ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 826/13931/17
касаційне провадження № К/9901/264/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" (далі - Концерн) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 (суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 (головуючий суддя - Безименна Н.В., суддя - Аліменко В.О., Кучма А.Ю.) у справі за позовом Концерну "Військторгсервіс" до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) про скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2017 року Концерн звернувся до суду із позовом до Управління, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2017 № 5752615141.
На обгрунтування позовних вимог Концерн посилався на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/23971/16 було порушене провадження у справі про банкрутство Концерну та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017, з огляду на що не нараховується штраф за невиконання або неналежне зобов`язань, на які поширюється мораторій, тоді як згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення Управління застосувало до позивача штраф за невиконання зобов`язань з податку на додану вартість, які виникли у 2015 році.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14.03.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018, у задоволенні позову відмовив.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що в даному випадку відповідач не може вважатися ні конкурсним, ні поточним кредитором, оскільки процедуру банкрутства завершено не було, з огляду на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16 затверджено мирову угоду у вказаній справі та закрито провадження у справі про банкрутство Концерну.
Концерн оскаржив зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 12.06.2019 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки не надали належної правової оцінки тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/23971/16 було порушене провадження у справі про банкрутство Концерну та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017, тоді як перевірка, результати якої оформлені актом від 07.07.2017 № 288/26-15-14-01-03/33689922, стосувалася періоду з 01.01.2014 по 31.12.2016, тобто щодо належного виконання Концерном його зобов`язань за період, що передував порушенню справи про банкрутство та термін виконання яких настав до дня введення мораторію.
Управління не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.10.2024 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 02.10.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну та ведено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017.
Управлінням здійснено документальну планову виїзну перевірку Концерну з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, результати якої оформлені актом від 07.07.2017 № 288/26-15-14-01-03/33689922, за висновками встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 57.1 статті57 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання з податку на додану вартість, задекларовані у поданих деклараціях з червня по вересень 2015 року (перелік та реквізити яких наведені у розрахунку фінансових санкцій до акту перевірки), у загальній сумі 3278562,00 грн.
На підставі висновків вказаного акту перевірки Управління прийняло податкове повідомлення-рішення форми "Ш" від 21.07.2017 №5752615141, яким за затримку сплати грошового зобов`язання в сумі 3278562,30 грн. до Концерну застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 655720,46 грн. за платежем "податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг)".
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму регулювалися Законом України від 14.05.1992 №2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2343-ХІІ).
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону №2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаход