ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 345/4026/13-ц
провадження № 61-13545 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2023 року у складі судді Миговича О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Луганської В. М., Фединяка В. Д.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що у серпні 2010 року в м. Івано-Франківську вона познайомилась з ОСОБА_2 . На той час у відповідача закінчувалась дія тимчасової посвідки на проживання в Україні і він мав повертатися на свою батьківщину до Палестинської Автономії.
На прохання відповідача вона погодилась на його реєстрацію за місцем її проживання по АДРЕСА_1, оскільки відповідач переконав її, що в Палестині триває збройний конфлікт і після закінчення навчального закладу в Україні він не бажає повертатися до батьківщини, тому що не знайде роботи. За вказаною адресою відповідач був зареєстрований з 03 листопада 2010 року по 12 вересня 2012 року, однак фактично за місцем реєстрації не проживав.
На початку 2012 року від відповідача їй стало відомо, що 12 січня 2008 року в Палестинській Автономії між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який оформлено шлюбним договором. Заперечуючи проти цього шлюбу, вона запропонувала відповідачу його розірвати.
За спільною з відповідачем заявою шлюб між ними розірвано 12 червня 2012 року.
Вказувала, що відповідно до частини першої статті 43 Сімейного кодексу України (далі - СК України) розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Зокрема, шлюб визнається недійним за рішенням суду у разі його фіктивності відповідно до частини другої статті 40 СК України.
Зазначала, що після укладення шлюбу вони з відповідачем не проживали разом, не були пов`язані спільним побутом, не мали взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, що свідчить про його фіктивність.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним шлюб між нею та ОСОБА_2, який оформлено шлюбним договором від 12 січня 2008 року у Шаріатському суді в Рамаллах і Біре Верховного Суду Палестинської Автономії.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2013 року позову ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який оформлений шлюбним договором від 12 січня 2008 року та підписаний у Шаріатському суді в Рамаллах і Біре Верховного Суду Палестинської Автономії.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2013 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який оформлений шлюбним договором від 12 січня 2008 року та підписаний в Шаріатському суді в Рамаллах і Біре Верховного Суду Палестинської Автономії.
Суди виходили із того, що встановлені в судовому засіданні факти та оцінка в сукупності всіх представлених доказів дають підстави для висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час реєстрації шлюбу не мали наміру створити сім`ю, набути взаємні права та обов`язки подружжя. Сторони не проживали разом як сім`я, не вели спільне господарство, а тому наявні підстави для визнання шлюбу недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішення заявник зазначає неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 345/4026/13 із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про задоволення позову, не врахували, що окреме проживання подружжя та не ведення спільного господарства не можуть бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Вказував, що на час укладення з позивачкою шлюбу він був студентом, навчався у м. Івано-Франківську, а ОСОБА_1 проживала та працювала у м. Калуші, що стало на заваді постійного спільного проживання. Проте, вони з позивачкою багато часу проводили разом, він брав участь в утриманні сім`ї та вихованні дитини позивачки, що свідчить про наявність прав та обов`язків подружжя.
Крім того, ОСОБА_2 зазначає про порушення судами норм процесуального права, оскільки справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, що призвело до порушення його прав, передбачених статями 241, 242 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір. Місце підписання договору: Шаріатський суд в Рамаллах і Біре Верховного суду Палестинської Автономії (а. с. 6).
У 2008 році ОСОБА_1 не перебувала на території Палестини та не уповноважувала нікого на укладення шлюбного договору. Цей факт відповідач не заперечував, вказавши, що шлюб між ним і позивачкою був укладений по Шаріатським законам і для укладення шлюбного договору не передбачалось візиту в ОСОБА_3 . Фактично цей шлюбний договір підписувався на території України та в подальшому був легалізований в Шаріатському суді.
Відповідно до довіреності, посвідченої 19 липня 2010 року приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Рожковецьким І. В., ОСОБА_4 уповноважила громадянина ОСОБА_5 бути її представником в компетентних органах Королівства Йорданія по оформленню та отриманню на її ім`я документів, необхідних для укладення шлюбу з громадянином Йорданії (а. с. 19).
Згідно з заявою, справжність підписів на якій засвідчено 25 вересня 2010 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Лесюком П. В., ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_6 дали згоду на реєстрацію (прописку) в житловому будинку АДРЕСА_1 чоловіка позивачки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Палестини, який прибув на постійне місце проживання з Палестини (а. с. 68).
Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Тужилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 15 липня 2013 року № 337, ОСОБА_2 був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з 03 листопада 2010 року по 12 вересня 2012 року, однак за місцем реєстрації не проживав (а. с. 8)
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 12 червня 2012 року за спільною заявою подружжя від 11 травня 2012 року. Відомості щодо актового запису про шлюб, який розривається: номер актового запису про шлюб 573/12681/10, дата складання: 18 серпня 2010 року, назва органу, що склав актовий запис: Посольство України в Хашимитському королівстві Йорданія змінено на № актового запису: - дата складання: 12 січня 2008 року, орган, що склав актовий запис: ОСОБА_7, підписаний в Шаріатському суді в Рамаллах і Біре Верховного Суду Палестинської Автономії (а. с. 47-48). Додано відмітку: шлюб укладений у ОСОБА_8, підписаний у Шаріатському суді в Рамаллах і Біре Верховного Суду Палестинської Автономії 12 січня 2008 року, зі штампом консульської легалізації в Посольстві України в Хашимитському Королівстві Йорданія 18 серпня 2010 року за № 573/1268-10 (а. с. 48, 48 зворот).
Згідно з інформацією, наданою 12 листопада 2013 року ОСОБА_9 на звернення ОСОБА_4, надіслане нею свідоцтво про одруження не є дійсним (фальшивим); громадянин Палестини ОСОБА_2 ніколи не був одружений на території Палестини і не звертався в Посольство Палестини з такою потребою, відповідно, вона ніколи не була зареєстрована як дружина ОСОБА_2 ні на території Палестини, ні в Посольстві Палестини в Україні (а. с. 102, 118).
Водночас згідно з інформацією, наданою 20 квітня 2023 року ОСОБА_9 на звернення ОСОБА_2, Посольство Палестини в Україні не має доступу до відомостей з реєстрів Шаріатського суду про реєстрацію шлюбних договорів, тому не має повноважень ані спростувати, ані підтвердити факт укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 12 серпня 2008 року (а. с. 149, 150).
Свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції надала пояснення, що з позивачкою знайома з 2008 року, вони разом працювали, спілкувалися, мали дружні стосунки. Стверджувала, що з 2008 по 2009 рік ОСОБА_1 проживала в цивільному шлюбі з ОСОБА_11, який є батьком дитини позивачки, вони разом зустрічали Новий рік, забирали дитину із садочка. У 2009 році ОСОБА_1 розійшлася з цим чоловіком, після чого проживала одна з дитиною. У 2010 році позивачка через соцмережі познайомилась з ОСОБА_2, з яким одружилась. Зазначала, що бачила відповідача, він був на дні народження у ОСОБА_1 . Знає, що відповідач був в селі з ОСОБА_1, коли йому були необхідні документи для реєстрації. За місцем роботи позивачки відповідача вона не бачила.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що працював разом з ОСОБА_1 в земельному відділі Калуської міської ради з 2008 року по другу половину 2011 року, його робоче місце було в одному кабінеті з позивачкою. Він знайомий з чоловіком позивачки ОСОБА_13, з яким вона проживала приблизно до 2010 року. Коли позивачка розходилась з чоловіком, він допомагав їй перевезти речі на іншу квартиру. Відповідача він бачив один чи два рази, але в яких це роках було і за якими адресами він не пам`ятає. Зазначав, що йому відомо, що позивачка з відповідачем оформлювала якісь документи, той приходив до неї за документами. Разом сторони взагалі не проживали, позивачка прописала відповідача в селі, через що в неї були якісь проблеми.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Звертаючись до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, ОСОБА_1 вказувала, що лише у 2010 році познайомилася з ОСОБА_2 та не знала про його дії щодо оформлення між ними шлюбного договору від 12 січня 2008 року. Водночас підставою для визнання шлюбу недійсним позивачка зазначала частину другу статті 40 СК України, вказуючи, що відповідач уклав з нею фіктивний шлюб без наміру створення сім`ї, а виключно для набуття громадянства України.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.
Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).
Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).
Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог СК України щодо підстав недійсності шлюбу (частина перша статті 58 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до статті 60 Закону України "Про міжнародне приватне право" правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке немає спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
ОСОБА_1 в позовній заяві вказувала, що укладений між нею та відповідачем шлюб є фіктивним, без наміру створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя. Їй було відомо, що реєстрація цього шлюбу була необхідна ОСОБА_2 для легалізації перебування та проживання на території України, після реєстрації шлюбу вони не проживали разом як сім`я та не вели спільне господарство.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 зазначав, що шлюб був укладений за взаємним бажанням сторін, при укладенні шлюбу у відповідача однозначно був намір створити сім`ю з ОСОБА_1 Вказував, що брав участь в утриманні сім`ї та вихованні дитини позивачки, що свідчить про наявність прав та обов`язків між ними як подружжям.
Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши показання свідків у сукупності з іншими доказами у справі, надавши їм належну правову оцінку, правильно застосувавши наведені вище положення СК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність передбачених частиною другою статті 40 СК України підстав для визнання в Україні шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, недійсним, оскільки він був зареєстрований без вільної згоди жінки та містить ознаки фіктивності.
Оцінюючи надані позивачкою докази, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивачкою доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, що вона не була присутня при укладенні шлюбу, а сторони не мали наміру створити справжню сім`ю, не вели спільного господарства.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не укладала з відповідачем шлюбний договір від 12 січня 2008 року та нікого не уповноважувала на укладення шлюбного договору в її інтересах, а довіреність якою ОСОБА_4 уповноважила громадянина ОСОБА_5 бути її представником в компетентних органах Королівства Йорданія по оформленню та отриманню на її ім`я документів, необхідних для укладення шлюбу, посвідчена приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Рожковецьким І. В. 19 липня 2010 року, тобто після укладення шлюбного договору.
Суди також звернули увагу на те, що згідно з інформацією, наданою 12 листопада 2013 року Посольством Палестини, надіслане ОСОБА_4 свідоцтво про одруження не є дійсним (фальшивим); громадянин Палестини ОСОБА_2 ніколи не був одружений на території Палестини і не звертався в Посольство Палестини з такою потребою, відповідно, вона ніколи не була зареєстрована як дружина ОСОБА_2 ні на території Палестини, ні в Посольстві Палестини в Україні.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про набуття сторонами прав та обов`язків подружжя після укладення шлюбу.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що позивачка не довела відсутності у відповідача реального наміру створити сім`ю. Такі ж доводи були наведені відповідачем і у апеляційній скарзі. Надаючи оцінку таким доводам, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що апелянт жодним доказом об`єктивно не підтвердив, що у вказаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Разом із цим ОСОБА_1 на підтвердження заявлених нею позовних вимог надала докази реєстрації шлюбу з відповідачем без їх реального наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та поведінці сторін, дійшов загалом правильного висновку про задоволення позову.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, оскільки справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки справа розглянута у відкритому судовому з участю сторін; відповідач ОСОБА_2 особисто брав участь у судових засіданнях в суді першої інстанції 13 квітня 2023 року, 16 травня 2023 року, 18 травня 2023 року, в суді апеляційної інстанції 01 серпня 2023 року, 14 серпня 2023 року, що підтверджується протоколами судових засідань (а. с. 121-122, 140-144, 152-156, 223-224, 211-213), надавав пояснення по суті спору, користувався іншими правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.