Постанова
Іменем України
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 278/2203/21
провадження № 61-7658св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості одержання права на спадкування за законом, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ
за касаційною скаргою адвоката Козуба Олександра Миколайовича як представника ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2023 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Талько О. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 01 січня 2004 року до 19 грудня 2020 року; визнати за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 разом із спадкоємцями першої черги за законом - ОСОБА_3 і ОСОБА_3 ; визнати земельну ділянку з кадастровим номером 1822084100:04:001:0314 площею 0,1500 га, що за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_5 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала про те, що проживати разом з ОСОБА_5 стали з осені 1995 року; донька померлого часто з ними спілкувалась, син померлого проживає за кордоном та часто фінансово допомагав батьку. Спочатку вони разом як сім`я проживали у неї в місті Житомирі; потім почали будувати будинок у с. Клітчин, де згодом і проживали разом як родина з 2011 року і до смерті ОСОБА_5, були в теплих стосунках, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який був створений їхньою спільною працею, влаштовували свята, в побуті були пов`язані спільними обов`язками, разом відпочивали, їздили за кордон, відвідували родичів і друзів, однак шлюб не реєстрували. Оскільки у чоловіка виявили онкозахворювання, яке призвело до неможливості обслуговувати себе самостійно, вона його доглядала.
За час спільного проживання вони отримали у власність у порядку приватизації земельну ділянку з кадастровим номером 1822084100:04:001:0314 площею 0,1500 га, що за адресою: АДРЕСА_1, про що 26 грудня 2011 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 090676, на якій разом за спільні кошти побудували житловий будинок, який в експлуатацію не ввели. 26 травня 2021 року на замовлення позивача виготовлено технічний паспорт на цей будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, спадкоємцями першої черги за законом є його діти, відповідачі у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 23 листопада 2023 року позов задовольнив. Встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в період з 01 січня 2004 року до 19 грудня 2020 року. Визнав за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 разом із спадкоємцями першої черги за законом - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 Визнав земельну ділянку з кадастровим номером 1822084100:04:001:0314 площею 0,1500 га, що за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї земельної ділянки.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позивачем проживання з ОСОБА_5 із січня 2004 року до 19 грудня 2020 року як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу.
З огляду на те, що ОСОБА_5 протягом тривалого часу безперервно хворів, був у тяжкому стані та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, які надавала і забезпечувала саме ОСОБА_1, наявні правові підстави для визнання за спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_1 права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 разом із спадкоємцями першої черги за законом.
Оскільки ОСОБА_5 набув спірну земельну ділянку у власність 26 грудня 2011 року (дата отримання державного акта на право власності на земельну ділянку), тому вона є об`єктом права спільної сумісної власності, право власності в якій на 1/2 частки належить позивачу.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Житомирський апеляційний суд постановою від 15 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Козуба О. М. залишив без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Козуб О. М. як представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 та постановах Верховного Суду від 15 серпня 20189 року у справі № 588/350/15, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 27 січня 2023 року у справі № 712/6646/21, від 23 травня 2019 року у справі № 922/3707/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 317/2520/19.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Недоведені позивачем та не підтверджені належними і допустимими доказами факти ведення позивачем спільного господарства разом із ОСОБА_5, наявності у них спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї. Суд ухвалив рішення на підставі показів свідків лише сторони позивача за відсутності у справі інших належних і допустимих доказів цього.
Не можуть бути встановлені обставини, які надають позивачу право на спадкування після смерті спадкодавця разом із спадкоємцями першої черги за законом лише на підставі пояснень свідків за відсутності інших доказів.Матеріальне забезпечення ОСОБА_5 здійснював його син, ОСОБА_6 . Безпорадний стан спадкоємця судовим рішенням не встановлено.
Спірна земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_5, адже цю ділянку він отримав у власність в порядку приватизації на підставі рішення Левківської сільської ради від 14 грудня 2007 року, тому вона не може набути статусу "спільної сумісності власності подружжя", що є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на частку земельної ділянки.
Згідно з випискою з погосподарської книги від 22 червня 2021 року № 775 житловий будинок на АДРЕСА_1 побудовано у 1994 році, до нього належить літня кухня, гараж, сарай, навіс, теплиця, погріб, туалет, скважина та огорожа. Будівництво будинку у 1994 році здійснювалося без участі позивача, а тому таке будівництво не може вважатися спільними витратами позивача і ОСОБА_5 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
01 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач і ОСОБА_5 у період з січня 2004 року до 19 грудня 2020 року проживали разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, що підтверджується: актами про фактичне місце проживання (а. с. 32, 33), довідкою Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області (а. с. 35), копією паспорта позивача, де місцем її реєстрації зазначено: АДРЕСА_2, (а. с. 8),спільними фотознімками (а. с. 54-56), документами, які свідчать про сумісні подорожі (а. с. 20-28), копією конверта, який був спрямований ОСОБА_7 на ім`я батька - ОСОБА_8 (а. с. 29), коли той проживав у на АДРЕСА_3, відеозаписом, відтвореним під час судового засідання, та міститься на флеш-носії (а. с. 96).
ОСОБА_5 26 грудня 2011 року у порядку приватизації отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1822084100:04:001:0314 площею 0,1500 га, що за адресою: АДРЕСА_1 (державний акт на право власності на земельну ділянку від 26 грудня 2011 року серії ЯМ № 090676).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне йому майно.
