ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 308/7962/23
провадження 61-2764св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
заінтересована особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Куруц Андрій Андрійовична ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 серпня 2023 рокуу складі судді Шепетко І. О. та постановуЗакарпатського апеляційного суду від 17 січня
2024 року у складі колегії суддів:Джуги С. Д., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із клопотанням про визнання на території України рішення іноземного суду.
2. Клопотання обґрунтоване тим, що у 2011 році між донькою заявників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, у якому народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Вказаний шлюб розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада2017 року у справі № 308/7288/17.
4. Із 2015 року ОСОБА_6 разом із сином ОСОБА_5 виїхала на постійне місце проживання до своїх батьків (заявників) у Швецію, де дитина проживає дотепер.
5. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
6. 18 жовтня 2019 року судом першої інстанції м. Уппсала (Королівство Швеція) у справі №Т 5975-19, ініційованій соціальною комісією муніципалітету
м. Уппсала, було винесено рішення про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особливими опікунами над онуком - ОСОБА_5 .
7. В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_5 виповнилось сім років та він не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_3, який проживає в Україні, не має можливості забезпечувати виховання сина, який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які практично виконують функції його батьків.
8. В рішенні суду також зазначено, що ОСОБА_3 погодився, щоб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_5.
9. З матеріалів розслідування, які були надані соціальною комісією, вбачається, що ОСОБА_5 перебував під постійним піклуванням та вихованням баби та діда по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над онуком та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_5 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.
10. На даний час заявники залишаються опікунами над неповнолітнім онуком ОСОБА_5, який проживає разом з ними.
11. Посилаючись на викладене, заявники просили визнати на території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року у справі №Т 5975-19 про призначення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, особливими опікунами над ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 28 серпня 2023 року, яка залишена без змінпостановою Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, визнано на території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року у справі
№Т 5975-19 про призначення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, особливими опікунами над ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
13. Задовольняючи клопотання провизнання рішення іноземного суду на території України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що визнання такого рішення відповідає принципу взаємності відповідно до статті 471 ЦПК України, з урахуваннямКонституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право" та Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, яка ратифікована Україною та набула чинності для України з 01 лютого 2008 року. Рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року у справі №Т 5975-19 набрало законної сили08 листопада 2019 року. ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про розгляд справи №Т 5975-19 в суді м. Уппсала (Королівство Швеція). Під час розгляду судом м. Уппсала справи про опікунство, судом була з`ясована думка ОСОБА_3 щодо призначення заявників опікунами і він не заперечував проти такого призначення, а також погодився на визначений законодавством Швеції порядок встановлення опіки над неповнолітнім сином, рішення суду не оскаржив.
14. Підстави, передбачені частиною сьомою статті 473 ЦПК України для відмови у визнанні в України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція)
від 18 жовтня 2019 року, у справі №Т 5975-19 суди вважали відсутніми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Куруц А. А., просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про визнання на території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року у справі №Т 5975-19.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. 26 лютого 2024 рокучерез систему Електронний суд представник
ОСОБА_3 - адвокат Куруц А. А. подав касаційну скаргуна ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 серпня
2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2024 року (повний текст складено 25 січня 2024 року).
17. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 308/7962/23, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що судами попередніх інстанцій питання про визнання рішення іноземного суду,
що не підлягає примусовому виконанню, вирішено всупереч норм національного та міжнародного права.
19. Зазначає, щоОСОБА_1 ОСОБА_2 вводять суд в оману та особисто просили його написати нотаріально завірені заяви від 21 березня 2018 року,
від 05 жовтня 2018 року, від 22 жовтня 2018 року, для того щоб залишитися в Швеції, як опікуни малолітнього ОСОБА_5, що надавало їм право надалі перебувати в Швеції та отримувати певні пільги від держави.
20. Вказує, що ОСОБА_5 є громадянином України від народження, так само, як і його батько, який не позбавлений батьківських прав, недієздатним або обмежено дієздатним не визнаний, до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягався.
21. Вважає, що суди неправильно застосували принцип взаємності, оскільки діють умови передбачені міжнародним договором - Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.
22. Орган опіки та суд Швеції прийняв рішення відносно всіх учасників справи (дитини, батька, заявників) - громадян України не провівши консультації з уповноваженим органом України, не отримував відповідних висновків - чим порушив процедуру передбачену Конвенцією.
23. Зазначає, що законодавство України не містить визначення поняття "особливі опікуни", яке передбачено рішенням суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року у справі №Т 5975-19.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
24. У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат
Аннишин С. І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
25. Зазначає, що ОСОБА_3 не дає оцінки мотивам та аргументам суду, які стали підставою для винесення оскаржуваних судових рішень, а здійснює власне трактування обставин, які мали місце у взаємовідносинах між ним та заявниками упродовж останніх років.
