ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 908/2508/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання Салівонський С. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Німовця Романа Івановича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Дармін М. О.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2023 (суддя Мірошниченко М. В.)
за позовом Приватного підприємства "Фірма "Дінас"
до Фізичної особи - підприємця Німовця Романа Івановича
про стягнення неустойки та виселення з нежитлового приміщення
за участю: позивача Гончарова Я. М. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Приватне підприємство "Фірма "Дінас" звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Німовця Романа Івановича, у якому, змінивши предмет позову, просило:
- стягнути з відповідача 264 560,50 грн неустойки за договором оренди;
- звільнити нежитлове приміщення № 24, загальною площею 218,50 кв.м, першого поверху триповерхової будівлі інженерного корпусу (Літ. Д-3), розміщене за адресою: м.Запоріжжя, вул. Чубанова, 1, що було предметом договору оренди від 02.03.2018 № 3711/д, шляхом виселення відповідача на користь позивача.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови договору оренди шляхом повернення майна в термін визначений договором, чим порушив права та законні інтереси позивача, тому вони підлягають захисту у судовому порядку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.11.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024, позов задоволено повністю.
2.2 Свої висновки суди мотивували тим, що відповідач не виконав обов`язку щодо повернення майна в термін, визначений договором, тому повинен сплатити позивачу неустойку, яка передбачена умовами договору.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі заявник просить повністю скасувати вищевказані рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 916/2110/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди не дослідили зібрані у справі докази.
3.3 Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив відмовити у її задоволенні.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що 02.03.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір № 3711/д оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування" (далі - договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого, та на підставі акта приймання-передачі (додаток 2 до договору оренди) орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення № 24, загальною площею 218,50 кв.м, першого поверху триповерхової будівлі інженерного корпусу (Літ. Д-3 ), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 1 (далі - майно). Орендоване майно перебуває на балансі Державного підприємства "Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування" (балансоутримувач).
4.2 Згідно з пунктом 3.6 договору оренди орендна плата перераховується до держаного бюджету та балансоутримувачу в співвідношенні: 70 відсотків від розміру орендної плати за кожний місяць - до Державного бюджету; 30 відсотків розміру орендної плати за кожний місяць балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок.
4.3 Пунктом 10.1 договору оренди визначено, що цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 ( одинадцять місяців ), що діє з 02.03.2018 до 01.02.2021 включно.
4.4 Згідно з пунктом 10.10 договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів з дати розірвання (припинення) повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передавання. Обов`язок складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
4.5 14.11.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та позивачем укладено договір № 1269 купівлі-продажу об`єкта державної власності - єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування", що розташований за адресою: 69118, місто Запоріжжя, вулиця Чубанова, 1.
4.6 Право власності позивача на придбаний за договором № 1269 купівлі-продажу від 14.11.2018 об`єкт державної власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг 148782605 від 10.12.2018), у тому числі на інженерний корпус літ. Д-3, інв. № 4, загальною площею 2 812,3 кв.м, де розташоване орендоване відповідачем майно.
4.7 Позивач надіслав відповідачу лист № 148 від 28.12.2020, яким інформував його про закінчення строку договору оренди, який після 01.02.2021 пролонговуватись не буде та просив в триденний строк з дня закінчення договору повернути майно позивачу за актом. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повідомлення, вказаний лист 01.02.2021 отримано ним особисто.
4.8 Листом № 10 від 01.02.2021 позивач повідомив відповідача про припинення договору з 01.02.2021 та запропонував в триденний строк, починаючи з 01.02.2021 повернути майно за актом позивачу, але майно відповідач не повернув.
4.9 Згідно рішення Господарського суду Запорізької області від 29.05.2023 у справі № 908/967/23, яке набрало законної сили, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький конструкторсько-технологічний інститут сільськогосподарського машинобудування" до Фізичної особи-підприємця Німовця Романа Івановича про стягнення неустойки за договором оренди № 3711/д від 02.03.2018 в розмірі 219 074,18 грн, Фізична особа-підприємець Німовець Роман Іванович, майно не повернув.
4.10 З лютого 2021 року по червень 2023 року позивач нарахував відповідачу неустойку за 29 місяців, виходячи з подвійного розміру орендної плати за останній повний місяць оренди - січень 2021 року (5 685,79 грн) в розмірі 329 775,82 грн (29 х 2 х 5685,79 грн), після закінчення дії договору оренди, відповідач перерахував кошти в сумі 65 215,32 грн, у зв`язку з чим залишок неустойки складав 264 560,50 грн, які відповідач добровільно не оплатив.
4.11 Наведені обставини стали причиною спору у справі, яка розглядається.
4.12 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.13 Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.14 Відтак згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
4.15 Переглядаючи у касаційному порядку судове рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.
4.16 Встановивши, що договір оренди припинився, а майно, з урахуванням обставин встановлених у рішенні Господарського суду Запорізької області від 29.05.2023 у справі № 908/967/23, відповідач не повернув, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки, яку він за заявлений період, добровільно у повному обсязі не оплатив.
4.17 У постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 916/2110/20, на яку посилається скаржник як на виключний випадок касаційного оскарження, на відміну від даної справи, що переглядається у касаційному порядку, предметом касаційного перегляду судових рішень було процесуальне питання, а саме щодо правомірності повернення судом позовної заяви, що є відмінним від обставин справи, яка переглядається, тобто правовідносини не є подібними.
4.18 Направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів регламентуються положеннями статті 164 ГПК України з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу, а при вирішенні спору у даній справі зазначені норми права не застосовуються.
4.19 За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
4.20 Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.21 Отже, положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
4.22 У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
4.23 Частина перша статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
4.24 За змістом вищенаведеної норми, в силу укладення договору оренди має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.
4.25 Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
4.26 Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
4.27 Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 ГК України).
4.28 Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
4.29 Із встановлених судами обставин справи вбачається, що після закінчення строку дії договору оренди, відповідач не повернув позивачу майно з орендного користування, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу неустойку.
4.30 За змістом статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2).
4.31 Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
4.32 Передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення.
4.33 Встановивши неповернення відповідачем об`єкта оренди після припинення дії договору оренди, яке відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув цей об`єкт оренди позивачу, а продовжив користування орендованим майном, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки нарахованої відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та повернення майна відповідачу.
4.34 Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів, вважає їх законними та обґрунтованими.
4.35 Щодо інших аргументів відповідача, викладених у касаційній скарзі, Суд зазначає, що вони зводяться передусім до вимог про переоцінку доказів і встановлення обставин справи та лише свідчать про його намагання домогтися повторного перегляду справи з формальних міркувань, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції.
4.36 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.37 Таким чином, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, скаржником не доведено неправильного застосування судами норм матеріального права при винесенні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування немає. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
4.38 Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
4.39 Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
4.40 Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.41 Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
4.42 За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги у вказаній вище частині немає.
4.43 Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,