ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 686/21346/23
провадження № 61-2952 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Держава Українав особі Хмельницького апеляційного суду,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року у складі судді Чевилюк З. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями суду.
Позовна заява обґрунтована тим, що 07 листопада 2015 року відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), який був переданий на розгляд суду у справі № 686/11495/16-п.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року провадження у справі № 686/11495/16-п закрито.
Вважає, що внаслідок незаконного порушення адміністративної справи, яка у подальшому була закрита, та перебування під судом протягом 82 місяців йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 3 000 000 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн та транспортні витрати в сумі 24 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральної шкоди, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебуванням під судом, причинного зв`язку між ними.
Апеляційний суд зауважив, що правовою підставою закриття адміністративного провадження у справі № 686/11495/16-п відносно ОСОБА_1 була передача матеріалів справи на розгляд прокурору у порядку статті 253 КУпАП, оскільки в діях ОСОБА_1 суд вбачав ознаки кримінального правопорушення. Судом не встановлено, що адміністративне провадження у справі № 686/11495/16-п закрито у зв`язку з відсутністю події чи складу адміністративного правопорушення, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з держави Україна моральної шкоди, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебування під судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16, постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 686/21346/23 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відносно нього безпідставно та необґрунтовано був складений адміністративний протокол, який передано на розгляд суду. Провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення, що свідчить про незаконність дій посадових осіб, які ініціювали та здійснили вказане провадження, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди у порядку передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Хмельницького апеляційного суду, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 листопада 2015 року відносно ОСОБА_1 оформлено протокол від 06 листопада 2015 року № 0001 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 185-3 КУпАП, який 12 листопада 2015 року передано на розгляд Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (справа № 686/11495/16-п).
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2016 року матеріали адміністративного провадження в порядку статті 253 КУпАП направлені керівнику Хмельницької місцевої прокуратури для прийняття рішення, оскільки в діях ОСОБА_1 вбачалися ознаки кримінального правопорушення.
17 червня 2016 року місцевий відділок поліції вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості та відкрив кримінальне провадження № 42016241010000031 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Постановою Хмельницької обласної прокуратури від 09 серпня 2021 року закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 296 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду 25 серпня 2022 року, провадження у справі № 686/11495/16-п відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП закрито.
Судовими рішеннями у справі № 686/11495/16-п встановлено, що адміністративне провадження підлягає закриттю, оскільки, розглянувши адміністративну справу та скерувавши її 11 квітня 2016 року прокурору, адміністративне провадження не було закрите, а після закриття кримінального провадження протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 уповноваженим органом не складався. Справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП підлягала закриттю саме у зв`язку із скеруванням відповідних матеріалів прокурору.
За результатом апеляційного перегляду справи № 686/11495/16-п суд апеляційної інстанції вказував, що дії суду першої інстанції узгоджуються з вимогами частини другої статті 284 КУпАП, відповідно до якої постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня
2019 року у справі № 920/715/17 зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
З аналізу статей 23, 1174 ЦК України випливає, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що: "статтями 2, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)".
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяння йому моральної шкоди, протиправності дій (рішень) суду, причинного зв`язку між ними, а також негативними наслідками, на які посилається позивач.
У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2016 року матеріали адміністративного провадження щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП направлено прокурору в порядку статті 253 КУпАП, оскільки в діях ОСОБА_1 суд вбачав ознаки кримінального правопорушення.
У подальшому постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду 25 серпня 2022 року, провадження у справі № 686/11495/16-п відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП закрито саме у зв`язку зі скеруванням матеріалів прокурору, а не з реабілітуючих підстав (відсутністю складу адміністративного правопорушення тощо).
Таким чином судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП закрита саме у зв`язку із скеруванням відповідних матеріалів прокурору, а не у зв`язку з відсутністю події чи складу адміністративного правопорушення, що виключає підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з держави Україна моральної шкоди, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебуванням під судом.
Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами факт незаконності дій посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане адміністративне провадження, а отже не довів заявлені у справі вимоги щодо завдання йому моральної шкоди відповідачем у цій справі та обставин її завдання, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 686/18269/21.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16, постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.