26. Під час розгляду справи про опікунство соціальною комісією муніципалітету м. Уппсала та судом було вжито всіх заходів щодо з`ясування обставин справи та врахування всіх думок заінтересованих сторін, в тому числі і батька - ОСОБА_3 .. На протязі 2018 року ОСОБА_3 було написано декілька заяв, засвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, зі змісту яких убачається, що він не заперечує проти призначення заявників опікунами над ОСОБА_5 та відповідно подальше проживання його у Швеції, погодився на визначений законодавством Швеції порядок встановлення опіки над своїм неповнолітнім сином.
27. Звертає увагу, що під час розгляду справ про визнання рішень іноземних судів ужиті останніми заходи не можуть переглядатися по суті (стаття 27 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року).
28. Підставою для оформлення опіки з боку заявників над неповнолітнім онуком ОСОБА_5 стала відсутність у неповнолітньої дитини офіційних опікунів у Швеції.
29. ОСОБА_3 був повідомлений про розгляд судової справи №Т 5975-19 у суді першої інстанції м. Уппсала (Швеція), ознайомився з її матеріалами та надав свої пояснення у ній, зокрема дав згоду на призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 опікунами над ОСОБА_5 .
30. Відповідно до частини першої статті 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах, томупоняття "особливого опікунства", яке передбачене законодавством Швеції, не може бути предметом перегляду в органах (в т. ч. судових) інших держав, які є сторонами Конвенції.
Обставини справи, встановлені судами
31. Рішенням суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили 08 листопада 2019 року в справі №Т 5975-19 призначено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_4, особливими опікунами над ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_5 .
32. Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_5, не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_3, який проживає в Україні, не має можливостей забезпечувати виховання ОСОБА_5, який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що практично виконують функції його батьків. При цьому ОСОБА_3 погодився, щоб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_5.
33. З матеріалів розслідування, які були надані комісією, випливає, що ОСОБА_5 перебував під постійним піклуванням та вихованням бабусі та дідуся по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над ним та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_5 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.
34. ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про розгляд справи № Т 5975-19 в суді м. Уппсала, Швеція, що підтверджено як його власною заявою
від 21 березня 2018 року, засвідченою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А. в якій він висловлює прохання надати право опіки над його малолітнім сином ОСОБА_5, 2012 року народження, батькам колишньої покійної дружини ОСОБА_6 ; а також документами по справі № Т 5975-19.
35. Наразі ОСОБА_5 проживає із заявниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
37. За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
38. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
39. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
40. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України .
41. Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
42. Статтею 81 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
43. Згідно з частиною першою статті 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
44. Статтею 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
45. Міжнародним договором, на підставі якого може бути визнано рішення шведського суду, є Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року(далі - Конвенція), яка ратифікована Україною та набула чинності для України з 01 лютого 2008 року, учасницею якої є також Королівство Швеція.
46. Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції (стаття 1).
47. Згідно із статтею 2 Конвенції вона застосовується до дітей з моменту їхнього народження до досягнення ними 18 років.
48. Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.
49. У статті 5 Конвенції зазначено, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
50. Відповідно до статті 24 Конвенції без шкоди для пункту 1 статті 23, будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання.
51. Згідно із частиною першою статті 23 Конвенції заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах.
52. Випадки, за яких може бути відмовлено у визнанні рішення передбачені пунктом 2 статті 23 Конвенції: a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II; b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання; c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою; d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини; e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання; f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.
53. Без шкоди для такого перегляду, який є необхідним при застосуванні попередніх статей, ужиті заходи не можуть переглядатися по суті (стаття 27 Конвенції).
54. За змістом положень частини першої статті 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленого статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
55. Частиною сьомою статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
56. Відповідно до статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.
57. Розглядаючи клопотання, суди дійшли правильного висновку, що визначені законом підстави для відмови у визнанні в Україні рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18 жовтня 2019 року у справі №Т 5975-19 відсутні.
58. При цьому судами встановлено, що за обставин розглядуваної справи малолітній ОСОБА_5, 2012 року народження, з 2015 року проживає у Швеції, та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 своєї матері фактично залишився без батьківського піклування, оскільки його мати померла, а батько проживає на території України, у зв`язку із чим соціальні служби Швеції порушили питання про призначення особливих опікунів дитині - діда та баби в сім`ї яких він перебував.
59. ОСОБА_3 був повідомлений про розгляд справи судом м. Уппсала та у письмовій формі висловив свою позицію, погодившись із призначенням особливими опікунами над його сином діда та баби дитини - ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
60. Відомості про вжиття батьком дитини після смерті матері заходів із повернення сина в Україну, про оскарження рішення суду м. Уппсала
від 18 жовтня 2019 року або про припинення встановленої цим рішенням опіки над його сином в матеріалах розглядуваної справивідсутні.
61. Встановивши вказані обставини, а також те, що рішення іноземного суду було ухвалено в інтересах дитини, суди попередніх інстанцій обгрунтовано задовольнили клопотання про визнання такого рішення суду.
62. Водночас рішення суду м. Уппсала від 18 жовтня 2019 року у справі
№Т 5975-19 не свідчить і не може тлумачитись як рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина.
63. Доводи касаційної скарги висновків судів попередній інстанцій не спростовують.
64. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та які переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі.
65. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
66. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
67. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
68. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду