача таким судовим рішенням не відновляться.
Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи
15. 17.07.2024 ПП "Агротрейд Групп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постановлені судові рішення, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
16. На думку скаржника, судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, а тому у відповідності до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) наявні підстави для їх оскарження в касаційному порядку.
17. На підтвердження підстав касаційного оскарження позивач посилається на те, що:
- суди не врахували висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 394/301/19;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 8, 14, 15, 21, 22 Закону України "Про оренду землі" та пункту 288.6 статті 288 ПК України.
18. 26.08.2024 ФГ "Сарматія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені судові рішення - без змін.
19. Відповідач у відзиві вказує, що доводи скаржника стосовно неврахування судами у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 22.01.2020 у справі № 394/301/19, мають бути відхилені, оскільки правовідносини у справі, що переглядається, не є подібними до справ, на які посилається скаржник.
20. Щодо посилань скаржника на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, то відповідач вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідність формування Верховним Судом висновку з конкретизацією змісту правовідносин та з урахуванням встановлених у цій справі обставин.
Позиція Верховного Суду
21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
22. Предметом розгляду даного спору є вимога про визнання недійсним договору суборенди з підстав невідповідності його вимогам законодавства на момент укладання.
23. Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
24. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).
25. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
26. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
27. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
28. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
29. Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
30. У статті 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час укладання договору суборенди) встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
31. Відповідно до статті 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
32. Використання землі в Україні є платним, і землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
33. Частинами першою-четвертою статті 8 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
34. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
35. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування) (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").
36. Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
37. Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі (статтею 22 Закону України "Про оренду землі").
38. Пунктом 288.6 статті 288 ПК України (в редакції, чинній на час укладання договору суборенди) встановлено, що плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
39. Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на час укладання договору суборенди) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
40. Плата за землю відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
41. Отже, орендна плата за користування землею за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю.
42. За змістом статті 1 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на час укладання договору суборенди) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
43. Відповідно до пунктів 288.1, 288.4 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
44. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
45. Згідно зі статтею 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
46. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100.
47. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
48. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункти 288.5.1, 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).
49. У відповідності до частини другої статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
50. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
51. Отже, аналіз наведених положень ПК України, Закону України "Про оцінку земель" та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. ПК України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як в договорі оренди, так і в договорі суборенди сторони погодили, що розмір орендної плати становить 4,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
53. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили порушень прав позивача у зв`язку з тим, що орендна плата за договором суборенди перевищувала розмір орендної плати, передбаченої у договорі оренди, з огляду на різні дати укладення цих договорів, а також застосування до орендної плати індексу інфляції. Судами було встановлено, що оскільки договір суборенди укладався більш ніж через два роки після укладення договору оренди, то з урахуванням застосованого індексу інфляції плата за суборенду у грошовому вираженні могла перевищувати розмір первинної орендної плати на дату укладення договору оренди.
54. Відмовляючи у позові, суди зазначили, що у разі визнання судом договору суборенди недійсним, грошові зобов`язання суборендаря зі сплати орендних платежів за період з моменту укладення спірного договору (11.05.2016) по дату його припинення (15.02.2021) не припиняться, а тому майнові права позивача таким судовим рішенням не відновляться. Наведене спростовує доводи позивача про те, що визнання договору суборенди недійсним вплине на розмір орендних зобов`язань позивача за користування земельною ділянкою.
55. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у тій частині, що позивачем не було обґрунтовано наявність у нього прав та законних інтересів, які порушені оспорюваним договором суборенди і що в результаті визнання такого правочину недійсним вони будуть відновлені.
56. У даному контексті Верховний Суд звертає увагу на висновки, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, які полягають у наступному.
57. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
58. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
60. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
61. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначив, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
62. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
63. Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
64. З аналізу статті 236 ЦК України можна зробити висновок, що законодавцем встановлено, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення.
65. Разом із тим частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
66. Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов`язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов`язки передбачалися на майбутнє.
67. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов`язання за цим договором - припинятися на майбутнє.
68. При цьому невиконані зобов`язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами. Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов`язання по ньому - на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 921/96/18.
69. Окрім цього, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, відповідно до якого: "позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".
70. За встановлених судами обставин даної справи, окреме заявлення позивачем вимоги про визнання недійсним виконаного сторонами договору суборенди, який на дату звернення з позовом вже припинений, без інших майнових вимог не призводить до поновлення майнових прав, а тому є неефективним способом захисту, що є додатковою підставою для відмови у позові.
71. Щодо посилань скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
72. Скаржник посилається на те, що судами у цій справі не було враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17. У зазначені вище постанові, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
73. У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 394/301/19, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, міститься висновок відповідно до якого "якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову".
74. Судами було встановлено, що договір суборенди був достроково припинений 15.02.2021 у зв`язку із розірванням договору оренди відповідно до рішення Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі № 925/360/20, яке набрало законної сили 15.02.2021. Тобто, на момент звернення із позовом у цій справі про визнання договору суборенди недійсним, останній вже припинив свою дію.
75. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули позов ПП "Агротрейд Групп" про визнання недійсним вже припиненого договору суборенди та ухвалили рішення по суті, не закриваючи провадження у справі, то колегія суддів констатує, що судові рішення у даній справі не суперечить висновкам, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 394/301/19.
76. Що стосується посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає наступне.
77. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
78. Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
79. Зважаючи на підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі - недоведеність порушених прав позивача оспорюваним договором та ефективності обраного ним способу захисту, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування зазначених скаржником норм права.