Постанова суду № 308/10666/22 від 25.09.2024 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 308/10666/22

провадження № 61-8011св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Орган опіки та піклування Ужгородського міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, подану її представником - адвокатом Кукарекою Катериною Сергіївною, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2022 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_5 з 15 січня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 09 січня 2013 року було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 09 січня 2013 року. За час шлюбу у них народилися двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2016 року у справі № 308/6123/16-ц збільшено розмір аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначений рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2007 року у справі № 2п-5160/06, та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду - 14 червня 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду - 14 червня 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 її донька ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим 25 лютого 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ).

Посилалася на те, що після смерті доньки діти залишилися проживати з нею, тобто з бабою, знаходяться на її повному утриманні. Відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, матеріальної допомоги не надає. Оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, матеріально їх не утримує, не турбується про їх життя, здоров`я, тому вважала за необхідне позбавити його батьківських прав щодо дітей.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Ужгородської міської ради від 17 травня 2022 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_2 та неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову - 15 серпня 2022 року та до досягнення ними повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року у складі судді Крегул М. М. позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, задоволено.

Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав щодо його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову - 15 серпня 2022 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, зокрема, не забезпечує їх матеріальною допомогою, не цікавиться навчанням. Діти проживають разом з позивачкою, яка самостійно та належно піклується про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, утримує їх. Наведені обставини у своїй сукупності, на думку районного суду, є достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей.

При цьому районний суд взяв до уваги висновок від 17 травня 2022 року про доцільність позбавлення батьківських прав, відповідно до якого Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, вирішив, що ОСОБА_4 доцільно позбавити батьківських прав відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_2 та неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 .

Районний суд урахував роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" та положення Конвенції про права дитини та вважав, що таке рішення відповідає інтересам дітей.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення частини другої статті 166, статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України), урахувавши матеріальний стан відповідача, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на користь позивачки, оскільки діти проживають з нею та перебувають на її утриманні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей, відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, районний суд залишив поза увагою та не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Апеляційний суд вказав на відсутність доказів попередження відповідача органом опіки та піклування щодо невиконання своїх батьківських обов`язків відносно дітей.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідач має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем роботи, сплачує аліменти, хоча і має заборгованість по їх сплаті, має можливість і бажає надалі виконувати свої батьківські обов`язки, заперечує проти позбавлення батьківських прав.

При цьому суд апеляційної інстанції критично оцінив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, оскільки вважав його недостатньо аргументованим, обґрунтованим, таким, що не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд урахував судову практику Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо захисту якнайкращих інтересів дітей.

Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини другої статті 166, статтей 180, 182 СК України, ураховуючи те, що діти проживають із позивачкою, а відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дітей, зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову - 15 серпня 2022 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка подана її представником - адвокатом Кукарекою К. С., мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про доведеність нею факту ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, нехтування потребами дітей та ухвалив законне рішення про задоволення її позовних вимог. Натомість суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку обставинам справи, що стало наслідком помилкового скасування рішення районного суду.

Вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо доньок відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.

Вказує, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи та правильно встановив наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей, участі у вихованні яких протягом тривалого часу після смерті їх матері ОСОБА_5 він не бере. При цьому апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Зазначає, що вказані обставини також підтвердили діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в суді першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2016 року у справі № 308/12967/15-квідповідач був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та засуджений до покарання у виді обмеження волі на два роки та на підставі статті 75 КК України був звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) та від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зі змісту доводів касаційної скарги судове рішення у частині стягнення аліментів не оскаржується, тому постанова апеляційного суду у відповідній частині не переглядається (стаття 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 15 січня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 09 січня 2013 року було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим 09 січня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області (том 1, а. с. 15).

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження (том 1, а. с. 28-29).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2007 року у справі № 2п-5160/06 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено.

Розірвано шлюб, укладений 15 січня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження було зроблено актовий запис № 14.

Малолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено з матір`ю ОСОБА_5 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17 листопада 2006 року та до досягнення дитиною повноліття (том 1, а. с. 125-126).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2016 року у справі № 308/6123/16-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задоволено.

Збільшено розмір аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначений рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2007 року у справі № 2п-5160/06, та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду - 14 червня 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а. с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим 25 лютого 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) (том 1, а. с. 16).

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики від 04 квітня 2022 року, учениця 7 класу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, навчається в Ужгородській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 3 з поглибленим вивченням англійської мови Ужгородської міської ради Закарпатської області з першого класу. Має навчальні досягнення достатнього і середнього рівня, достатньо високий рівень розвитку логічного, образного і творчого мислення. ОСОБА_2 відповідально ставиться до виконання громадських доручень, бере участь у культмасових заходах та спортивному житті школи. Правила поведінки не порушує, на зауваження вчителя реагує миттєво і намагається виправити недоліки. Дитина дружелюбна, підтримує дружні стосунки зі шкільним оточенням. Учениця проживає в неповній сім`ї, мати померла у лютому 2022 року. Контроль за виконанням та відвідуванням уроків здійснює бабуся ОСОБА_2, вона цікавиться успіхами онуки, забезпечує участь дитини у шкільних заходах. На батьківських зборах протягом двох останніх років була присутня лише бабуся. Батько ніколи не цікавився успішністю доньки, не приділяв належної уваги її вихованню (том 1, а. с. 17).

З психолого-педагогічної характеристики від 04 квітня 2022 року, учениця 11 класу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається в Ужгородській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 3 з поглибленим вивченням англійської мови Ужгородської міської ради Закарпатської області з першого класу. За час навчання зарекомендувала себе як здібна учениця з достатнім рівнем навчальних досягнень. Учениця має нахил до вивчення предметів гуманітарного циклу, багато читає. ОСОБА_3 є творчої особистістю, має різноманітні інтереси, захоплюється грою на гітарі. Учениця стримана та вихована, з повагою ставиться до оточуючих, бере активну участь у житті класу та школи, загальношкільних спортивних змаганнях та інших акціях. До виконання доручень ставиться відповідально, користується авторитетом в класному колективі. Дівчину виховувала мати, яка померла у лютому 2022 року, та бабуся. Організацію життя та контроль за навчанням дитини здійснює бабуся ОСОБА_1 . Батько участі у вихованні дитини не бере, школу ніколи не відвідував та не цікавився успішністю доньки. Про батька ОСОБА_6 ніколи не згадувала, нічого про нього не розповідала (том 1, а. с. 18).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 28 квітня 2024 року, проведеного за місцем проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, працівниками служби у справах дітей Ужгородської міської ради встановлено, що умови проживання в трикімнатній квартирі, яка належить ОСОБА_1 задовільні, є всі комунальні зручності (світло, вода, газ). Квартира облаштована всіма необхідними меблями та побутовою технікою. Для виховання та розвитку дітей є окрема кімната, окремі спальні місця, шкільне приладдя, одяг та взуття, продукти харчування. Стосунки в сім`ї неповнолітніх дівчат ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з ОСОБА_1 традиційні, доброзичливі. У результаті бесіди з бабусею ОСОБА_1 з`ясовано, що батько дітей не займається їхнім вихованням, станом здоровя та навчанням не цікавиться, фінансової допомоги не надає. Діти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 бажають проживати з бабусею (том 1, а. с. 22).

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Ужгородської міської ради від 17 травня 2022 року № 191/23/02-19 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та неповнолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 25-27).

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2016 року у справі № 308/12967/15-кОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 191 КК України та засуджений до покарання у виді обмеження волі на два роки та на підставі статті 75 КК України був звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік (том 1, а. с. 98-101).

З характеристики директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УНГВАЙЕР" від 28 листопада 2022 року № 160 ОСОБА_4 працює у вказаному товаристві на посаді в`язальника схемних джгутів, кабелів та шнурів з 05 листопада 2018 року. За період роботи на підприємстві показав себе з позитивної сторони, дотримувався правил трудового розпорядку, роботу виконував вчасно та якісно. За характером спокійний, неконфліктний, старанний працівник (том 1, а. с. 135).

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, внесений до Єдиного реєстру боржників (том 1, а. с. 161-162).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

Касаційна скарга ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка подана її представником - адвокатом Кукарекою К. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти росії", заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, суд апеляційної інстанції вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При цьому апеляційний суд врахував, що ОСОБА_4 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, наводить обґрунтовані мотиви, які суд взяв до уваги.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, оскільки судом враховано якнайкращі інтереси дітей, думку відповідача, його бажання приймати участь у житті дітей й обставини конкретної справи.

ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до ОСОБА_4 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не арґументував.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 17 травня 2022 року № 191/23/02-19 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком апеляційного суду, з огляду на те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Верховний Суд зазначає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

Відтак доводи касаційної скарги заявника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що вчинення відповідачем кримінального правопорушення та наявність вироку суду є підставою для позбавлення останнього батьківських прав Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки такі дії вчинені ним не щодо його дітей. Натомість, наявність відповідного вироку щодо відповідача саме по собі не є підставою для позбавлення його батьківських прав згідно зі статтею 164 СК України.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) та від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.

Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

................

Перейти до повного тексту