ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 338/1549/21
провадження № 61-3603св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Богородчанського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Гаєвський Віталій Вікторович,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Захаріїв Богдан Дмитрович, на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2023 року у складі судді Шишка О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів Максюти І. О., Бойчука І. В., Василишин Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання незаконними дій головного державного виконавця Богородчанського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гаєвського В. В. (далі - Богородчанський ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано?Франківськ)) щодо примусового виконання виконавчого листа № 338/1549/21 про стягнення з ОСОБА_1 2 684 грн судового збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Скаргу мотивовано тим, що з карткового рахунку ОСОБА_1, відкритого в Акціонерному товаристві комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") для зарахування пенсії, 20 листопада 2023 року відбулося списання коштів у сумі 3 212,40 грн.
ОСОБА_1 з`ясувала, що списання коштів відбулося за виконавчим листом № 338/1549/21 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, відкритому державним виконавцем Гаєвським В. В.
Зазначала, що на час дії воєнного стану заборонено звернення стягнення на пенсію.
На підставі викладеного заявниця просила суд визнати незаконними дії державного виконавця Гаєвського В. В., що призвели до списання її пенсійних коштів у сумі 3 212,40 грн та заборонити Богородчанському відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) розпоряджатися вказаними коштами.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 30 листопада 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись з ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2023 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 30 січня 2024 року ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що звернення стягнення за виконавчим листом на пенсію ОСОБА_1 не було, арешт був накладений на кошти, які знаходились на її рахунку в банку.
Відповідно до наданої інформації АТ КБ "ПриватБанк" судами не встановлено, що списані з рахунку заявниці кошти є саме пенсійними, а не іншими.
Отже, заявницею не доведено, що грошові кошти у розмірі 3 212,40 грн є такими, на які накладення арешту заборонено, що також підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Тому відсутні підстави для задоволення скарги та визнання дій незаконними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Захаріїв Б. Д., просить ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі № 462/1268/17 (провадження № 61-2444св23).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням вимог статей 19, 117 Конституції України, пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" в редакції змін, внесених Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ "Про внесення зміни до розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
Також заявниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій у порушення частини четвертої статті 263 ЦПК України посилалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19 травня 2020 року у справі 905/361/19 (провадження № 12-28гс20), від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21), та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 10 червня 2021 року у справі № 520/4794/20 (провадження № К/9901/18373/20), що стосувалися правовідносин, які не є подібними зі справою, що переглядається.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник судового процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Захаріїв Б. Д., у березні 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 09 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував цивільну справу з Богородчанського районного суду Івано-Франківської області.
У травні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на примусовому виконанні у Богородчанському ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) перебував судовий наказ № 338/1549/21, виданий 08 лютого 2022 року Богородчанським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ОГС "Івано-Франківськгаз" 1 732,95 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу та 227 грн судового збору.
Під час виконання вказаного виконавчого листа у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Богородчанського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Гаєвського В. В. (справа № 338/1549/21 (провадження № 4-с/338/7/23)).
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 07 березня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Визнав незаконними дії головного державного виконавця щодо списання коштів з карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ "ПриватБанк", в сумі 0,70 грн та 2 375,87 грн у виконавчому провадженні згідно з судовим наказом № 338/1549/21, виданим Богородчанським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ОГС "Івано-Франківськгаз" 1 732,95 грн за послуги з розподілу газу та 227 грн судового збору.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 18 травня 2023 року ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2023 року скасував. У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Богородчанського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) 2 684 грн судового збору.
Верховний Суд постановою від 24 січня 2024 року постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишив без змін (провадження № 61?9264св23).
На виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2023 року та виконавчого листа № 338/1549/21, виданого 04 липня 2023 року Богородчанським районним судом Івано-Франківської області, головний державний виконавець Гаєвський В. В. постановою від 08 листопада 2023 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 2 684 грн судового збору.
Головний державний виконавець Гаєвський В. В. у постанові від 08 листопада 2023 року "Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження" визначив плату за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 69 грн, винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження 191 грн (загальна сума мінімальних витрат становить 260 грн).
Головний державний виконавець Гаєвський В. В. постановою від 08 листопада 2023 року стягнув з ОСОБА_1 268,40 грн виконавчого збору.
Головний державний виконавець Гаєвський В. В. постановою від 08 листопада 2023 року наклав арешт на майно боржника ОСОБА_1, зокрема на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.
У зв`язку з надходженням від АТ КБ "ПриватБанк" арештованих коштів ОСОБА_1 у сумі 3 212,40 грн, головний державний виконавець ОСОБА_2 склав розпорядження № НОМЕР_2 про їх перерахування за видами платежів на відповідні рахунки Держаної казначейської служби України (далі - ДКСУ).
Відповідно до платіжних інструкцій від 23 листопада 2023 року № 6615 (виконавчий збір у розмірі 268,40 грн), від 23 листопада 2023 року № 6538 (судовий збір у розмірі 2 684 грн), від 23 листопада 2023 року № 6557 (витрати виконавчого провадження у розмірі 69 грн), від 23 листопада 2023 року № 6554 (витрати виконавчого провадження у розмірі 191 грн) кошти перераховані ВДВС на відповідні рахунки ДКСУ.
У зв`язку з повним виконанням виконавчого листа № 338/1549/21 від 04 липня 2023 року головний державний виконавець ОСОБА_2 постановою від 24 листопада 2023 року закінчив виконавче провадження № НОМЕР_2 та припинив чинність арешту на майно боржника.
12 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Богородчанського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) із заявою про припинення звернення стягнення на пенсію та зняття арешту з рахунку, відкритого в АТ КБ "ПриватБанк".
Богородчанський ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) листом від 22 листопада 2023 року № 23256 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що звернення стягнення на пенсію на підставі пункту 10-2 ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" не проводилось.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12?197гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.".
У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61?10355св19) Верховний Суд зазначив, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.".
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61?2417сво19)).
Частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно зі статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Статтею 68 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Порядок звернення стягнення на пенсію визначається розділом Х "Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).
Абзацом першим пункту 3 розділу X Інструкції № 512/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) передбачено, що про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем отримання боржником відповідних доходів. Копія зазначеної постанови залишається у виконавчому провадженні на контролі.
Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця, судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження.
26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" доповнено пунктом 10-2, у якому, зокрема, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України:
- фізичні особи можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, без урахування такого арешту за умови, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує 100 тисяч гривень;
- юридичні особи-боржники можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати в місяць на одного працівника такої юридичної особи, а також сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
- припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації);
- визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Зміст припису, викладеного у пункті 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", доводить, що Закон не встановлював додаткових заборон чи обмежень на вчинення виконавцем дій з накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи на період до припинення або скасування воєнного стану на території України. Цим пунктом лише передбачено, що навіть в разі накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи, ця особа може здійснювати видаткові операції за певних умов.
Водночас пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" передбачав тимчасове (на період до припинення або скасування воєнного стану на території України) припинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Верховний Суд зауважує, що формулювання наведеного абзацу "…звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника" за змістом відсилає до назви розділу IX Закону України "Про виконавче провадження", який так само й називається - "Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника".
У цьому розділі містяться правові норми, які визначають умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок відрахування та розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а також передбачено перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову.
Тобто у розумінні приписів цього розділу під зверненням стягнення мається на увазі саме списання (відрахування) коштів, що становлять заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Натомість правила, що регулюють питання накладення арешту на майно (кошти) боржника та зняття такого арешту, містяться в розділі VII Закону України "Про виконавче провадження", який має назву "Порядок звернення стягнення на майно боржника".
Норми цього розділу передбачають, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови, зокрема, про арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Отже, приписи розділу VII Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на майно боржника є загальними правилами, а приписи розділу IX цього Закону про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - спеціальними, оскільки застосовуються лише у визначених випадках, зокрема у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, а також за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Щодо порядку вчинення виконавчих дій, врегульованих розділом IX Закону України "Про виконавче провадження", які полягають у зверненні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, приписи пункту 10?2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" передбачають їх тимчасове припинення, а саме на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
Безумовно, накладення арешту на кошти (майно) боржника є стадією виконавчого провадження - першим етапом звернення стягнення на майно боржника, питання про накладення якого виконавець вирішує під час відкриття виконавчого провадження.
З урахуванням викладеного, ті застереження, що містилися в абзаці 9 пункту 10?2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження, на який посилалася заявниця як на підставу обґрунтування вимог скарги на дії державного виконавця, не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.
Такому тлумаченню відповідає зміст абзаців 7, 8 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", оскільки наведеними нормами права фактично передбачається можливість накладення арешту виконавцем на кошти боржника. Приписи, які б забороняли накладати арешт на грошові кошти (доходи) боржника, згаданий пункт не містить.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 336/1212/23 (провадження № 61-6333св23) та від 24 січня 2024 року у справі № 338/1549/21 (провадження № 61-9264св23).
У абзаці 19 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" викладено у наведеній редакції на підставі Закону України від 11 квітня 2023 року № 3048-ІХ, який набрав чинності лише 06 травня 2023 року.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
У справі, що переглядається, суди установили, що головний державний виконавець не ухвалював постанову про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1, а тому порушень пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не допустив.
При цьому суди попередніх інстанцій правильно послалися на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20), а доводи касаційної скарги про нерелевантність вказаних висновків не знайшли свого підтвердження.
Так, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що "судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження"".
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
У постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14?218цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і є сукупністю заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. Виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором, повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей зазначити про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним. Стаття 68 Закону України "Про виконавче провадження" визначає кошти, що складають заробітну плату як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Отже, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї, за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Водночас на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не поширюється. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем на підставі поданих боржником документів, які підтверджують статус коштів, та виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок. Отже, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунку та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів як коштів, на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.".
Зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.
Для боржника надання вказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку із накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною, встановленою законом.
У справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21), на неврахування висновків якої заявниця також посилалася як на підставу касаційного оскарження, боржник надав приватному виконавцю підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на кошти, які є його заробітною платою, яка розміщена на рахунку, призначеному для зарахування заробітної плати, однак приватний виконавець арешту з грошових коштів не зняв.
У справі, що переглядається, головний державний виконавець не звертав стягнення за виконавчим документом на пенсію ОСОБА_1, арешт був накладений на кошти, які знаходилися на її картковому рахунку в банку. У постанові державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти наявна вказівка - "крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом".
З витребуваної державним виконавцем від банку інформації судами не встановлено, що грошові кошти є такими, на які накладення арешту заборонено, що також підтверджується матеріалами виконавчого провадження. При цьому боржник не зверталася до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, які є її пенсією, з наданням відповідних документів.
Суди обґрунтовано вказали, що постанова про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні містить застереження стосовно накладення арешту на кошти ОСОБА_1, крім коштів що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку довідці АТ КБ "ПриватБанк" від 05 червня 2023 року, відповідно до якої, ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1, щодо рахунку якої Богородчанським ВДВС в Івано?Франківському районі Івано-Франківської області Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ)) накладено арешт в межах суми стягнення за виконавчим листом, отримує пенсійні виплати та будь-які інші виплати (перекази).
Колегія суддів погоджується з тим, що саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Під час винесення постанови про накладення арешту коштів на рахунках боржника державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, оскільки не мав інформації, що відповідний рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1, призначений лише для отримання пенсії та/або на них зараховується виключно пенсія (грошове забезпечення).
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 338/1125/23.
Крім того, незважаючи на винесення головним державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника, ОСОБА_1 могла здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт відповідно до абзацу 7 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
У контексті цієї справи, установивши зазначені обставини у їх сукупності, суди дійшли правильного висновку про те, що дії головного державного виконавця щодо списання коштів у розмірі 3 214 грн у виконавчому провадженні на підставі судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області у справі № 338/1549/21 є законними, оскільки не суперечать приписам пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Богородчанського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) Гаєвського В. В., оскільки останній не допустив порушень, на які вказує заявниця.
ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі № 462/1268/17 (провадження № 61-2444св23).
За обставинами справи № 462/1268/17 державний виконавець вчинив оскаржувані дії щодо списання коштів з банківського рахунку боржника, на який надходила пенсія та субсидія, а також двічі надійшли кошти від фізичних осіб, в період заборони (тимчасового припинення) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, якими визнано незаконними дії державного виконавця щодо списання з карткового рахунку суми пенсії та інших доходів боржника, зазначив, зокрема, що у абзаці 19 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації). Суд касаційної інстанції зазначив, що на цей час тимчасове обмеження щодо звернення стягнення стосується лише пенсії та стипендії, тоді як в попередній редакції Закону (правила якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин станом на момент вчинення оскаржуваних дій державного виконавця) обмеження стосувалося також заробітної плати та інших доходів боржника. У матеріалах справи немає доказів на спростування тієї обставини, що кошти, які надійшли на картковий рахунок боржника від фізичних осіб, є іншим видом доходу, що унеможливлювало звернення стягнення на них в період вчинення оскаржуваних виконавчих дій.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки висновки в указаній справі не є суперечливими.
У наведеній заявницею справі № 462/1268/17, на відміну від справи, яка переглядається, суди виходили, зокрема, з того, що редакція Закону України "Про виконавче провадження", яка підлягала до застосування у спірних правовідносинах, встановлювала тимчасове обмеження щодо звернення стягнення не лише на пенсії та стипендії, а також заробітну плату та інші доходи боржника. Тому, встановивши, що на картку боржника, на який надходила пенсія та субсидія, а також двічі надійшли кошти від фізичних осіб, за відсутності доказів про те, що кошти, які надійшли від фізичних осіб, є іншим видом доходу, що унеможливлювало звернення стягнення на них в період вчинення оскаржуваних виконавчих дій, суди виснували, що дії державного виконавця щодо звернення стягнення на пенсію та інші доходи боржника не відповідали чинному на час їх вчинення законодавству.
Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать висновкам Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 520/4794/20 (провадження № К/9901/18373/20), є безпідставними, оскільки у справі № 520/4794/20 правовідносини щодо визнання неправомірними дій державного виконавця з арешту заробітної плати склалися до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким встановлено тимчасове обмеження щодо звернення стягнення лише на пенсії та стипендії.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги є подібними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.