ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 592/3980/22
провадження № 51-689 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022200480000735, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
с. Олексіївка Сумського району Сумської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 26 грудня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 в рахунок відшкодування шкоди: матеріальної
2 474,50 грн, моральної 290 000 грн та витрати на правову допомогу у сумі
10 000 грн.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
Полтавський апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині звільнення від відбування покарання та ухвалив новий вирок від 22 квітня 2024 року, яким вважав ОСОБА_7 засудженим за
ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з дня його затримання.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 14 травня 2022 року, приблизно о 18 год, знаходився за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 разом зі співмешканкою ОСОБА_9, та до нього з метою спільного вживання спиртних напоїв прийшов сусід ОСОБА_10 .
У подальшому, під час вживання спиртних напоїв, між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на кухні квартири, на ґрунті ревнощів, виник словесний конфлікт, так як останній чіплявся до ОСОБА_9 .
Під час словесного конфлікту ОСОБА_10 вийшов з приміщення кухні та пішов до кімнати вказаної квартири, а ОСОБА_7, реалізуючи виниклий умисел на спричинення йому тілесних ушкоджень, взявши зі столу кухонний ніж, зайшов до кімнати, де знаходився потерпілий, та підійшовши до останнього наніс один удар ножем в область тулубу справа, чим спричинив ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд не зазначив обставин, що були враховані місцевим судом при застосуванні положень ст. 75 КК України, та мотивів, з яких він не погодився з висновком суду першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Від представника потерпілої адвоката ОСОБА_11 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без його участі та участі потерпілої ОСОБА_8 .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 121 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд вірно зазначив, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував ступінь тяжкості та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, своє рішення належним чином не обґрунтував та не навів переконливих мотивів, з яких дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання із встановленням іспитового строку.
При призначенні обвинуваченому покарання суд апеляційної інстанції врахував обставини, які пом`якшують покарання, що встановлені судом, позитивні характеристики та вік обвинуваченого, проте зазначив, що вказані обставини є недостатніми для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання.
Відповідно до положень ст. 314-1 КПК України, досудова доповідь представника уповноваженого органу з питань пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є неспроможними.
Зважаючи на дані про особу ОСОБА_7 у їх сукупності, фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, на думку колегії суддів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання відповідно до положень ст. 75 КК України, а також, що мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення інших кримінальних правопорушень.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а покарання засудженому призначено з дотриманням положень статей 50, 65 КК України.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_7 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд