ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 524/4758/20
провадження № 51-780км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в кримінальному провадженні № 12020170090002054 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бориси Глобинського району Полтавської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 листопада 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_7 11 листопада 2020 року приблизно о 18:15 поблизу будинку на АДРЕСА_2, шляхом ривку відкрито заволодів грошовими коштами в розмірі 2000 грн які знаходились у кишені фатруха продавчині овочевого кіоску ОСОБА_8 .
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Полтавський апеляційний суд 01 грудня 2021 року скасував його в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного йому за вироком Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку послався у ньому на обставини, які не існували на час прийняття рішення судом першої інстанції, а саме на вироки від 27 квітня та 10 червня 2021 року.
На думку захисника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги дані про особу засудженого, який відбув покарання призначене йому місцевим судом, офіційно працював до затримання, має сім`ю і виховує малолітню доньку. Також він має постійне місце реєстрації, на обліках не перебуває, тяжких наслідків від скоєного ним злочину не наступило, викрадені кошти потерпілій були повернуті і остання не наполягала на призначенні йому суворого покарання.
Звертає увагу на те, що апеляційний суд розглянув скаргу прокурора без участі потерпілої і не дослідив докази у справі, що, на її думку, призвело до невідповідності покарання призначеного засудженому тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу.
З урахуванням цих обставин захисник вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У своїх доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_7 просить визначити датою початку строку відбування 24 березня 2021 року - коли він фактично був затриманий, та зарахувати йому в строк покарання відбутий арешт з 18 червня по 18 грудня 2020 року.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Захисник у судовому засіданні підтримала свою касаційну скаргу.
Прокурор просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Засуджений ОСОБА_7 був доставлений у судове засідання під вартою, однак через порушення порядку в судовому засіданні та перешкоджання суду в розгляді справи був видалений із зали суду.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Оскільки засуджений ОСОБА_7 08 листопада 2023 року подав письмову заяву про відмову від своїх касаційних вимог, зазначених у доповненнях до касаційної скарги, то вказані доповнення Суд не розглядає.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій судом за ч. 2 ст. 186 КК захисник у касаційній скарзі не оспорює.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, з`ясувавши думку учасників процесу про необхідність дослідження доказів у справі щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, переконавшись у правильності розуміння цих обставин сторонами, упевнившись у добровільності їх позиції та роз`яснивши їм наслідки про позбавлення в такому разі права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув кримінальне провадження за правилами ч. 3 ст. 349 КПК.
Що стосується доводі захисника в касаційній скарзі про невідповідність покарання призначеного ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції, яке, на думку захисника, є явно суворим і несправедливим, то в цій частині колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень.
Згідно з положеннями ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених в санкції відповідної частини статті кримінального закону, яким передбачено відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного, та усіх обставин справи, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Положення ч. 1 ст. 69 КК надають повноваження суду у виключних випадках призначити особі більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене санкцією кримінального закону за вчинене кримінальне правопорушення, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, для застосування вказаної норми закону суд має встановити: 1) наявність у справі кількох обставин (не менше двох), які пом`якшують покарання, та 2) ці обставини мають бути визнані судом такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини чи їх сукупність мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на тяжкість суспільної небезпечності кримінального правопорушення та ступінь небезпеки такої кримінальної поведінки особи для суспільства.
Вказані обставини у своїй сукупності мають бути визнані судом такими, що істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину з урахуванням того, що призначення особі навіть більш м`якого покарання, передбаченого санкцією статті за вчинене нею кримінальне правопорушення в мінімальному розмірі, зважаючи на існуючі в суспільстві принципи людяності, моралі, розсудливості, розумності та справедливості, було би для такої особи явно несправедливим.
При вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_7 апеляційний суд урахував, що він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини і своєї поведінки у суспільстві не переусвідомив та не змінив і знову вчинив умисний тяжкий злочин проти власності. Також, після ухвалення щодо нього вироку місцевим судом 11.11.2020 останній через незначний час 27.12.2020 вчинив новий злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК. На стійку протиправну поведінку засудженого вказують і ухвалені після цього інші вироки - від 27 квітня 2021 року Крюківського районного суду м. Кременчука та 10 червня 2021 Хорольського районного суду Полтавської області, якими його засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів проти власності. Тому при призначенні покарання вказані вироки обґрунтовано були взяті до уваги апеляційним судом як обставини, що характеризують особу засудженого.
Призначаючи засудженому нове покарання апеляційний суд ураховував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності і своєї протиправної поведінки у суспільстві не змінив, відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність обставин, що його пом`якшують, проте у своїй сукупності не дають підстав для застосування положень ст. 69 КК, і дійшов до висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі призначене в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене ним кримінальне правопорушення.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується і з практикою Верховного Суду, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виправлення засудженого полягає в тому, щоб шляхом застосування на нього впливу за допомогою передбачених кримінальним законом заходів примусу внести корективи у його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови і змусити додержуватись встановлених у суспільстві правил та норм поведінки, у тому числі і щодо положень закону України про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме собою є важливим результатом застосування покарання та показником його ефективності.
З огляду на зазначене, призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати таке покарання явно суворим та несправедливим Суд не вбачає.
Доводи захисника в касаційній скарзі про недослідження доказів судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження під час їх перевірки судом касаційної інстанції.
Як убачається з журналу судового засідання, у судовому засіданні 01 грудня 2021 року судом було досліджено вирок Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7, на який апеляційний суд послався в оскаржуваному рішенні.
Також безпідставними є і доводи захисника в скарзі щодо неповідомлення апеляційним судом потерпілої про час і місце апеляційного розгляду справи.
У своїх рішеннях Верховний Суд вже неодноразово вказував про неможливість оскарження судових рішень стороною захисту з підстав порушення прав потерпілої особи.
З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції за вказаною в обвинувальному акті адресою надсилав потерпілій письмові повідомлення про розгляд справи, однак такі були повернуті за закінченням терміну їх зберігання і в зв`язку з відсутністю адресата. Окрім того, в матеріалах провадження є заява потерпілої ОСОБА_8 до суду першої інстанції в якій вона просить розглядати кримінальне провадження без її участі (т.1 а.п. 17).
Також слід зазначити, що касаційної скарги з цих підстав потерпіла не подавала.
Наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильність висновків, викладених в оскаржуваному вироку і не ставлять під сумнів законність цього рішення.
Вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, у ньому наведено відповідні підстави і положення закону, якими керувався цей суд при ухваленні свого рішення.
При перевірці оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для його зміни чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд