ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 450/3443/17
провадження № 61-6703св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зошія Юрія Йосиповича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року в складі судді Шашуріної Г. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року в складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 1 309 929,60 грн боргу.
Вказував, що 05 грудня 2016 року між ним та відповідачкою укладено договір оренди обладнання. Відповідно до пункту 1 вказаного договору він передав, а ОСОБА_1 взяла в тимчасове володіння та користування обладнання (опалубку будівельну за комплектуючими згідно з додатком № 1).
У пункті 3.2 договору сторони погодили, що передача майна в оренду здійснюється згідно з додатком № 1 до договору, який є актом передачі майна в оренду.
Зазначав, що акт підписано сторонами в день укладення договору 05 грудня
2016 року. Строк оренди становив 14 діб з моменту прийняття майна за актом приймання майна в оренду. Після закінчення строку оренди відповідачка не повернула майно, чим порушила взяті за договором зобов`язання, жодних коштів за оренду обладнання не сплатила. Вартість оренди за 2240 днів користування майном становить 1 309 929,60 грн.
Короткий зміст судових рішень
23 жовтня 2023 року рішенням Сихівського районного суду м. Львова позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 309 929,06 грн боргу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
04 квітня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що оренду було продовжено на невизначений строк. Відповідно до пункту 5.1 договору загальна сума орендної плати становить 8187,06 грн за 14 днів оренди. Вартість одного дня оренди майна становить 584,79 грн. ОСОБА_2 жодних коштів від ОСОБА_1 в якості орендної плати не отримував. Договір доручення від 04 грудня 2016 року та договір оренди обладнання від 05 грудня 2016 року не оспорювались, не є нікчемними та не визнані в судовому порядку недійсними. Незазначення в самому тексті договору, що такий підписаний не безпосередньо його стороною, а представником і неоспорення цих обставин його сторонами, не позбавляє такий договір його дійсності, і як наслідок, на підставі такого договору може бути пред`явлений позов, пов`язаний з його неналежним виконанням. Відповідач посилається на те, що у зв`язку із втратою обладнання між сторонами припинилися зобов`язання оренди. Такі обставини не є підставою для розірвання договору, договір між учасниками справи є чинним і не розірваним. Посилання відповідачки на те, що нею передано майно Товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Люція Буд", не заслуговують на увагу, оскільки для передачі предмета договору іншій особі, згідно договору, необхідна обов`язкова згода орендодавця, якої ОСОБА_2 не давав і такі правовідносини не обумовлені сторонами в договорі від 05 грудня 2016 року. Між сторонами виникли правовідносини на підставі договору оренди. Відповідачка в передбачений договором строк не повернула орендоване майно, що відповідно до умов цього договору вважається продовженням договору оренди орендарем в односторонньому порядку на невизначений строк. Орендна плата розрахована на підставі умов договору. Орендар не надала доказів про втрату орендованого майна і повідомлення про це орендодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зошій Ю. Й. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час укладення договору оренди обладнання ОСОБА_1 діяла як комісіонер за рахунок комітента - ТОВ "Люція Буд" відповідно до договору комісії від 01 грудня 2016 року. Орендовану будівельну опалубку вона передала ТОВ "Люція Буд" за актом прийому-передачі майна від 05 грудня 2016 року. У договорі оренди біля її підпису наявна печатка товариства. Опалубка орендувалася для використання будівництва товариством житлового комплексу, тобто договір оренди обладнання укладений для ведення господарської діяльності. Отже, суди розглянули справу з порушенням інстанційної підсудності, адже справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідачем у справі має бути ТОВ "Люція Буд", а не ОСОБА_1 Суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), про те, що критерієм віднесення справ до господарської юрисдикції є наявність між сторонами саме господарських відносин.
Висновок апеляційного суду про те, що договір оренди та договір доручення не оспорювалися, не є нікчемними та не визнані в судовому порядку недійсними, суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) про те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Матеріалами справи доведено, що предмет оренди втрачено. Листом від 30 грудня 2016 року ТОВ "Люція Буд" повідомило, що будівельна опалубка втрачена (майно технічно неспроможне). У зв`язку з втратою обладнання між сторонами припинилися зобов`язання оренди (відсутність предмета оренди породжує відсутність орендної плати). У такому випадку правильним способом захисту інтересів позивача є відшкодування вартості втраченого майна, а не стягнення орендної плати. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частин першої, другої статті 760 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, а саме, чи сплачувати оренду, чи відшкодовувати вартість втраченого майна в орендних відносинах, у яких об`єкт оренди є втраченим.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15-ц (провадження № 61-30536св18) сформульовано висновок про те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу. В цій справі позивач просить стягнути 1 309 929,60 грн орендної плати за майно, вартість якого складає 78 899,99 грн. Таке майно є втраченим. Позивач не цікавився долею свого майна, був обізнаний з тим, що ним користується ТОВ "Люція Буд". Такі дії позивача є недобросовісними.
Суд безпідставно відмовив ОСОБА_1 у витребуванні доказів, у виклику свідків та призначенні експертизи, чим обмежив її право на ефективний захист.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 грудня 2016 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди обладнання, відповідно до пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння та користування обладнання (опалубку будівельну за комплектуючими згідно з додатком № 1).
Позивач зобов`язання за договором оренди виконав, передав відповідачці опалубку в користування, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 05 грудня 2016 року.
Відповідно до пункту 4.2 договору строк оренди становить 14 днів (період з 05 до 19 грудня 2016 року) з моменту прийняття майна за актом приймання майна в оренду.
Вартість оренди майна за 14 діб становить 8187,06 грн (пункт 5.1 договору).
Згідно із пунктом 8.1 договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом трьох діб повернути майно орендодавцю за актом передачі.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стосовно підсудності справи
Заявник у касаційній скарзі зазначає, що під час укладення договору оренди обладнання ОСОБА_1 діяла як комісіонер за рахунок комітента - ТОВ "Люція Буд" відповідно до договору комісії від 01 грудня 2016 року. Орендовану будівельну опалубку вона передала ТОВ "Люція Буд" за актом прийому-передачі майна від 05 грудня 2016 року. У договорі оренди біля її підпису наявна печатка товариства. Опалубка орендувалася для використання будівництва товариством житлового комплексу, тобто договір оренди обладнання укладений для ведення господарської діяльності. Отже, суди розглянули справу з порушенням інстанційної підсудності, адже справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідачем у справі має бути ТОВ "Люція Буд", а не ОСОБА_1 Суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), про те, що критерієм віднесення справ до господарської юрисдикції є наявність між сторонами саме господарських відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга статті 411 ЦПК України).
Представник ОСОБА_1 - адвокат Зошій Ю. Й. звертався до суду першої інстанції із клопотанням про передачу справи за предметною та суб`єктною юрисдикцією (т. 2, а. с. 148-150). Посилався на аналогічні доводам касаційної скарги в цій частині обставини.
12 вересня 2023 року ухвалою Сихівського районного суду м. Львова відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачки про закриття провадження в справі. Суд мотивував відмову тим, що сторонами договору оренди обладнання від 05 грудня 2016 року є орендодавець ОСОБА_2 (позивач) та орендар ОСОБА_1 (відповідачка) як фізичні особи. Сторонами в процесі також виступають фізичні особи. Твердження сторони відповідачки, що під час укладення й виконання договору сторони виступали від імені та інтересах юридичних осіб як директори, є голослівним та не містить відображення у тексті договору. Ні договори, ні матеріали справи не містять доказів укладення договору саме юридичними особами у сфері господарської діяльності. Проставлення печатки ТОВ "Люція Буд" на підписі ОСОБА_1 саме собою не може бути єдиною та достатньою підставою віднесення договору до господарських у сфері господарської діяльності.
Верховний Суд погоджується з такими висновками.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
У цій справі встановлено, що 05 грудня 2016 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди обладнання. Сторони в договорі зазначені як фізичні особи, а зміст договору не містить посилань на відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання.
Не вказує на наявність між сторонами господарських відносин і посилання в пункті 3.5 договору на те, що орендовану опалубку буде використано на вул. Пасічній, 138, "Вілла Магнолія". Заявник зазначає, що за вказаною адресою розташований житловий комплекс, підрядні роботи на якому виконує ТОВ "Люція Буд". Однак у пункті 2 договору оренди не вказано, що мета вчинення правочину пов`язана із здійсненням господарської діяльності. Зазначено, що орендоване майно використовується орендарем відповідно до його технічного призначення, проведення будівельних, монтажних та інших ремонтних робіт з дотриманням нормативних вимог безпеки праці та інших норм чинного законодавства України.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що в договорі оренди біля її підпису наявна печатка товариства, необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Верховний Суд зазначає, що в преамбулі договору зазначено, що такий укладено між двома фізичними особами, а в розділі "Юридичні адреси, банківські реквізити і підписи сторін" після слова "Орендар" міститься прізвище, ім`я та по батькові відповідачки без вказівки на те, що вона діє як керівник юридичної особи на підставі статуту чи довіреності.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що скріплення договору печаткою юридичної особи само собою не свідчить, що його укладено саме з юридичною особою, тобто ТОВ "Люція-Буд" не є орендарем будівельної опалубки та не має бути відповідачем у справі. Відносини сторін є цивільними, а спір правомірно розглянутий судами загальної юрисдикції.