ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 686/10832/14-ц
провадження № 61-3490св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову посилалось на те, що 28 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 014/02-07/1-2-238, згідно з умовами якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 25 000 доларів США із сплатою річних відсотків в розмірі 15 % строком на 36 місяців з кінцевим терміном повернення заборгованості до 28 травня 2011 року.
Позичальник зобов`язувався повернути грошові кошти згідно з графіком погашення заборгованості (пункт 5.1 договору), а в разі прострочення грошового зобов`язання сплатити пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу на кожен день прострочення відповідно до пункту 9.1 умов кредитного договору.
ПАТ "Райффайзен банк Аваль" із ОСОБА_2 28 травня 2008 року було укладено договір поруки № 1, згідно умов якого остання несе солідарну відповідальність за невиконання умов договору позичальником щодо повернення суми вказаного кредиту.
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором заборгованість складає 538 754,37 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 21 398,08 доларів США, заборгованість за процентами - 17 879,68 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 321 383,85 доларів США, що еквівалентно 3 748 294,35 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 178 092,76 доларів США, що еквівалентно 2 077 092,84 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути указану заборгованість солідарно з відповідачів.
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором у сумі 39 277,76 доларів США, 20 000,00 грн пені та судовий збір по 1 827,00 грн з кожного.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2022 року за заявою відповідачів заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2023 року замінено позивача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на правонаступника - Акціонерне товариство "Оксі Банк" (далі - АТ "Оксі Банк").
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2023 року замінено позивача АТ "Оксі Банк" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія").
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" заборгованість за кредитним договором в сумі 711,81 доларів США, з них заборгованість за тілом кредитом 701,00 доларів США та відсотки 10,81 доларів США, а також судовий збір по 33,00 грн з кожного.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з факту невиконання відповідачами зобов`язань за кредитним договором № 014/02-07/1-2-238 від 28 травня 2008 року і пропуску позивачем позовної давності. При цьому суд зазначив, що з урахуванням дати повного погашення кредиту - 27 травня 2011 року, банк, звернувшись до суду з позовом 26 травня 2014 року, пропустив визначену статтею 257 ЦПК України позовну давність щодо платежів у межах трьох років до дня подачі позову, у зв`язку із чим дійшов висновку, що стягненню підлягає лише останній щомісячний платіж, строк виплати якого спливав 27 травня 2011 року, в розмірі 711,81 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредитом 701,00 доларів США та відсотки 10,81 доларів США.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
08 березня 2024 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 28 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 була укладена генеральна кредитна угода № 014/02-07/1-2-238, згідно з умовами якої кредитор зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених кредитними договорами, укладеними в рамках цієї генеральної кредитної угоди і які є невід`ємними частинами.
Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках цієї угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 128 000,00 грн за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту.
Термін дії кредитної угоди до 27 травня 2013 року.
28 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/02-07/1-2-239, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 25 000,00 доларів США строком на 36 місяців із сплатою процентів у розмірі 15% річних.
Пунктом 5.1. кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує відсотки за кредит та погашає основну заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) щомісячно відповідно до графіка погашення заборгованості.
Згідно з графіком повернення кредиту та сплати процентів кошти в погашення кредиту та сплата процентів здійснюються щомісячно, останній платіж за кредитним договором мав бути здійснений 27 травня 2011 року.
Згідно з пунктом 11.4. кредитного договору, до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у 3 роки (стаття 257, 259 Цивільного кодексу України).
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 28 травня 2008 року було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 несе солідарну з боржником відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором.
29 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано земельні ділянки площею 0,14 га, кадастровий номер 6825089600.01.001.0042, та 0,10 га, кадастровий номер 6825089600.01.001.1241, що знаходяться на території Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.
Відповідачі належним чином зобов`язання за кредитним договором № 014/02-07/1-2-239 не виконували і за розрахунком позивача заборгованість за договором складає 538 754,37 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 21 398,08 доларів США, заборгованість за процентами - 17 879,68 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 321 383,85 доларів США, що еквівалентно 3 748 294,35 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 178 092,76 доларів США, що еквівалентно 2 077 092,84 грн.
При зверненні 25 серпня 2022 року до суду першої інстанції із у заявою про перегляд заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2014 року, відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (стаття 526 ЦК України).
За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.
Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до пункту 1.1 генеральної кредитної угоди № 014/02-07/1-2-238, укладеної 28 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), чинної до 27 травня 2013 року, кредитор на підставі цієї генеральної угоди зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї генеральної угоди, які є її невід`ємними частинами.
28 травня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 014/02-07/1-2-239, пунктом 1.1. якого визначено, що кредитор на положеннях та умовах цього договору і генеральної кредитної угоди № 014/02-07/1-2-238 від 28 травня 2008 року надає позичальнику кредит у розмірі 25 000 доларів США, термін кредиту 36 місяців, процентна ставка 15% річних, з погашенням відповідно до графіка погашення (додаток № 1 до цього договору), що є невід`ємною частиною цього договору.
Пунктом 5.1. вказаного кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує відсотки за кредит та погашає основну заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) щомісячно відповідно до графіка погашення заборгованості.
Згідно з графіком повернення кредиту та сплати процентів кошти в погашення кредиту та сплата процентів здійснюються щомісячно, останній платіж за кредитним договором мав бути здійснений 27 травня 2011 року.
Згідно з пунктом 11.4. кредитного договору, до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у 3 роки (стаття 257, 259 Цивільного кодексу України).
Ураховуючи, що за умовами генеральної кредитної угоди кредитні кошти надаються в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї генеральної угоди, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що кредит за кредитним договором № 014/02-07/1-2-239 підлягав поверненню відповідно до умов вказаного кредитного договору у строк до 27 травня 2011 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 28 травня 2008 року було укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 несе солідарну з ОСОБА_1 відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі належним чином зобов`язання за кредитним договором № 014/02-07/1-2-239 не виконували, внаслідок чого заборгованість за вказаним договором складає 538 754,37 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 21 398,08 доларів США, заборгованість за процентами - 17 879,68 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 321 383,85 доларів США, що еквівалентно 3 748 294,35 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 178 092,76 доларів США, що еквівалентно 2 077 092,84 грн.
Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду позивач звернувся 26 травня 2014 року.
При зверненні 25 серпня 2022 року до суду першої інстанції із у заявою про перегляд заочного рішення від, відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено: якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи, що за умовами договору ОСОБА_1 мав виконувати зобов`язання з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (36 місяців), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності за виключенням останнього щомісячного платежу, який підлягав сплаті 27 травня 2011 року в розмірі 711,81 доларів США, з яких: заборгованість за тілом кредитом 701,00 доларів США та відсотки 10,81 доларів США.
При таких обставинах суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" заборгованість за кредитним договором в сумі 711,81 доларів США, відмовивши у задоволенні інших позовних вимог внаслідок пропуску строку позовної давності.
Також судами вірно розподілені судові витрати.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).