ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 752/902/21
провадження № 61-6715св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 листопада 2022 року в складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року в складі колегії суддів Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.
в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 14 047,47 дол. США заборгованості за договором про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року, з яких: 11 315,48 дол. США - основна заборгованість, 2 731,99 дол. США - 3 % річних від простроченої суми боргу; 1 806 106,42 грн заборгованість у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого майна за цивільними справами № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, з яких: 407 382,50 грн - заборгованість у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого ОСОБА_2 майна в справі № 372/4917/13-ц, 659 393,50 грн - заборгованість у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого ОСОБА_2 майна в справі № 2-1316/12, 257 584,52 грн - інфляційне збільшення суми боргу у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого ОСОБА_2 майна в справі № 372/4917/13-ц, 315 837,28 грн - інфляційне збільшення суми боргу у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого ОСОБА_2 майна в справі № 2-1316/12; 69 980,41 грн - 3 % річних від простроченої суми боргу у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого ОСОБА_2 майна в справі № 372/4917/13-ц; 95 928,21 грн - 3 % річних від простроченої суми боргу у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого ОСОБА_2 майна в справі № 2-1316/12; судовий збір у розмірі 10 500,00 грн; витрати на проведення оцінки в розмірі 13 000,00 грн; витрати на отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 264,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Вказував, що 27 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами якого він як виконавець прийняв на себе зобов`язання з надання відповідачці як замовнику юридичних послуг, а остання зобов`язалася прийняти та оплатити надані юридичні послуги в обсязі та на умовах, встановлених договором.
Відповідно до пункту 2.1 договору вартість юридичних послуг узгоджується виконавцем та замовником додатково і зазначається в актах прийняття-передачі юридичних послуг до цього договору. Вартість юридичних послуг, яка зазначається у вказаних актах, встановлюється в національній валюті (гривні) з визначенням грошового еквівалента в доларах США. Сторони домовились, що сума, яка підлягає сплаті виконавцю за договором у гривні, визначається за офіційним курсом гривні до відповідної валюти, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день платежу.
24 вересня 2014 року сторони підписали акт прийняття-передачі послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року. Загальна вартість наданих виконавцем послуг становить 24 000,00 дол. США, які підлягали сплаті протягом 30 днів з моменту підписання сторонами вказаного акта.
Незважаючи на те, що виконавцем були виконані зобов`язання за договором, претензій та зауважень до них замовник не мав, оплата наданих послуг була здійснена лише частково на суму 12 684,52 дол. США в період з 12 грудня 2014 року до 10 січня 2019 року. Сума основної заборгованості відповідачки становить 11 315,48 дол. США.
Крім того, сторони домовились, що у випадку присудження майна на користь відповідачки остання зобов`язується протягом 10 днів з моменту настання відповідної обставини (прийняття судового рішення тощо) сплатити 5 % від ринкової вартості майна (але не нижче оціночної вартості), що визначається на момент присудження відповідного майна (пункт 2.2 договору).
Позивач стверджував, що сума заборгованості відповідачки у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого майна за цивільними справами № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12 становить 1 066 776,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
22 листопада 2022 року рішенням Обухівського районного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.
28 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 листопада 2022 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач звернувся із вимогою про стягнення заборгованості з пропуском строку давності, про застосування якого було заявлено відповідачкою у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідно до пунктів 2, 4 акта прийняття-передачі послуг від 24 вересня 2014 року № 1 до договору про надання юридичних послуг оплата за надані послуги мала здійснюватися відповідачкою протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами цього акта, але позов був пред`явлений лише у січні 2021 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності. У матеріалах справи відсутній акт прийняття-передачі послуг за результатами перегляду в касаційному порядку справ № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, складений та підписаним сторонами, яким би підтверджувалося, що юридичні послуги надані були позивачем відповідачці у повному обсязі та належним чином і що сторони не мають претензій та зауважень одна до одної стосовно наданих виконавцем послуг відповідно до укладеного договору. Суд визнав безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідачки сум додаткової винагороди, що становить 5 % від ринкової вартості майна (але не нижче оціночної вартості), яка визначається на момент присудження відповідного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 травня 2024 року ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в:
-постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 3-269гс16, від 09 листопада 2016 року в справі № 362/4015/15-ц, від 29 березня 2017 року в справі № 6-1996цс16, від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18), від 23 грудня 2021 року в справі № 522/10647/15-ц (провадження № 61-1415св21), щодо переривання позовної давності;
- постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року в справах № 911/3680/17 та 911/3677/17, від 29 червня 2021 року в справі 904/3405/19, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 906/190/19, від 17 червня 2020 року в справі № 916/1689/17, від 11 серпня 2020 року в справі № 910/13193/19, від 26 листопада 2020 року в справі № 818/1718/17, від 17 червня 2021 року в справі № 925/460/20, від 18 січня 2022 року в справі № 922/2718/20, щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності;
- постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року в справі № 409/647/17 (провадження № 61-1058св21), від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), щодо тлумачення договору та того, що факт виконання робіт до оформлення в письмовій формі правових відносин між сторонами сам собою не може бути підставою для їх неоплати;
- постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року в справі № 818/1718/17, щодо необхідності дотримання адвокатом заходів для уникнення конфлікту інтересів;
- постанові Верховного Суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), щодо способу та форми пред`явлення вимоги кредитора до боржника.
Відсутній висновок Верховного Суду про те, що необхідність дотримання особою, яка має статус адвоката, Правил адвокатської етики, усіх заходів для уникнення конфлікту інтересів є поважною причиною пропуску строку давності відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
У договорі про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року не визначений конкретний строк оплати юридичних послуг, пункт 2.2 договору вказує на термін їх оплати. Момент остаточних розрахунків за договором обумовлено протягом 10 (десяти) днів з моменту прийняття кінцевого судового рішення в певній судовій справі. Він надавав замовнику юридичні послуги в судових справах № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, остаточні рішення в яких Верховний Суд прийняв 03 липня 2019 року та 23 жовтня 2019 року відповідно. Отже, перебіг позовної давності почався за спливом 10 (десяти) днів після ухвалення Верховним Судом рішень в справах № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12. Він звернувся до суду 31 грудня 2020 року, тобто в межах позовної давності.
У пунктах 2, 4 акта прийняття-передачі послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року сторони узгодили дострокове виконання зобов`язань протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами цього акта, але не змінили кінцевий термін розрахунків відповідно до пункту 2.2 договору.
Останній платіж (150 дол. США) на погашення боргу за договором ОСОБА_2 внесла 10 січня 2019 року, що свідчить про визнання нею боргу та переривання позовної давності. Суди не врахували покази свідків на підтвердження обставин визнання відповідачкою боргу.
На адвоката покладено зобов`язання в професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта над власними інтересами, не допускати конфлікту інтересів між особистими інтересами адвоката та його професійними правами. Пред`явлення ним цього позову до касаційного перегляду справ № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12 було б порушенням присяги адвоката та створило б конфлікт інтересів між адвокатом і клієнтом. Суд мав достатні підстави для визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме статтями 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину.
Зобов`язання з оплати додаткової винагороди виникає безпосередньо на підставі пункту 2.2 договору та не потребує додаткового укладення акта прийняття-передачі послуг.
Позиція відповідача
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Терновий Р. Б. зазначає, що заявник не вказав, яку саме норму матеріального права суди застосували неправильно. Висновки в постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, нерелевантні до спірних правовідносин через відмінність предмета й підстав позову, встановлених фактичних обставин. Касаційне провадження необхідно закрити. Основну винагороду вона мала сплатити протягом 30 днів з моменту підписання акта прийняття-передачі послуг від 24 вересня 2014 року № 1, а не за спливом 10 (десяти) днів після ухвалення Верховним Судом рішень в справах № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12. Виплата основної винагороди не залежить від присудження майна на її користь у судових справах. Переривання позовної давності визнанням боргу позивач підтверджує посиланням на покази свідків, що є неналежними доказами доведення факту виконання зобов`язання за договором. Наведені позивачем причини пропуску строку давності є неповажними. Крім того, у Верховному суді в справі № 372/4917/13-ц її інтереси представляв інший адвокат, позивач не надав доказів його участі в указаній справі в якості її представника. Відповідно до пункту 1.2 договору окремі види юридичних послуг мають визначатися в актах приймання-передачі, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання з оплати додаткової винагороди виникає безпосередньо на підставі пункту 2.2 договору та не потребує додаткового укладення акта прийняття-передачі послуг.
Також представник ОСОБА_2 - адвокат Терновий Р. Б. заявив про орієнтовний розрахунок судових витрат (на професійну правничу допомогу), які відповідачка очікує понести у Верховному Суді, на суму 15 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 вересня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 (далі - виконавець) та ОСОБА_2 (далі - замовник) було укладено договір про надання юридичних послуг, згідно із пунктом 1.1 якого виконавець зобов`язався надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані юридичні послуги в обсязі і на умовах, встановлених даним договором (т. 1, а. с. 7).
Відповідно до пункту 2.1 договору вартість юридичних послуг узгоджується виконавцем та замовником додатково та зазначається в актах прийняття-передачі юридичних послуг до цього договору. Вартість юридичних послуг, яка визначається у вказаних актах, встановлюється у національній валюті (гривні) з визначенням грошового еквіваленту в доларах США згідно зі статтею 533 ЦК України. Сторони домовились, що сума, яка підлягає сплаті виконавцю за договором у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
В пункті 2.2 договору сторони домовились, що у випадку присудження (або отримання, витребування, визнання права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення тощо) майна на користь замовника останній зобов`язується протягом 10 (десяти) днів з моменту настання відповідної обставини (прийняття судового рішення тощо) сплатити виконавцю також додаткову винагороду, що становить 5 % від ринкової вартості майна (але не нижче оціночної вартості), що визначається на момент присудження відповідного майна.
Згідно із пунктом 2.3 договору сторони встановили, що сплата замовником винагороди за договором також є підтвердженням вчасного та належного виконання виконавцем зобов`язання за договором перед замовником.
Пунктом 6.1 договору визначено, що він набирає сили з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.
24 вересня 2014 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано акт прийняття-передачі послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року (т. 1, а. с. 8-10).
Згідно із пунктом 2 вказаного акта загальна вартість наданих виконавцем послуг у цивільній справі № 2-1316/12 становить 162 360,00 грн без ПДВ, що еквівалентно 12 000,00 доларів США станом на момент підписання цього акта, та підлягає сплаті у гривні на банківський поточний рахунок виконавця № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Піреус Банк МКБ", МФО 300658, ідентифікаційний код 20034231, протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами цього акта.
Відповідно до пункту 4 акта загальна вартість наданих виконавцем послуг у цивільній справі № 372/4917/13-ц становить 162 360,00 грн без ПДВ, що еквівалентно 12 000,00 доларів США станом на момент підписання цього акта, та підлягає сплаті у гривні на банківський поточний рахунок виконавця № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Піреус Банк МКБ", МФО 300658, ідентифікаційний код 20034231, протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами цього акта.
Згідно із виписки з рахунку № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві "Піреус Банк МКБ" ОСОБА_2 в період з 12 грудня 2014 року до 05 травня 2015 року здійснювала платежі в гривні згідно з актом від 24 вересня 2014 року № 1 до договору від 27 вересня 2013 року (т. 1, а. с. 11).
Сторонами не заперечувалося, що відповідачка за надання юридичних послуг сукупно сплатила позивачу 12 684,52 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).
Принцип належного виконання договору полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Відповідно частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Відповідно до пункту 1.1 договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавець зобов`язується надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані юридичні послуги в обсязі і на умовах, встановлених цим договором.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що виконавець зобов`язується надати юридичні послуги замовнику (надати консультації з питань чинного законодавства, підготувати необхідні документи тощо).
У пункті 1.2 договору конкретизовано, що види юридичних послуг, що надаються за цим договором, узгоджуються виконавцем та замовником додатково та зазначаються в актах прийняття-передачі юридичних послуг до цього договору.
