ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 444/1446/22
провадження № 51-2674км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022141400000237 від 10 червня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Червоноград Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовківського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 10 червня 2022 року близько 11:45 ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_8, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2, умисно, з корисливих мотивів, таємно, повторно, в умовах воєнного стану викрали належні ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 3500 грн та розпорядилися ними на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на вищевказану суму.
Львівський апеляційний судухвалою від 22 лютого 2024 рокуапеляційну скаргу прокурора задовольнив, а вирок Жовківського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року в частині призначення покарання скасував, ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Зарахував ОСОБА_7 у строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення тримання під вартою з 10 червня по 27 вересня 2022 року.
Цими ж судовими рішеннями засуджено ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України, касаційне провадження за касаційною скаргою якого закрито ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у зв`язку зі смертю останнього.
Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що місцевий суд врахував щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання та дійшов правильного висновку про можливість застосування до засудженого приписів ст. 75 КК України. Зауважує, що згідно з практикою Суду наявність у особи судимості не є перешкодою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Стверджує, що апеляційний суд на вказане уваги не звернув та безпідставно призначив ОСОБА_7 покарання з необхідністю реального його відбуття. Наголошує, що вирок суду апеляційної інстанції не відповідає приписам статей 370, 420 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор щодо задоволення касаційної скарги заперечувала і просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
На адресу Суду від захисників ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 надійшли клопотання про здійснення касаційного розгляду за їх відсутності.
Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація дій засудженого, а також вид та розмір призначеного йому покарання в касаційному порядку не оспорюються. Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання судами попередніх інстанцій визначених законом вимог при вирішенні питання про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.
Приписами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Статтею 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування покарання належить до дискреційних повноважень суду (судового розсуду), який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, врахував те, що ОСОБА_7 раніше був судимий за корисливий злочин проти власності, зокрема, вироком Радехівським районним судом Львівської області від 07 травня 2021 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, однак вчинив нове кримінальне правопорушення менше як через місяць після звільнення з місць позбавлення волі, та дійшов висновку, що застосування місцевим судом до обвинуваченого приписів ст. 75 КК України є безпідставним та невмотивованим.
Водночас у ході апеляційного розгляду кримінального провадження цей суд також встановив, що 31 жовтня 2023 року Червоноградським міським судом Львівської області щодо ОСОБА_7 ухвалено ще й вирок за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Тож апеляційний суд у своєму рішенні слушно зауважив, що оскільки ОСОБА_7 продовжив свою злочинну діяльність, вчиняючи кримінальні правопорушення проти власності під час дії воєнного стану, то це свідчить про відсутність у нього правослухняної поведінки, а також про те, що на шлях виправлення він не став та не зробив для себе належних висновків.
Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий суд безпідставно врахував наявність у ОСОБА_7 щирого каяття, оскільки зазначена пом`якшуюча обставина не знайшла свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину суто з позицій психологічної внутрішньої переорієнтації суб`єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об`єктивні дані про зміни в ціннісних пріоритетах та способі життя.(див. постанову Верховного Суду від 14 листопада 2022року в справі № 640/3693/15-к).
Отже, урахувавши обставини справи в їхній сукупності, апеляційний суд призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі та дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.
У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до засудженого ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Всупереч доводам касаційної скарги, вирок апеляційного суду є належним чином мотивованим та повністю відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд