ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 204/7632/20
провадження № 61-8043св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савка Віталія Вікторовича на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року в складі судді Мащука В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в складі колегії суддів Космачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та Гарантія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що їй на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
16 листопада 2005 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" (далі - ВАТ "АКБ "Автокразбанк"), який в подальшому було перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Автокразбанк" (далі - ПАТ "Автокразбанк"), укладено кредитний договір № 03/ф103/05.
16 листопада 2005 року на забезпечення виконання кредитних зобов`язань між нею та ВАТ "АКБ "Автокразбанк", який в подальшому перейменований на ПАТ "Автокразбанк", укладено іпотечний договір № 03/ф103-з1/05, предметом якого був житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вона дізналася про здійснення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. запису № 39011774 14:36:47 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) від 04 листопада 2020 року, індексний номер 54954884 15:57:56 щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, власником якого зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі - ТОВ "Діджи Фінанс"), підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер: 2133, виданий 02 листопада 2020 року, видавник: Пономарьова Д. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. З`ясувалося, що вказаний договір було укладено між відповідачами.
Її ніхто не повідомляв про намір укладення такого договору за ціною, яка вказана у договорі. Звертає увагу на те, що у вимозі, на яку посилається відповідач, сума стягнення, на яку має право претендувати відповідач згідно з рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2014 року в справі № 204/1074/13-ц, різниться в декілька разів. Також вартість майна, за якою відбулось зарахування вимог іпотекодержателя, з нею не узгоджувалась. Спірний договір купівлі-продажу, на її думку, не є оплатним, єдиним наміром продавця був перехід права власності на предмет іпотеки, що в сукупності з тотожністю засновника, керівника, юридичної адреси та сайту свідчить про наявність ознак фіктивності. Кредитний договір є споживчим, оскільки наданий кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, а тому передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки підпадає під дію мораторію та є незаконною.
Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстрований № 2133, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія") та ТОВ "Діджи Фінанс", недійсним та скасувати рішення від 04 листопада 2020 року № 54954884 про державну реєстрацію прав та обтяжень щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого здійснено запис про власність від 02 листопада 2020 року за № 39011774.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
04 жовтня 2023 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська в задоволенні позову відмовлено.
15 травня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року залишено без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що посилання позивачки на те, що розмір заборгованості, зазначений у вимозі, є більшим за розмір заборгованості, стягнутий за рішенням суду, не є підставою для скасування рішення приватного нотаріуса, оскільки під час здійснення державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється. Таке передбачено в разі вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, а не здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/2). Крім того, позивачка будь-яких належних та допустимих доказів виконання умов кредитного договору та відсутності у неї перед кредитором кредитної заборгованості, а також виконання нею рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2014 року в справі №204/1074/13-ц суду не надала.
Щодо доводів позивачки щодо того, що вартість майна, за якою відбулось зарахування вимог іпотекодержателя, з нею не узгоджувалась, та її ніхто не повідомляв про намір укладення такого договору, суди врахували, що ні іпотечний договір від 16 листопада 2005 року, ні Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) не передбачають такої підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним, як ненаправлення іпотекодержателем повідомлення іпотекодавцю про ціну продажу квартири. Іпотекодержатель повідомив іпотекодавця про свій намір продати предмет іпотеки за ціною, встановленою на момент такого набуття, і здійснив свій намір, уклавши договір купівлі-продажу з іншою особою на власний розсуд.
Суди встановили, що загальна площа спірного нерухомого майна складає 354,4 кв. м, тобто більша ніж 250 кв. м, як передбачено Законом України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон про мораторій; у редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу), тому мораторій на стягнення майна, перебачений зазначеним Законом, на спірні правовідносини не розповсюджується.
Суди виснували про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав його фіктивності у зв`язку з недоведенням такої підстави.
Іпотечний договір, який забезпечує зобов`язання іпотекодавця за кредитним договором, укладений 16 листопада 2005 року, неповнолітні діти зареєстровані у житловому приміщенні в 2019 році, а тому апеляційний суд вважав, що відсутні порушення, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, про відчуження житлового приміщення без дозволу органу опіки та піклування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
03 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савко В. В. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року в справі № 11-164сап21, від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц, в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 910/4088/17, від 02 березня 2020 року в справі № 205/7997/16-ц, від 23 вересня 2020 року в справі № 658/2989/17-ц, в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року в справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року в справі № 359/1654/15-ц.
Послався на те, що розмір заборгованості, зазначений у вимозі, є більшим за розмір заборгованості, стягнутий за рішенням суду, що створює штучні умови для втрати права власності на нерухомість; відповідач не повідомив належним чином іпотекодавця про намір продати предмет іпотеки; вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог іпотекодержателя з іпотекодавцем - позивачкою не узгоджувалася, а, отже, порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Крім того, вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не є оплатним, єдиним наміром продавця був перехід права власності на предмет іпотеки, що в сукупності з тотожністю засновника, керівника, юридичної адреси та сайту свідчить про наявність ознак фіктивності. Крім того, відчуження відбулося без згоди органу опіки та піклування, що є порушенням частини четвертої статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей".
Вказує, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 382 ЦПК України, оскільки в ній не зазначено ані мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, ані належних висновків за результатом розгляду апеляційної скарги.
Доводи інших учасників справи
06 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" представник ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" - Явтушенко Д. С. подав до Верховного Суду заяву про повернення касаційної скарги представнику ОСОБА_1 - адвокату Савку В. В. для усунення недоліків щодо сплати судового збору та визначення ціни позову.
Посилався на окрему думку судді Верховного Суду Пророка В. В. щодо ухвали Верховного Суду від 17 червня 2024 року про відкриття касаційного провадження в справі, в якій вказано, що ціна позову визначена в розмірі 278 346,00 грн, що підтверджується оцінкою об`єкта нерухомості, позов є майновим, тому особа, яка подала касаційну скаргу, мала сплати судовий збір за її подання в розмірі 200 відсотків від 1 % від ціни позову (200% * 2 783,46), але не більше 5 прожиткових мінімумів, але сплатила лише 3 363,20 грн.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
17 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 січня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 044, ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 354,4 кв. м та житловою площею 107,0 кв. м (т. 1, а. с. 33, 34).
Із 13 серпня 2002 року ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою (т. 1, а. с. 35).
16 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ "АКБ "Автокразбанк"укладено кредитний договір № 03/ф103/05, відповідно до якого банк надав позичальниці кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії в розмірі 152 000,00 грн з правом використання в доларах США та євро на споживчі цілі зі сплатою 22 % річних у гривні та 16,5 % річних у доларах США та євро строком до 14 листопада 2008 року (т. 1, а. с. 22, 23).
16 листопада 2005 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 16 листопада 2005 року № 03/ф103/05 між ОСОБА_1 та ВАТ "АКБ "Автокразбанк" укладено іпотечний договір № 03/ф103-з1/05, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., зареєстрований в реєстрі за № 6261. Предметом договору іпотеки є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 819 кв. м (т. 1, а. с. 24-26).
Згідно з абзацом 1 пункту 6.1 іпотечного договору у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем у встановлений строк зобов`язань іпотекодержатель має право звернути стягнення на об`єкт нерухомості та задовольнити свої вимоги з суми коштів, отриманої від продажу предмета іпотеки шляхом його реалізації в установленому законом порядку. При цьому іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попереджає про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюються іпотекодержателем на підставі виконавчого напису нотаріуса або шляхом задоволення вимог іпотекодержателя одним із наступних способів на вибір іпотекодержателя (позасудове врегулювання): шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання; шляхом реалізації права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною за згодою між ним та іпотекодавцем або на підставі оцінки предмета іпотеки. Іпотекодавець цим погоджується, що застосування іпотекодержателем будь-якого способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання здійснюється на підставі цього договору без укладання сторонами будь-якого додаткового договору.
