ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 209/1418/22
провадження № 61-10094св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Пророка В. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Авдіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Осипенком Артемом Валерійовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В. у справі за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи - Авдіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту батьківства,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт батьківства ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, вчиненого Авдіївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 23 березня 2018 року № 31, де у відомостях про батьків вказати батьком дитини ОСОБА_3 .
Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2016 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_4 . З огляду на те, що у зареєстрованому шлюбі вони не перебували, відомості про народження дитини в актовий запис внесені у порядку частини першої статті 135 СК України.
Заявник зазначала, що ОСОБА_3 визнавав себе батьком дитини. Через службу в Збройних Силах України ОСОБА_3 вимушений був постійно змінювати місце служби та проживання, однак підтримував шлюбні стосунки, кожного місяця надавав матеріальну допомогу, в підтвердження чого заявник надала світлини та інформацію про грошові перекази. ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_3 мав намір з нею одружитись та оформити у відповідних органах своє батьківство над ОСОБА_4, однак не встиг цього зробити, так як загинув, захищаючи Україну через збройну агресію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням від 22 серпня 2022 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області заяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства задовольнив.
Встановив факт батьківства ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зобов`язав внести зміни до актового запису про народження дитини № 31, складеного 23 березня 2018 року Авдіївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ім`я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця міста Авдіївки Донецької області, а саме: у графі "прізвище" дитини залишити " ОСОБА_5", а в графі "Батько" вказати " ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України".
Задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що померлий ОСОБА_3 перебував у фактичних шлюбних відносинах із заявником, за життя визнавав своє батьківство щодо сина, фактично мешкав з ними та брав участь у вихованні сина. Врахувавши те, що встановлення факту батьківства для заявника має юридичне значення та підтверджується наявними у справі доказами у їх сукупності, суд вважав, що вимоги підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 26 квітня 2024 року ОСОБА_2,як особа, яка не брала участі у справі, однак вважала, що суд вирішив питання про її права, свободи та інтереси, подала апеляційну скаргу, в якій вказувала на те, що вона є дружиною ОСОБА_3, шлюб зареєстрований 11 травня 2022 року.
Ухвалою від 13 травня 2024 року Дніпровський апеляційний суд від 28 лютого 2022 року задовольнив клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року. Поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року та відкрив апеляційне провадження.
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки скаргу подано особою, яка не брала участі у справі, про оскаржуване судове рішення заявник дізналася під час розгляду справи № 300/733/24, суд апеляційної визнав ці причини поважними для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Постановою від 18 червня 2024 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року скасував. Заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи - Авдіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту батьківства, залишив без розгляду.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Суд першої інстанції не врахував всіх обставин, зокрема, що, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту батьківства, який не є безспірним, ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення для реалізації, в тому числі, спадкових прав та права на отримання соціальних та пенсійних виплат.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
12 липня 2024 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Осипенко А. В., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам процесуального закону поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Так, суд самостійно за відсутності відповідних аргументів ОСОБА_2, зазначив, що про існування оскаржуваного рішення скаржниця дізналася під час розгляду справи № 300/733/24, тоді як цими обставинами ОСОБА_2 не обґрунтовувала поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. На думку заявника, суд безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі після спливу значного періоду часу, чим порушив правову визначеність. Також заявник зазначає, що про існування оскаржуваного рішення ОСОБА_2 було відомо з 02 травня 2023 року.
Крім того, заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту батьківства, який не є безспірним, ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення для реалізації, в тому числі спадкових прав та права на отримання соціальних та пенсійних виплат. Вказує на те, що суд не надав правової оцінки меті, з якою ОСОБА_1 зверталася до суду, а саме для внесення відповідних змін органом реєстрації актів цивільного стану до запису про батька в актовій книзі та у свідоцтві про народження дитини, що за життя бажав зробити його батько ОСОБА_3, однак через загибель так і не встиг.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення її заяви про встановлення батьківства є правильними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовані ОСОБА_2 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 23 липня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2024 року.
Ухвалою від 11 вересня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4, батьком якого записаний ОСОБА_6, запис в свідоцтві здійснений зі слів матері (а. с. 11).
Згідно з інформацією з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян є запис про народження від 23 березня 2018 року № 00137625971 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за даними актового запису дитину зареєстровано відповідно до частини першої статті 135 СК України, батьком дитини записано ОСОБА_6, мати - ОСОБА_1 (а. с. 14).
Відповідно до Свідоцтва про шлюб від 11 травня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 11 травня 2022 року, номер запису 566 (а. с. 64).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер через кульове поранення грудної клітини з пошкодженням внутрішніх органів (а. с. 15-17).
У матеріалах справи містяться світлини, на яких зображені заявниця ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 32-39), а також знімки екрану телефону та наявне листування (а. с. 18-28).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Як вбачається з доводів касаційної скарги, заявник не погоджується з ухвалою апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року.
Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.
Отже, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що заявник оскаржує як постанову суду апеляційної інстанції по суті спору, так і процесуальне рішення апеляційного суду про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у цій справі.
У справі, що переглядається, 26 квітня 2024 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважаючи, що цим судовим рішенням вирішено питання про її права та законні інтереси.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ґрунтується на тому, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України").
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Крім того, у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" та від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" ЄСПЛ встановив, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
У статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначеною нормою визначено дві групи осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення: учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки.
Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У частині другій статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних із його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 2-2330/2006 (провадження № 61-6019св23).
Задовольняючи клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року, апеляційний суд керувався тим, що цей строк було пропущено з поважних причин, оскільки апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, копію повного тексту оскаржуваного рішення у передбаченому законом порядку вона не отримувала, а про його існування дізналася під час розгляду справи № 300/733/24, що перебуває в провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою у цій справі, ОСОБА_2 посилалася на те, що після ухвалення оскаржуваного рішення заявниця ОСОБА_1 брала участь у розгляді інших справ, а саме у справі № 300/733/24 та у справі № 209/3709/23 як відповідач / заінтересована особа, у яких, на думку особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 надавала різні пояснення щодо одних і тих самих обставин, у зв`язку з чим у ОСОБА_2 виникли об`єктивні сумніви щодо дійсності обставин, що були встановлені судом у цій справі, яка була предметом апеляційного перегляду. Тому, посилаючись на викладене, а також те, що вона не була залучена до участі в розгляді цієї справи як законна дружина загиблого ОСОБА_3, ОСОБА_2 просила апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, визнавши поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та прийняти скаргу до розгляду.
При цьому ОСОБА_2 додала до матеріалів апеляційної скарги відзиви ОСОБА_1, подані у справах № 300/733/24 та № 209/3709/23, відповідно до яких вбачається, що:
- у провадженні Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебувала справа № 209/3709/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Гаврилюк О. І., про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту постійного проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини;
- у провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала справа № 300/733/24 за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_9, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування пункту 15 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17 жовтня 2023 року № 19/Д, зобов`язання вчинити дії.
Так, заперечуючи проти апеляційної скарги, зокрема, щодо задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 у відзиві зазначала, що ОСОБА_2 було відомо про оскаржуване рішення у цій справі та про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_4 ще у травні 2023 року, на підтвердження чого вона надала суду, зокрема позовну заяву ОСОБА_2 від 20 червня 2023 року в справі № 209/3709/23.
Крім того, вказані доводи ОСОБА_1 про обізнаність ОСОБА_2 про оскаржуване нею рішення у цій справі підтверджуються відомостями з Єдиного реєстру судових рішень, який є у відкритому доступі, а саме рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2023 року у справі № 209/3709/23.
Верховний Суд повторно зазначає, що, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на оскарження, суд має перевірити доводи, викладені у клопотанні, та оцінити докази, надані заявником на підтвердження об`єктивної неможливості своєчасного вчинення таких процесуальних дій, і, з урахуванням обставин (підстав) пропуску строку, зробити мотивований висновок стосовно наявності або відсутності правових підстав для його поновлення.
Сам лише факт подання особою, не залученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, хоч формально і послався на обставини, якими ОСОБА_2 обґрунтовувала пропуск відповідного строку, проте з урахуванням викладеного у цій постанові належної оцінки їм не надав.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15 (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду для розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) вказано, що, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не мотивував прийняття такого рішення, не зазначив підстав та мотивів відхилення тих чи інших доказів, а отже, ухвала апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору на стадії відкриття апеляційного провадження у справі.
Таким чином, апеляційний суд, усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, передчасно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без наведення належних мотивів та обґрунтувань, а отже, безпідставно відкрив апеляційне провадження у цій справі після спливу значного періоду часу, чим порушив принцип правової визначеності.
Встановлені Верховним Судом процесуальні порушення можуть бути усунуті у спосіб скасування судових рішень апеляційного суду, постановлених на стадії поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення по суті спору за наслідками апеляційного провадження з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з прийняттям апеляційної скарги, та постановлення рішень відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
За таких обставин, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції має дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку та за результатами наданої оцінки вирішити питання про наявність підстав для поновлення такого процесуального строку. Водночас суд має враховувати, що доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.