Додатково в пункті 2.1 договору передбачено, що вартість юридичних послуг узгоджується сторонами додатково та зазначається в актах прийняття-передачі юридичних послуг.
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (частина третя статті 213 ЦК України).
З урахування визначених статтею 213 ЦК України правил тлумачення змісту правочину Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що сторони узгодили надання позивачем відповідачці необмеженої кількості юридичних послуг, однак окремі їх види, тобто конкретно визначені послуги, а також їх вартість та строки оплати визначаються в актах приймання-передачі.
На виконання пунктів 1.1, 1.2 договору 24 вересня 2014 року сторони склали та підписали акт прийняття-передачі послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року, в якому визначено перелік наданих послуг, їх вартість та строк оплати.
Доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання з оплати додаткової винагороди виникає безпосередньо на підставі пункту 2.2 договору та не потребує додаткового укладення акта прийняття-передачі послуг, безпідставні, з огляду на таке.
У пункті 2.2 договору сторони домовились, що у випадку присудження (або отримання, витребування, визнання права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення тощо) майна на користь замовника останній зобов`язується протягом 10 (десяти) днів з моменту настання відповідної обставини (прийняття судового рішення тощо) сплатити виконавцю також додаткову винагороду, що становить 5 % від ринкової вартості майна (але не нижче оціночної вартості), та визначається на момент присудження відповідного майна.
Верховний Суд зазначає, що пункт 2.2 договору про надання юридичних послуг обумовлює загальні підстави й строки виплати додаткової винагороди виконавцеві послуг, однак з урахуванням змісту пункту 1.1 договору обов`язку замовника оплатити юридичні послуги передує обов`язок виконавця щодо їх надання.
Тобто додаткова винагорода відповідно до пункту 2.2 договору сплачується замовником за надані послуги відповідно до акта їх прийняття-передачі.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, які не спростовані касаційною скаргою, про те, що для стягнення з відповідачки 5 % вартості відсудженого майна на підставі пункту 2.2 договору позивач мав надати суду докази на підтвердження представництва інтересів відповідачки саме на підставі договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року в конкретних судових справах, результати розгляду цих справ, строк набрання рішеннями судів законної сили, перелік присудженого відповідачці майна та його вартості на час ухвалення рішень, підписання відповідачкою акта прийняття-передачі послуг і визначення розміру винагороди або докази безпідставної відмови відповідачки в підписанні такого акта.
Суди встановили, що в матеріалах справи відсутній акт прийняття-передачі послуг за результатами перегляду в касаційному порядку цивільних справ № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, складеного та підписаного ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підтвердження, що юридичні послуги надані позивачем відповідачці у повному обсязі та належним чином, а також, що сторони не мають претензій та зауважень одна до одної стосовно наданих виконавцем послуг відповідно до договору та акта.
Заявник у касаційній скарзі вказує, що надавав замовнику юридичні послуги в судових справах № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, остаточні рішення в яких Верховний Суд прийняв 03 липня 2019 року та 23 жовтня 2019 року відповідно.
Однак з наданих копій судових рішень та договору про надання юридичних послуг не встановлено, що позивач брав на себе зобов`язання щодо представлення інтересів ОСОБА_2 в справах № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, а також, що сторони обумовлювали, який результат вони очікують отримати внаслідок розгляду цих справ судами, і визначили оплату відповідачкою послуг позивача за участь в розгляді вказаних справ.
В акті прийняття-передачі послуг № 1 останні надані послуги датуються 2014 роком, тому сам собою розгляд справ № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12 Верховним Судом у 2019 році не свідчить про участь ФОП ОСОБА_1 в забезпеченні представництва інтересів ОСОБА_2 у Верховному Суді та про його вклад у результат вирішення спору.
У відзиві на позов відповідачка просила застосувати позовну давність до вимог позивача, однак сплив позовної давності застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.Якщо суд виснує, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості у вигляді 5 % від ринкової вартості присудженого майна за цивільними справами № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, тому в цій частині вимог питання про застосування строків давності не вирішується.
Щодо іншої частини позову необхідно зазначити таке.
За змістом статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.
В акті прийняття-передачі послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року зокрема, зазначено, що виконавцем надано, а замовником отримано юридичні послуги в справі № 2-1316/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини спільного майна подружжя та його поділ і в цивільній справі № 372/4917/13-ц за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство "Юстиція", ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь", Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, протоколів, свідоцтв, актів, договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння, а також наведений детальний перелік наданих послуг, визначена вартість послуг у розмірі 162 360,00 грн, що еквівалентно 12 000,00 доларів США за кожну справу, і встановлено зобов`язання відповідачки сплатити цю суму протягом 30 календарних днів з дня підписання акта на банківський поточний рахунок позивача.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що в указаному акті сторони погодили всі істотні умови щодо вартості наданих юридичних послуг та строку їх оплати, у відповідачки виник обов`язок оплатити зазначену суму у визначений в цьому акті строк - протягом 30 календарних днів з дня підписання акта.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що в пунктах 2, 4 акта прийняття-передачі послуг № 1 до договору про надання юридичних послуг від 27 вересня 2013 року сторони узгодили дострокове виконання зобов`язань протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами цього акта, але не змінили кінцевий термін розрахунків відповідно до пункту 2.2 договору, та що перебіг позовної давності почався за спливом 10 (десяти) днів після ухвалення Верховним Судом рішень в справах № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12, адже пункт 2.2 договору стосується підстав і строків виплати додаткової винагороди виконавцеві послуг та не визначає кінцевий термін виконання інших зобов`язань за договором.
Протилежне тлумачення пункту 2.2 договору суперечитиме пунктам 1.1, 1.2 договору про те, що види юридичних послуг, що надаються за цим договором, їх вартість і строки оплати узгоджуються виконавцем та замовником додатково та зазначаються в актах прийняття-передачі юридичних послуг до цього договору.
Суди встановили, що згідно з випискою з банківського рахунку ОСОБА_2 в період з 12 грудня 2014 року до 05 травня 2015 року здійснювала платежі на виконання умов акта прийняття-передачі послугвід 24 вересня 2014 року № 1 на загальну суму 12 684,52 доларів США. Останній платіж здійснений 05 травня 2015 року.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
У постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 3-269гс16, від 09 листопада 2016 року в справі № 362/4015/15-ц, від 29 березня 2017 року в справі № 6-1996цс16, від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18), від 23 грудня 2021 року в справі № 522/10647/15-ц (провадження № 61-1415св21), на які посилається заявник, вказано, що до зазначених у частині першій статті 264 ЦК дій можуть належати не лише дії формального характеру, а й будь-які фактичні дії, що свідчать про визнання зобов`язаною особою боргу (часткове погашення боргу, повне або часткове визнання претензії, прохання про відстрочку виконання, сплата процентів за основним боргом).
Висновки судів у цій справі не суперечать наведеним постановам Верховного Суду України та Верховного Суду.
Враховуючи те, що після спливу 30 календарних днів з дня підписання акта прийняття-передачі послуг від 24 вересня 2014 року № 1 відповідачка вчиняла платежі на визнання боргу, перебіг строку давності щодо обґрунтованої частини позову почався з 06 травня 2015 року та сплив 06 травня 2018 року.
Суди правильно виснували щодо пропуску позивачем строку давності.
Доводи касаційної скарги про те, що останній платіж (150 дол. США) на погашення боргу за договором ОСОБА_2 внесла 10 січня 2019 року та це підтверджується показами свідків, є безпідставними, адже належним виконанням договору сторони обумовили сплату вартості наданих юридичних послуг на банківський поточний рахунок позивача. Остання така банківська операція проведена 05 травня 2015 року.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частин друга статті 78 ЦПК України).
Крім того, цивільний процес виключає можливість доказування того, що гроші насправді не були одержані або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, свідченнями свідків (стаття 1051 ЦК України за аналогією закону).
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме статтями 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину, адже в цій справі строк давності сплив 06 травня 2018 року, тобто до набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року в справах № 911/3680/17 та 911/3677/17, від 29 червня 2021 року в справі 904/3405/19, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 906/190/19, від 17 червня 2020 року в справі № 916/1689/17, від 11 серпня 2020 року в справі № 910/13193/19, від 26 листопада 2020 року в справі № 818/1718/17, від 17 червня 2021 року в справі № 925/460/20, від 18 січня 2022 року в справі № 922/2718/20, щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності; постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року в справі № 818/1718/17, щодо необхідності дотримання адвокатом заходів для уникнення конфлікту інтересів.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року в справах № 911/3680/17 та 911/3677/17, від 29 червня 2021 року в справі 904/3405/19, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 906/190/19, від 17 червня 2020 року в справі № 916/1689/17, від 11 серпня 2020 року в справі № 910/13193/19, від 26 листопада 2020 року в справі № 818/1718/17, від 17 червня 2021 року в справі № 925/460/20, від 18 січня 2022 року в справі № 922/2718/20 узагальнено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності; саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин; поважними причини пропуску позовної давності є обставини, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову;вирішення питання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Однак якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.
Отже, закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу.
Суди не встановили підстав для визнання причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом поважними, тобто оцінили наведені позивачем доводи й виснували про їх безпідставність.
Стосовно посилань заявника на конфлікту інтересів необхідно зазначити таке.
Частиною четвертою статті 20 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року (далі - Правила адвокатської етики; тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що адвокат не вправі прийняти доручення клієнта за умови особистого конфлікту інтересів адвоката чи пов`язаних з ним осіб з інтересами клієнта у випадках, передбачених законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", або подібних до них такою мірою, що це може вплинути на об`єктивність і незалежність адвоката при виконанні доручення, зокрема, коли виконання доручення суперечитиме релігійним, політичним та іншим сталим переконанням адвоката.
Під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов`язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об`єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов`язків, а також на вчинення чи не вчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності (частина перша статті 9 Правил адвокатської етики).
У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року в справі № 818/1718/17, яку зазначає заявник, вказано, що статтею 20 Правил адвокатської етики чітко не визначено, коли саме закінчується термін адвоката на представництво, тому в будь-якому випадку адвокат повинен дотримуватися усіх заходів для уникнення конфлікту інтересів між новим та попереднім клієнтами. Закінченні строку дії довіреності не свідчить про те, що конфіденційна інформація, яка стала відомою адвокату від попереднього клієнта не може бути використаною для нового клієнта. Від адвоката вимагається отримання письмового погодження від клієнта. За відсутності письмового погодження клієнта, у разі виникнення конфлікту інтересів у процесі реалізації адвокатом договору, такий договір має бути розірваний.
Заявник зазначає, що пред`явлення ним цього позову до касаційного перегляду справ № 372/4917/13-ц та № 2-1316/12 було б порушенням присяги адвоката та створило б конфлікт інтересів між адвокатом і клієнтом, тому суд мав достатні підстави для визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Однак вимога за договором про надання юридичних послуг не створює суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов`язками перед клієнтом, оскільки оплата наданих послуг входить до професійних прав адвоката, а не особистих. Крім того, за договором від 27 вересня 2023 року ФОП ОСОБА_1 не діяв як адвокат та вимоги Правил адвокатської етики на нього не поширювалися.
У зв`язку з наведеним відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду про те, що необхідність дотримання особою, яка має статус адвоката, Правил адвокатської етики, усіх заходів для уникнення конфлікту інтересів є поважною причиною пропуску строку давності відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, про що просить заявник у касаційній скарзі.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), на яку посилається заявник, зазначено, що в разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року в справі № 409/647/17 (провадження № 61-1058св21), наведеній в касаційній скарзі, зазначено, що факт виконання робіт до оформлення в письмовій формі правових відносин між сторонами сам собою не може бути підставою для їх неоплати.
У постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), яку також зазначає заявник, сформульовано правовий висновок щодо заборони суперечливої поведінки.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), наведеній в касаційній скарзі, зазначено, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Однак посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 03 серпня 2022 року в справі № 409/647/17 (провадження № 61-1058св21), від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) ухвалені в справах з відмінними від цієї справи предметом, підставою та фактичними обставинами спору та є нерелевантними до вирішення спірних правовідносин.
В іншій частині доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.