ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 148/1156/23
провадження № 61-6766св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Тульчинська центральна районна лікарня" Тульчинської міської ради Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року у складі судді
Дамчука О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Тульчинська центральна районна лікарня" Тульчинської міської ради Вінницької області (далі - КНП "Тульчинська центральна районна лікарня") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 17 квітня 2008 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.
Наказом КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 31 грудня 2021 року № 398-ОС позивачку, за її згодою, з 04 січня 2022 року переведено на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
При цьому відповідач обіцяв, що її не звільнять після закінчення строку дії контракту, оскільки робота за її фахом у лікарні є завжди, крім того, ОСОБА_2 не має наміру виходити на роботу.
Однак, відповідач ввів її в оману, оскільки згідно з наказом КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 16 грудня 2022 року № 292-ОС, ОСОБА_2 приступила до роботи медичної сестри лікарні з 19 грудня 2022 року. Водночас адміністрація КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" знову пообіцяла позивачці, що її не звільнятимуть.
Проте наказомКНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 16 грудня 2022 року № 293-ОС ОСОБА_1 було звільнено з роботи 18 грудня 2022 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Копію наказу про звільнення вона не отримувала, доступу до роботи і можливості виконувати свої обов`язки, незважаючи на обіцянку роботодавця знайти для неї посаду, їй не надали, а фактично звільнили з ініціативи адміністрації у зв`язку з неприязним ставленням.
Крім того, її звільнили 18 грудня 2022, тобто на один день раніше, ніж закінчився строк дії укладеного з нею контракту, оскільки дитині ОСОБА_3 виповнилося 3 роки лише 19 грудня 2022 року.
Посилаючись на те, що її звільнення відбулося з порушенням статті 39-1 КЗпП України, оскільки укладення з нею строкових трудових договорів, які неодноразово переукладалися і переведення з постійного місця роботи на тимчасове з укладенням строкового трудового договору не відповідає вимогам КЗпП України, зважаючи на те, що строкові трудові договори, що були переукладенні один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою
статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 16 грудня 2022 року № 293-ОС та поновити її на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з оскаржуваним наказом
КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 16 грудня 2022 року № 293-ОС ОСОБА_1 ознайомилася 16 грудня 2022, а його копію разом із трудовою книжкою вона отримала 18 грудня 2022 року, однак до суду з позовом за захистом порушеного права звернулася 21 червня 2023 року, тобто з пропуском строку встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України. Поважних причин пропуску зазначеного строку вона не навела.
Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що її звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та умов укладеного між сторонами трудового договору.
Водночас суд першої інстанції помилково послався як на підставу для відмови у задоволенні позову на пропуск позивачкою строку для звернення до суду з позовом, однак зазначене не призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до пункту 2 частини другої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є підставою для скасування судового рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_1, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/4788/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідач, зобов`язавши її написати заяву на переведення на посаду палатної медсестри терапевтичного відділення на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, фактично ввів її в оману, пообіцявши, що її не звільнять. Однак надалі, за відсутності потреби у звільненні позивачки, а фактично з ініціативи роботодавця та у зв`язку з неприязним ставленням, звільнив її.
Суди помилково не застосували до спірних правовідносин вимоги статті 39-1 КЗпП України згідно з якою трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Суди безпідставно не звернули уваги на посилання заявниці про те, що згідно з вимогами статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КНП "Тульчинська центральна районна лікарня", у якому заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А.. Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Тульчинського районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи № 148/1156/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2024 року матеріали справи № 148/1156/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до наказу КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 17 квітня 2008 року № 50 ОСОБА_1 прийнята на роботу медичною сестрою палатною терапевтичного відділення центральної районної лікарні.
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення № 1 м. Тульчин на період відпустки основного працівника.
02 березня 2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) інфекційного відділення.
01 червня 2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відсутності основного працівника.
06 листопада 2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) інфекційного відділення № 2.
31 грудня 2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про переведення її на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років сестри медичної ОСОБА_2 .
Наказом КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 31 грудня 2021 року № 398-ОС сестра медична (палатна) інфекційного відділення ОСОБА_1 переведена за її згодою з 04 січня 2022 року на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку сестри медичної ОСОБА_2 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
ОСОБА_1 працювала одну добу через три. Останнє її чергування було
16 грудня 2022 року.
15 грудня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" із заявою (вх. № 1277) у якій просила вважати її такою, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною після досягнення нею трирічного віку, з 19 грудня 2022 року.
Наказом КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 15 грудня 2022 року № 292-ОС ОСОБА_2 сестру медичну (палатну) терапевтичного відділення КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" визнано такою, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19 грудня 2022 року на посаді сестри медичної (палатної) з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Наказом КНП "Тульчинська центральна районна лікарня" від 16 грудня 2022 року № 293-ОС "Про припинення трудового договору", ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення у зв`язку із закінченням терміну дії трудового договору за пунктом 2 частини першої
статті 36 КЗпП України з 18 грудня 2022 року.
Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 16 грудня
2022 року.
18 грудня 2022 року дитині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 виповнилося три роки.