ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 761/31306/21
провадження № 61-8365св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойкова Олександра Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року в складі судді Матвєєвої Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року в складі колегії суддів Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДептФінанс", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, додаткової угоди й акта прийому-передачі та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням зміни предмету позову просила визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 квітня 2019 року № 308, додаткову угоду від 23 квітня 2019 року № 1 до договору № 308, акт прийому-передачі від 23 квітня 2019 року № 3.1 до договору № 308 про відступлення права вимоги від 15 квітня 2019 року, укладені між Акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - АТ "Брокбізнесбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДептФінанс" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс").
Вказувала, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 березня
2014 року в справі № 758/9149/13-ц з ОСОБА_2 на користь АТ "Брокбізнесбанк" стягнуто заборгованість у загальній сумі 648 913,62 дол. США, на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист. АТ "Брокбізнесбанк" ліквідоване, про що 15 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи. Однак, як стало відомо, 15 квітня 2019 року між ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" та АТ "Брокбізнесбанк" було укладено договір про відступлення права вимоги № 308, за яким відступлено право вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 07Ф-296, укладеним між нею та АТ "Брокбізнесбанк".
Вважала, що уповноважені особи як Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), так і ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс", не мали права підписувати вказаний договір. Правочин фактично є договором факторингу, оскільки його предметом є грошові вимоги до боржника, а сам договір є платним, отже, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій, потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями, а ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" таку ліцензію не отримувало.
Короткий зміст судових рішень
01 листопада 2023 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва
в задоволенні позову відмовлено.
18 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансової установи за обставин, коли первісний кредитор (банк) відчужує активи у процедурі ліквідації та позбавлений банківської ліцензії.
15 квітня 2019 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" за результатом відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 22 березня 2019 року № UA-EA-2019-02-27-000125-b, укладено договір № 308 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним портфелем, зокрема за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 07Ф-296, про який зазначено в додатку № 1 до договору (з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 23 квітня 2019 року). Тобто договори було укладено на підставі електронних торгів з продажу активів банку, який ліквідується. Отже, за результатами електронних торгів з продажу активів банку, який ліквідується, ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" набуло право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів і не набуло права здійснювати фінансові операції щодо боржника. Сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, сторонами якої можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи. Зазначений правочин за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимоги, укладення якого врегульовано статтями 512-519 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а тому для його укладення не вимагається наявність у ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" як нового кредитора ліцензії на право здійснення фінансових послуг факторингу.
Позивачкою не було наведено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги є недійсним, а інші вимоги позивачки є похідними і взаємопов`язані з вимогою про визнання недійсним договору про відступлення, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бойков О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду
міста Києва від 01 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 521/15110/14-ц (провадження № 61-12368св18), від 13 листопада 2019 року в справі № 308/5265/16-ц (провадження № 61-33221св18), від 18 березня 2020 року в справі № 756/3691/16-ц (провадження № 61-45657св18), від 11 серпня 2021 року в справі № 191/2592/19-ц (провадження № 61-6770св21), про те, що відмова судів у призначенні експертизи унеможливила встановити дійсні обставини справи, виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, що є проявом надмірного формалізму.
Суди незаконно відмовили в задоволенні клопотання про витребування єдиного примірника оригіналів оспорюваних документів (додаткової угоди та акта прийому-передачі) та проведення експертизи щодо дати (давності) їх виготовлення. Додаткова угода та акт прийому-передачі були додані до відзиву на позов, законодавець не обмежує право позивача заперечувати проти доказів, долучених відповідачем до відзиву, всіма засобами доказування.
Відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 76, 89, 179 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, де б суд вважав відповідь на відзив поясненнями, та що докази, долучені до відзиву, можна спростувати виключно в заяві про зміну предмета позову; про застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України, де б суд вважав доведеними обставини, які не були предметом розгляду в справі.
Позиція Фонду
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору права та інтереси позивачки не були порушені, що свідчить про відсутність спору в справі. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора позивачка не позбавлена права висловлювати заперечення проти такої вимоги на підставі наявних доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 грудня 2007 року між АТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 07Ф-296, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 000,00 дол. США зі сплатою 12 % річних на строк до 27 грудня 2017 року.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2014 року в справі № 758/9149/13-ц задоволено позов ПАТ "Брокбізнесбанк" та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в загальній сумі 648 913,62 дол. США, що еквівалентно 5 186 766,56 грн, та судовий збір.
У мотивувальній частині вказаного рішення суду встановлені обставини укладення 26 грудня 2007 року між АТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 кредитного договору № 07Ф-296, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 000,00 дол. США на строк до 27 грудня 2017 року на умовах повернення зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. До вказаного договору сторонами 30 листопада 2009 року була укладена додаткова угода № 1, за умовами якої сторони погодили реструктуризацію кредитної заборгованості та погашення прострочених відсотків до 01 травня 2010 року без застосування штрафних санкцій, а також погоджено і підписано графік погашення кредитної заборгованості в додатку № 2. Також встановлено, що 06 січня 2010 року між сторонами укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору, за умовами якої строк сплати заборгованості за кредитним договором продовжено до 15 січня 2010 року.
На виконання заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року в справі № 758/9149/13-ц був виданий 10 грудня 2014 року виконавчий лист та 21 січня 2015 року відкрито виконавче провадження № 46076262.
Постановою Правління Національного банку України від 10 червня 2014 року відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ "Брокбізнесбанк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11 червня 2014 року № 45 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" з 11 червня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію.
Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 21 травня 2015 року № 103, від 02 червня 2016 року № 896, від 07 червня 2018 року № 1587 були продовжені строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк".
Згідно з Протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-02-27-000125-b 22 березня 2019 року відбувся електронний аукціон власника активів ПАТ "Брокбізнесбанк", назва активів - пул активів, який складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, основних засобів, нерухомого майна, автотранспорту, векселя та майнових прав, які випливають з векселів, дебіторської заборгованості та майнових прав за дебіторською заборгованістю. Аукціон проводився Фондом на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24 березня 2016 року № 388.
15 квітня 2019 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" Міхно С. С. та ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" за результатом відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2019-02-27-000125-b від 22 березня 2019 року, укладено договір № 308 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним портфелем у кількості 725 кредитних договорів.
Відповідно до пункту 2.1 цього договору банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні йому, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців, поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників.
Цього дня підписано додаток № 1 до договору № 308 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 квітня 2019 року, в якому зазначено реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, а саме в пункті 708 боржником значиться ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 07Ф-296.
15 квітня 2019 року ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" Міхно С. С. та ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" підписали акт прийому-передачі № 3 до договору № 308 від 15 квітня 2019 року, згідно з яким новому кредитору були передані кредитні справи і, зокрема, справа ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 07Ф-296.
23 квітня 2019 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 308 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 15 квітня 2019 року, згідно якої внесено зміни в додаток № 1 до цього договору з метою усунення допущених технічних описок, зокрема, щодо дати кредитного договору № 07Ф-296 та зазначено правильну дату цього договору - 26 грудня 2007 року.
27 серпня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з припиненням ПАТ "Брокбізнесбанк", а виконавчий лист повернуто до суду. Вказані обставини встановлені постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року в справі № 758/9149/13-ц.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року в справі № 758/9149/13-ц відмовлено в заміні сторони виконавчого провадження на ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс". Ухвала суду мотивована тим, що вимоги заявника не відповідали заочному рішенню Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2014 року, а саме щодо дати укладення договору.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року в справі № 758/9149/13-ц замінено стягувача у виконавчому листі від 10 грудня 2014 року № 758/9149/13-ц, а саме ПАТ "Брокбізнесбанк" замінено на ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс". Видано ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" виконавчий лист від 10 грудня 2014 року № 758/9149/13-ц. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що внаслідок укладення договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги заявник став правонаступником стягувача (новим кредитором) та набув прав вимоги до боржника за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 07Ф-296, тому є підстави для заміни сторони у виконавчому листі, виданого на примусове виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не виконане боржником.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року вказана ухвала Подільського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року в справі №758/9149/13-ц залишена без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року залишено без змін .
Матеріали справи містять копію свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" 15 березня 2016 року. У листі Національного банку України від 14 травня 2021 року вказано, що станом на 13 травня 2021 року ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" виключено з Державного реєстру фінансових установ та до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
За статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону № 2664-III.
Крім того, в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-III умови; 5) мета договору полягає в наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена в твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Водночас сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).
Водночас, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).
У постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, в тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.
Однак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) виснувала про відсутність підстав для відступу від своїх висновків у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває в процедурі ліквідації.
У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ за умови, що попередній кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників.
У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама собою (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобовʼязання, в якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Суди встановили, що 15 квітня 2019 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" за результатом відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 22 березня 2019 року № UA-EA-2019-02-27-000125-b, укладено договір № 308 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним портфелем, зокрема за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 07Ф-296, про який зазначено в додатку № 1 до договору (з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 23 квітня 2019 року).
Тобто договори було укладено на підставі електронних торгів з продажу активів банку, який ліквідується.Метою укладення цього договору було отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами в процедурі ліквідації. ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" набуло право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів і не набуло права здійснювати фінансові операції щодо боржника.
Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що сторони оспорюваного договору у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, для укладення якого наявність в ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" окремої ліцензіїна вчинення операцій з валютними цінностями не є необхідним.
Крім того, у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року в справі № 204/7396/15-ц (провадження № 61-16496св18), від 20 листопада 2019 року в справі № 336/6704/13-ц (провадження № 61-27946св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 755/12702/16-ц (провадження № 61-28925св18) вказано, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії".
Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду
від 09 липня 2020 року в справі № 752/18402/16-ц (провадження
№ 61-1177св19), від 04 листопада 2020 року в справі № 562/3925/18 (провадження № 61-10905св20), від 27 вересня 2023 рокув справі № 295/4526/14(провадження № 61-11058св22), від 18 травня 2022 року в справі № 592/11042/20 (провадження № 61-3031св21), від 24 липня 2024 року в справі № 686/20340/22 (провадження № 61-4890св24) та інших.
Відповідно до підпункту 13-1 пункту 2 розділу І Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297 (далі - Положення надання генеральних ліцензій) ліцензією є ліцензія Національного банку на здійснення валютних операцій або ліцензія на здійснення валютних операцій, яка не втратила чинність після введення в дію Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII "Про валюту і валютні операції" (далі - Закон про валюту).
Згідно з підпунктом 14 пункту 2 розділу І Положення надання генеральних ліцензійнебанківська установа, яка є фінансовою установою, - юридична особа, яка відповідно до законодавства України не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг та яку внесено до державного реєстру фінансових установ, який ведеться Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, або Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Реєстр фінансових установ) у порядку, установленому законодавством України.
Небанківська установа, яка є фінансовою установою, здійснює валютні операції, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту, а також інші валютні операції, які є наданням фінансових послуг, передбачених частиною першою статті 4 Закону № 2664-III, на підставі ліцензії, що надає небанківській установі, яка є фінансовою установою, право на здійснення таких валютних операцій (пункт 3 Положення надання генеральних ліцензій).
Відповідно до пунктів 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції: 1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі; 2) здійснення платіжних операцій; 3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами страхування життя; 4) факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента).
У справі, що переглядається, укладений 15 квітня 2019 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" договір № 308 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним портфелемне містить іноземного елементу та не має ознак валютної операції, яка потребує ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, оскільки розрахунки між сторонами проводилися в національній валюті України - гривні.
На момент укладення договору ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" було фінансовою компанією та мало право надавати фінансові послуги без отримання ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до законодавства.
Отже, оспорюваний договір укладений з дотриманням вимог законодавства. У задоволенні позову відмовлено відповідно до усталеної практики Верховного Суду.
Заявниця в касаційній скарзі як на підставу скасування судових рішень посилається на те, що суди незаконно відмовили в задоволенні клопотання про витребування єдиного примірника оригіналів оспорюваних документів (додаткової угоди та акта прийому-передачі) та проведення експертизи щодо дати (давності) їх виготовлення. Додаткова угода та акт прийому-передачі були додані до відзиву на позов, законодавець не обмежує право позивача заперечувати проти доказів, долучених відповідачем до відзиву, всіма засобами доказування.
Верховний Суд висновує про необґрунтованість наведених доводів, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Договір відступлення права вимоги оспорений лише з підстав відсутності в ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.
З інших підстав невідповідності вимогам закону позивачка договір не оспорювала, в тому числі не становить підставу позову справжність цього договору й додатків до нього.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що з урахуванням предмета доказування в справі призначення експертизи давності додаткової угоди до договору відступлення права вимоги та акта прийому-передачі не впливає на доказування обставин необхідності наявності в ТОВ "Фінансова компанія "ДептФінанс" ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями для укладення договору.
Заявниця також вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 521/15110/14-ц (провадження № 61-12368св18), від 13 листопада 2019 року в справі № 308/5265/16-ц (провадження № 61-33221св18), від 18 березня 2020 року в справі № 756/3691/16-ц (провадження № 61-45657св18), від 11 серпня 2021 року в справі № 191/2592/19-ц (провадження № 61-6770св21), про те, що відмова судів у призначенні експертизи унеможливила встановити дійсні обставини справи, виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, що є проявом надмірного формалізму.
Такі доводи безпідставні, адже посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
У постановах від 09 жовтня 2019 року в справі № 521/15110/14-ц (провадження № 61-12368св18), від 13 листопада 2019 року в справі № 308/5265/16-ц (провадження № 61-33221св18), від 18 березня 2020 року в справі № 756/3691/16-ц (провадження № 61-45657св18), від 11 серпня 2021 року в справі № 191/2592/19-ц (провадження № 61-6770св21), Верховний Суд виснував про необхідність проведення судової експертизи з огляду на конкретні обставини відповідної справи, що не свідчить про різне застосування норм права.
Стосовно клопотання про витребування оригіналів наведених документів, відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Матеріали справи містять належним чином завірені копії договору, додатків до нього та акта прийому-передачі, тому клопотання позивачки про витребування їх оригіналів відхилено судом обґрунтовано.
Заявниця посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 76, 89, 179 ЦПК України, де б суд вважав відповідь на відзив поясненнями, та що докази, долучені до відзиву, можна спростувати виключно в заяві про зміну предмета позову; та про застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України, де б суд вважав доведеними обставини, які не були предметом розгляду в справі.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК Українинеобхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, а також наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій цих норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, наведена заявницею у касаційній скарзі, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень та викладення правового висновку щодо застосування статей 76, 82, 89, 179 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.