Свідок ОСОБА_9 (сестра ОСОБА_5 ) пояснила суду, що позивач просто навідувалась до брата за останні роки його життя. Однією сім`єю з померлим братом вони не проживали, оскільки не було любові і поваги. Організація лікування брата була наявна з боку його знайомого, ОСОБА_10 ; тоді як позивач не дуже сумлінно виконувала обов`язки особи, яка має доглядати за хворим. Крім того, фінансову складову лікування (надання грошей) завжди забезпечував син померлого ОСОБА_11 . Щодо безпорадного стану брата зазначила, що він до певного моменту самостійно керував автомобілем та навіть у серпні 2020 року, коли знаходився на лікуванні, сходив до неї самостійно з другого поверху будівлі лікарні.
Свідок ОСОБА_12 (сусід) пояснив, що ОСОБА_5 знав давно, оскільки йому разом з ним було виділено по сусідству земельні ділянки в с. Клітчин. Позивача і померлого знав саме як сім`ю, оскільки вони проживали у будинку разом як чоловік та дружина, вели сумісне господарство та в них був також сумісний бюджет. Останні роки через хворобу ОСОБА_13 не міг активно здійснювати діяльність, і систематичний догляд за ним здійснювала саме позивач. Останні дні перед смертю ОСОБА_14 був лежачим, свідок особисто допомагав позивачці доводити його до ванної та туалетної кімнат, іноді допомагав син позивачки.
Свідок ОСОБА_15 (подруга позивача) повідомила суду, що приблизно півроку до смерті стан ОСОБА_14 був безпорадним, і він постійно потребував стороннього догляду.
Свідок ОСОБА_16 (сусідка) вказала, що проживає в селі Клітчин, де також проживали позивач з ОСОБА_13 як чоловік з дружиною. Спочатку вони разом добудовували будинок, потім стали проживати у ньому постійно як сім`я. Ведення господарства, оброблення городу здійснювали разом. Останні місяці перед смертю ОСОБА_14 дійсно потребував стороннього догляду; зазначила, що також була долучена до догляду за ним, коли ОСОБА_17 їздила за ліками для чоловіка. Вказала, що син ОСОБА_14 дійсно постійно допомагав фінансово.
Свідок ОСОБА_18 (знайомий) вказав, що знає ОСОБА_5 і позивача саме як сім`ю. Останні місяці перед смертю ОСОБА_14 був лежачим, який потребував сторонньої допомоги.
Свідок ОСОБА_19 (сестра ОСОБА_13 ) суду пояснила, що брат з позивачкою проживали разом десь з 1997 року, однак у них були різні бюджети. ОСОБА_14 мав свою фірму, яку згодом продав. Свідок приїздила до них у гості. Зазначила, що оскільки ОСОБА_14 допомагав ОСОБА_17, то і вона опікувалась ним. Підтвердила, що син брата ОСОБА_11 дуже допомагав батьку фінансово. Коли брат приїхав із Києва з лікарні, він дійсно був у безпорадному стані і не міг вже самостійно пересуватись.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).
Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Встановивши, що позивач і ОСОБА_5 з січня 2004 року до 19 грудня 2020 року проживали разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, що підтверджується актами про фактичне місце проживання; довідкою Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області; копією паспорта позивача, де місцем її реєстрації зазначено: АДРЕСА_2 ; спільними фотознімками; доказами, які свідчать про сумісні подорожі; копією конверта, який був спрямований ОСОБА_7 на ім`я батька - ОСОБА_8, коли той проживав на АДРЕСА_3 ; відеозаписом, відтвореним під час судового засідання, який міститься на флеш-носії, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в період з 01 січня 2004 року до 19 грудня 2020 року.
Аргументи касаційної скарги висновків судів у цій частині не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи щодо доведеності/недоведеності позивачем факту спільного проживання з ОСОБА_5 у заявлений нею період. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Висновки судів у вказаній частині з урахуванням установлених обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Щодо визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 її частину
Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про визнання спірної земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності та визнання за позивачем права власності на 1/2 її частку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки ОСОБА_5 набув цю земельну ділянку у власність 26 грудня 2011 року (дата отримання державного акта на право власності на земельну ділянку), тому вона є об`єктом права спільної сумісної власності, проте з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), звернув увагу судів, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Відповідно до частини п`ятої статті 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI "Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка", який набрав чинності 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п`яту статті 61 СК України виключено.
Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Тільки протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 спірну земельну ділянку отримав у власність у порядку приватизації на підставі рішення 18-ї сесії 5-го скликання органу місцевого самоврядування Левківської сільської ради від 14 грудня 2007 року, на підставі якого 26 грудня 2011 року йому було видано державний акт, який підтверджує його право власності на цю ділянку.
Ураховуючи наведене, земельна ділянка була набута ОСОБА_5 на підставі рішення органу місцевого самоврядування у 2007 році, тобто під час дії статті 61 СК України в редакції, чинній до 08 лютого 2011 року, а тому висновок судів про її віднесення до об`єктів спільної сумісної власності ОСОБА_5 і ОСОБА_1, є помилковим.
З огляду на викладене судові рішення в частині визнання земельної ділянки з кадастровим номером 1822084100:04:001:0314 площею 0,1500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_5 та визнання за ОСОБА_1 права власності на її 1/2 частку підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.