16 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "АКБ "Автокразбанк" укладено договір про зміну іпотечного договору від 16 листопада 2005 року № 03/ф103-з1/05, відповідно до якого пункт 1.1 договору викладено в такий редакції: "Цей договір забезпечує виконання зобов`язання іпотекодавця по кредитному договору від 16 листопада 2005 року № 03/ф103/05, додаткової угоди від 16 квітня 2007 року № 1, згідно якого іпотекодержатель надає іпотекодавцю кредит у сумі 354 000,00 грн у формі відновлювальної відкличної кредитної лінії з кінцевим терміном повернення до 14 листопада 2008 року та з правом використання кредиту у доларах США та євро, а іпотекодавець зобов`язаний повернути кредит у розмірі 354 000,00 грн у термін до 14 листопада 2008 року" (т. 1, а. с. 27).
12 березня 2014 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 204/1074/13-ц позовну заяву ПАТ "АКБ "Автокразбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Фірма "Валентина-ІІ" ЛТД про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "АКБ "Автокразбанк" заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2005 року № 03/ф103/05 у розмірі 780 718,44 грн та розподілено судові витрати в справі (т. 2, а. с. 167-172).
27 травня 2014 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Автокразбанк" індексу інфляції у зв`язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів у сумі 40 455,93 грн скасовано; змінено рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Автокразбанк" процентів, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом з 294 028,28 грн до 290 973,33 грн; відмовлено ПАТ "Автокразбанк" у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції у зв`язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів; зазначено вважати, що з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Автокразбанк" підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором від 16 листопада 2005 року № 03/ф103/05 станом на 11 листопада 2013 року замість 780 718,44 грн - 737 207,02 грн; в іншій оскаржуваній частині рішення суду залишено без змін (т. 2, а. с. 174-176).
09 жовтня 2019 року ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська замінено ПАТ "Автокразбанк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" у цивільній справі № 204/1074/13-ц за позовною заявою ПАТ "Автокразбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, ТОВ Фірма "Валентина-ІІ" ЛТД про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 177-181).
12 березня 2020 року відповідач ТОВ ФК "Довіра та Гарантія" направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень (нова редакція), відповідно до якої станом на 13 листопада 2019 року розмір заборгованості за кредитним договором склав 91 495,92 доларів США, з яких 55 620 доларів США - заборгованість за кредитом, 35 875,92 доларів США - заборгованість за відсотками. Зазначено сплатити заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2005 року № 03/ф103/05 у розмірі 91 495,92 доларів США та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень/умов кредитного договору та іпотечного договору, враховуючи норми статті 37 Закону № 898-IV, шляхом набуття ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" права власності на предмет іпотеки або відповідно до статті 38 Закону № 898-IVшляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодержателя. Зазначено, що ОСОБА_1 вправі протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги виконати основне зобов`язання за кредитним договором згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 Закону № 898-IV (т. 1, а. с. 241-243).
Вказану вимогу позивачка отримала особисто 16 квітня 2020 року, що підтверджено підписом на копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1. а. с. 244).
02 листопада 2020 року між ТОВ ФК "Довіра та Гарантія" (продавець) та ТОВ "Діджи Фінанс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 2133, відповідно до пункту 1 якого продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону № 898-IV, продав, а покупець купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за 278 346,00 грн на підставі висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки, індифікатор за базою ФДМУ ЧЗЧОЗХ285356, складеного 11 вересня 2020 року ТОВ "Юнідет Фінанс", у розмірі 278 346,00 грн (т. 1, а. с. 36, 37).
04 листопада 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54954884, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2133, виданий 02 листопада 2020 року, щодо реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Діджи Фінанс" (т. 1, а. с. 17-21).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, є ТОВ "Діджи Фінанс" згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1. а .с. 17).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У частині першій статті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 575 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Таким Законом є Закон № 898-IV.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 898-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина перша статті 35 Закону № 898-IV).
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, або особиста доставка на адресу іпотекодавця (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19), постанови Верховного Суду від 28 серпня 2024 року в справі № 337/6268/21, від 03 липня 2024 року в справі № 357/14067/21 та інші).
За змістом статті 38 Закону № 898-IV якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.
Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.
Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Судами встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ТОВ "Діджи Фінанс" виконало вимоги статті 35 Закону № 898-IV, належним чином повідомило іпотекодавця ОСОБА_1 про наявність порушень основного зобов`язання та про намір у разі неусунення цих порушень звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна з іншою особою. Відповідач надав до суду копії повідомлення-вимоги на ім`я ОСОБА_1, реєстру цінних поштових відправлень від 12 березня 2020 року, де зазначено ім`я та адреса реєстрації позивачки, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 241-244).
Такі висновки не суперечать постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц, на яку у касаційній скарзі посилається заявник, про те, що повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Суди правильно вважали, що дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону № 898-IV щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання уможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Доводи позивачки про те, що порушенням іпотекодержателем цієї норми є те, що сума заборгованості, вказана у вимозі про усунення порушень ТОВ ФК "Довіра і гарантія", різниться із сумою стягнення, на яку має право претендувати відповідач на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2014 року у справі №204/1074/13-ц, не можуть бути враховані, з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 204/528/21, від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/20 (провадження № 61-4590св21) зазначено, що нормативно-правовими актами не передбачені вимоги до змісту листа кредитора про усунення порушень, зокрема щодо зазначення у ньому вартості предмета іпотеки. При цьому є помилковим висновок судів про те, що у вимозі не конкретизовано, в який саме спосіб іпотекодержателем планується звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у ній прямо зазначено про те, що у разі невиконання вимоги кредитор зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття предмета іпотеки у власність нового кредитора за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності. Посилання судів на те, що розмір заборгованості, зазначений у вказаній вимозі, є більшим за розмір заборгованості, стягнутим за рішенням суду, що також є підставою для скасування рішення приватного нотаріуса, помилкові, оскільки при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється. Таке передбачено у разі вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, а не здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, як помилково вважали суди.
Позивачка будь-яких належних та допустимих доказів виконання умов кредитного договору та відсутності в неї перед кредитором кредитної заборгованості, а також виконання нею рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2014 року в справі №204/1074/13-ц, суду не надано. Отже, враховуючи невиконання позивачем умов кредитного договору та тієї обставини, що під час здійснення державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється, вказані доводи позивачки судом до уваги не приймаються.
У справі підтверджено, що іпотекодержатель повідомив іпотекодавця про свій намір продати предмет іпотеки за ціною, встановленою на момент такого набуття на підставі оцінки майна, і здійснив свій намір, уклавши договір купівлі-продажу з іншою особою на власний розсуд. Позивачка не вжила необхідних заходів для погашення заборгованості за кредитним договором, що дало право іпотекодержателю відповідно до статей 33, 38 Закону № 898-IV та умов іпотечного договору від 16 листопада 2005 року за своїм вибором, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотечного майна на підставі договору купівлі-продажу.
На підтвердження вартості нерухомого майна відповідачем було замовлено оцінку майна, відповідно до якої вартість спірного нерухомого майна скала 278 346,00 грн та саме за таку ціну відбулося відчуження нерухомого майна іпотекодержателем (т. 1, а. с. 36). Можливість звернути стягнення шляхом реалізації права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, зокрема, на підставі оцінки предмета іпотеки, передбачено абзацом другим пункту 6.1 іпотечного договору від 16 листопада 2005 року та статтею 38 Закону № 898-IV.
Такі висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17.
Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див. постанови Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21, від 03 липня 2024 року в справі № 201/444/21, від 15 травня 2024 року в справі № 359/5801/21).
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суди попередніх інстанцій як суди факту встановили, що пунктом 6.1 іпотечного договору від 16 листопада 2005 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем, зокрема, шляхом реалізації права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі.
Відомості про ТОВ "Діджи Фінанс" містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 47), тобто товариство є самостійною юридичною особою і доводи позивачки про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним через те, що він не є сплатним, єдиним наміром продавця був перехід права власності на предмет іпотеки, що в сукупності з тотожністю засновника, керівника, юридичної адреси та сайту свідчить про наявність ознак фіктивності, під час розгляду справи не підтвердилися.
