ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 206/2984/23
провадження № 61-7249св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - Вишневської Олени Ігорівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року в складі судді Румянцева О.П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лопатіної М. Ю.
в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 182 656,51 грн, інфляційні втрати в розмірі 628 554,39 грн.
Вказував, що 17 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладено договір, за яким останній отримав споживчий кредит у розмірі 130 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення 16 листопада 2027 року зі сплатою відсотків у встановлених договором розмірах.
На забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 перед АКІБ "Укрсиббанк" за кредитним договором 17 листопада 2006 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 11079323000/П/1, відповідно до умов якого остання зобов`язалася перед АКІБ "Укрсиббанк" відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 17 листопада 2006 року № 11079323000.
17 листопада 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 11079323000/11079323000/2/3, відповідно до якого останнім передано в іпотеку банку нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) Дніпропетровського району Дніпропетровської області.
АКІБ "УкрСиббанк" умови кредитного договору були виконані в повному обсязі, однак відповідачами договірні зобов`язання не виконувались належно та систематично порушувались, в результаті чого виникла заборгованість із кредиту.
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору про надання споживчого кредиту, а ОСОБА_2 - умов договору поруки щодо сплати заборгованості за кредитним договором № 11079323000, ПАТ "УкрСиббанк" зверталося до суду з позовом щодо примусового стягнення заборгованості.
Відповідно до договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект", товариство), товариство набуло право вимоги за кредитним договором від 17 листопада 2006 року № 11079323000, договором поруки від 17 листопада 2006 року № 11079323000/П/1 та договором іпотеки від 17 листопада 2006 року № 11079323000/11079323000/2/3.
13 червня 2013 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 436/6390/12 позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кей-Колект" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 17 листопада 2006 року № 11079323000 у розмірі 1 228 480,28 грн.
Відповідачами рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2013 року в справі № 436/6390/12 не виконано.
Позивач вказував, що розмір заборгованості відповідачів за кредитним договором було визначено судом саме в національній валюті України - гривні і саме на цей розмір заборгованості позивачем було здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, що передбачено статтею 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Унаслідок прострочення відповідачами сплати заборгованості за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2013 року з відповідачів підлягають стягненню 3 % річних за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 182 656,51 грн, інфляційні втрати за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 628 554,39 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
08 лютого 2024 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська позов ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кей-Колект" 3 % річних у розмірі 60 935,43 грн та інфляційні втрати в розмірі 203 145,54 грн, що разом становить 264 080,97 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
24 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач має право на стягнення грошових коштів, передбачених положеннями статті 625 ЦК України, лише за останні три роки, що передували зверненню до суду з позовом.У межах заявлених позивачем вимог період, за який може бути стягнуто 3 % річних та інфляційні втрати, становить з 30 червня 2020 року до 23 лютого 2022 року (до введення воєнного стану, в період якого забороняється нарахування сум за статтею 625 ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 травня 2024 року представник ТОВ "Кей-Колект" - Вишневська О. І. через систему "Електронний суд" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
У частині задоволення позову судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 26 вересня 2022 року в справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22), від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22, від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), щодо строку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України, статті 257 ЦК України в сукупності із нормами Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-ІХ), яким доповнено розділ "Прикінцеві положення" ЦК України пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у випадку, коли строк давності не сплив на момент встановлення карантину. Отже, в цій справі нарахування3 % річних та інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України з 12 березня 2017 року (за 3 роки до встановлення карантину) до 23 лютого 2022 року (до введення воєнного стану) здійснено в межах позовної давності.
Позиція ОСОБА_1
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що позивач має право на стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, лише за останні 3 роки, що передували зверненню до суду. Отже, суди правильно визначили період стягнення спірних сум із 30 червня 2020 року до 23 лютого 2022 року. Висновки судів відповідають висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця в касаційній скарзі. Сам собою карантин не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації заявником своїх прав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2013 року в справі № 436/6390/12 стягнуто солідарно ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кей-Колект" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 17 листопада 2006 року № 11079323000 у розмірі 1 228 480,28 грн, яка складається із заборгованості за простроченим кредитом - 121 228,00 дол. США (968 672,33 грн), заборгованості за процентами - 27 017,64 дол. США (215 884,45 грн), пені за несвоєчасне погашення заборгованості - 1 529,55 дол. США (12 221,91 грн), пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 3 967,40 дол. США (31 701,59 грн).
Рішення суду солідарними боржниками на момент звернення ТОВ "Кей-Колект" з позовом не виконано.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ОСОБА_3 у суді першої інстанції просила застосувати позовну давність до вимог позивача (а. с. 105-106).
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі та яку правильно врахували суди попередніх інстанцій.
Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити таке.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19").
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625ЦК України,які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), на які посилається заявниця в касаційній скарзі та які не враховані судами попередніх інстанцій.
У цій справі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2013 року в справі № 436/6390/12 солідарними боржниками не виконане, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Однак з урахуванням заявленої ОСОБА_3 позовної давності (а. с. 105-106) стягнення сум за статтею 625 ЦК України підлягає обмеженню строком давності, який підлягає обрахуванню з урахуванням Закону № 540-ІХ.
Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності, що не врахували суди попередніх інстанцій.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в червні 2023 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Безпідставними є доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що сам собою карантин не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації заявником своїх прав, з огляду на таке.
Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу посилається на практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків, визначених ЦПК України, та поважності запровадження карантину як підстави для поновлення таких строків. Однак у цій справі правовідносини пов`язані із застосуванням статті 257 ЦК України в сукупності із нормами Закону № 540-ІХ, тобто стосуються строків, визначених нормами матеріального права, а не процесуального.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
У цій справі суди неправильно визначилися із початковим моментом перебігу позовної давності, не врахували висновків Верховного Суду щодо продовження строків давності на період дії карантину, не перевірили обґрунтованість вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, тобто не встановили обставини, які входять до предмета доказування в справі, тому судові рішення в оскаржуваній частині підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо інших доводів касаційної скарги, необхідно зазначити таке.
Висновки про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.
Однак відсутні підстави для висновку про неврахування судами наведених постанов Верховного Суду, адже стягнення оспорюваних сум суди обмежили 23 лютого 2022 року, тобто врахували період дії воєнного стану.
Висновки Верховного Суду в постанові від 26 вересня 2022 року в справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22) стосуються застосування тримісячного строку позовної давності, встановленого статтею 48 Закону України "Про іпотеку", який сплив до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто правовідносини неподібні до цієї справи, а тому посилання заявниця на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.