ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 638/10420/23
провадження № 61-10838св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання особи наймачем житлового приміщення.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі ордеру за № Т 2076 від 20 квітня 1990 року його мати ОСОБА_2 була наймачем трикімнатної квартири за АДРЕСА_1 . З 13 вересня 2000 року він був зареєстрований в даній квартирі, але у подальшому, з метою отримання матір`ю субсидії на оплату комунальних послуг, він був вимушений знятись з реєстрації. При цьому, місце свого проживання він не змінював, після зняття з реєстрації продовжував проживати в квартирі разом з матір`ю та вести з нею спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
У 2021 році він звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням - вказаною вище квартирою.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 січня 2022 року у справі № 644/2687/21 (провадження № 2/644/1406/22) позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що він був єдиним членом сім`ї ОСОБА_2, а наразі є єдиним користувачем квартири АДРЕСА_1 .
Отже, позивач вважає, що він вправі вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1, на підставі статті 106 ЖК України, з метою подальшої приватизації вказаного вище житла.
Однак, у зв`язку з бездіяльністю Харківської міської ради він позбавлений можливості реалізувати таке право, тому змушений звернутися до суду за його захистом.
У грудні 2023 року Харківською міською радою було подано до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2023 року клопотання Харківської міської ради про закриття провадження у справі задоволено.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання особи наймачем житлового приміщення закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у справі № 644/2687/21 та у цій справі сторони, предмет позову, тобто матеріально-правові вимоги до відповідача, стосовно яких позивач просив ухвалити судове рішення, а також правові підстави позову є тотожними, тому провадження у справі необхідно закрити відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Максимов М. І., який діє в інтересах ОСОБА_1,оскаржив її в апеляційному порядку.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Максимова М. І., який діє в інтересах ОСОБА_1, задоволено. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підстави та предмет позовів у наведених справах не є цілком тотожними. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25 липня 2024 року Харківська міська рада через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 20 червня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанціїз порушенням норм цивільного процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 13 серпня 2024 року адвокат Максимов М. І., який діє в інтересах ОСОБА_1, просив суд касаційну скаргу відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 вересня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.