Доводи касаційної скарги щодо фіктивності укладеного договору купівлі-продажу стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судами першої та апеляційної інстанції як судами факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
07 червня 2014 року набув чинності Закон про мораторій, пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Цей закон був чиним станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Судом встановлено, що загальна площа спірного нерухомого майна складає 354,4 кв. м, тобто більша ніж 250 кв. м, як передбачено Законом про мораторій (в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) (т. 1, а. с. 33, 34).
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), Закон про мораторій застосовується за одночасної наявності всіх перерахованих умов.
Враховуюче викладене, Закон про мораторій на спірні правовідносини не розповсюджується, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги про порушення прав малолітніх дітей, тобто щодо відчуження житлового приміщення без дозволу органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, також є необґрунтованими, оскільки відповідно до довідки від 17 жовтня 2019 року № 17154 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, в спірному житловому будинку зареєстровані неповнолітні: 10 вересня 2019 року - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 35).
За змістом статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким вони мають, необхідний на момент укладення договору іпотеки. Таке ж застереження передбачено пунктом 4.2.7 іпотечного договору.
Іпотечний договір укладений 16 листопада 2005 року, неповнолітні діти зареєстровані в житловому приміщенні, який є предметом іпотеки в 2019 році, тому такі дії щодо реєстрації місця проживання дітей є недобросовісними та такими, що перешкоджають зверненню стягнення на предмет іпотеки, а тому відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким належить дітям, не є достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу (див. висновки Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2023 року в справі № 712/9294/20)
Посилання заявників в касаційних скаргах на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року в справі № 11-164сап21, в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 910/4088/17, від 02 березня 2020 року в справі № 205/7997/16-ц, від 23 вересня 2020 року в справі № 658/2989/17-ц, в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року в справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року в справі № 359/1654/15-ц, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
У справі № 11-164сап21 Велика Палата Верховного Суду розглядала скаргу на рішення Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року № 332/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 березня 2020 року № 675/1дп/15-20 про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності".
У справі № 910/4088/17 позивач обґрунтовував позов тим, що оспорюваний правочин, в силу вимог статті 234 ЦК України, є фіктивним, тобто таким, який вчинено без наміру створення правових наслідків, яким ним обумовлювались, зокрема, відповідач ухилився від здійснення оплати за договором, а позивач (в особі колишнього керівника) мав намір уникнути звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитом, і обидві сторони діяли з умислом, що згідно з статтями 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
У справі № 205/7997/16-ц суди відмовили у позові про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження, внесення змін до реєстру з тих підстав, що ні на момент укладення оспорюваного договору, ні на момент пред`явлення позову позивачка не мала права власності на предмет іпотеки, а лише мала право на користування вказаним вище нерухомим майном, тому її права укладеним відповідачкою договором іпотеки не порушені.
У справі № 658/2989/17-ц позивач вважав, що спірний договір купівлі-продажу квартири є недійсним, оскільки є фіктивним, оскільки на виконання договору грошових коштів продавцем не передавалось, а покупець не передавала спірну квартиру покупцю і вона так і залишалась у володінні та користуванні власника, яка продовжувала проживати у квартирі до своєї смерті. Вважав, що на момент смерті власника спірна квартира входила до складу спадкової маси, проте поза його волею була незаконно відчужена відповідачу.
У справі № 306/2952/14-ц позивачка посилалася на те, що договори дарування були укладені між відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду, яким були задоволені вимоги позивачки про стягнення суми боргу.
У справі № 6-1873цс16 позивачка посилалася на те, що дії з безоплатного відчуження майна відповідач вчинив на користь своєї дружини у короткий проміжок часу після ухвалення судового рішення про стягнення боргу, і що внаслідок укладення договорів дарування відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, тому просила визнати недійсними відповідно до статті 234 ЦК України договори дарування.
Тобто не можна вважати, що обставини зазначених справ є подібними обставинам справи, що переглядається.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2017 року в справі № 359/1654/15-ц, на яку посилається заявник в касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають таїх не спростовують.