ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 522/3419/20
провадження № 61-9444св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: Одеська міська рада, виконавчий комітет Одеської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., і виходив з наступного.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У лютому 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішення і свідоцтва про право власності.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначали, що є власниками квартир в будинку АДРЕСА_1 .
3. Зауважували, що у будинку є підвальне приміщенні площею 116,7 кв. м, що призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, в якому знаходяться загальнобудинкові інженерні мережі водопостачання, водовідведення (каналізації), лічильники холодної та гарячої води та яким мешканці будинку користуються як допоміжним приміщенням.
4. Вказували, що в лютому 2020 року у дворі будинку з`явилися невідомі фізичні особи з намірами орендувати підвальне приміщення й заявили, що воно є власністю Одеської міської ради, на підтвердження чого надали копії правовстановлюючих документів на підвальне приміщення.
5. Для з`ясування зазначених обставин вони звернулися до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з письмовою заявою та 19 лютого 2020 року отримали відповідь, що підвальне приміщення передано до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, та не є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку.
6. 21 лютого 2020 року у Департаменті архівної справи і діловодства Одеської міської ради вони отримали копію рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року за № 1023 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси", відповідно до якого підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_1 передано у комунальну власність територіальної громади міста Одеси, в особі Одеської міської ради.
7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили суд визнати незаконним та скасувати пункт 46 "Підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1" додатку до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року за № 1023 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" та визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 15 жовтня 2007 року, серії НОМЕР_2, на нежиле приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано поважною причину пропуску позовної давності. Визнано незаконним та скасовано пункт 46 "Підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1" додатку до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року за № 1023 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси". Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 15 жовтня 2007 року, серії НОМЕР_2, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на нежиле підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нежиле підвальне приміщення є допоміжним приміщенням будинку, тобто є спільною сумісною власністю мешканців будинку АДРЕСА_1 . Співвласники спірного приміщення не надавали згоду на передачу спірного приміщення у власність Одеській міській раді, що не спростовано відповідачами належними та допустимими доказами.
10. Також, суд першої інстанції вказав, що причину пропуску позовної давності вважає поважною, оскільки позивачі дізналися про наявність спірного свідоцтва про право власності лише у лютому 2020 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
11. Постановою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року залишено без змін.
12. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновків судової будівельно- технічної експерти від 21 березня 2024 року № 23-4963, яка призначена судом апеляційної інстанції за клопотанням Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, погодився з висновками суду першої інстанції, що приміщення підвалу № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відноситься до допоміжних приміщень житлового будинку, які за функціональним призначенням передбачені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Також суд врахував, що співвласники спірного приміщення не надавали згоду на передачу його у власність Одеській міській раді.
13. Посилання відповідачів на те, що позивачі звернулися до суду з позовом з пропуском позовної давності, апеляційний суд вважав такими, що не ґрунтується на достатніх та допустимих доказах. Водночас апеляційним судом враховано, що позивачі дізналися про своє порушене право лише у лютому 2020 року та в межах строку, встановленого статтею 257 ЦК України, звернулися з позовом до суду.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 27 червня 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29травня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року 6-2469цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було прийнято до уваги та не надано оцінку доводам органу місцевого самоврядування щодо відсутності повноважень у позивачів для звернення до суду в інтересах усіх співвласників спірного майна, що свідчить про відстоювання позивачами виключно власних інтересів, а не спільних інтересів мешканців багатоквартирного будинку, в якому розташоване спірне нежитлове підвальне приміщення. Вважає, що право позивачів не може вважатися порушеним.
17. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено доводи відповідачів щодо застосування позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/3419/20 за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року; витребувано матеріали цивільної справи № 522/3419/20 з Приморського районного суду м. Одеси; роз`яснено іншим учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у строк до 02 серпня 2024 року.
19. 19 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
20. 05 серпня 2024 року Одеська міська рада та виконавчий комітет Одеської міської ради в особі представника ОСОБА_5 через підсистему "Електронний суд" подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому, посилаючись на обґрунтованість доводів касаційної скарги, просять її задовольнити.
21. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна закріплено розпорядженням міського голови від 28 січня 2003 року № 97/01 "Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємством "Дирекція єдиного замовника", на підставі постанови Кабінету міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та рішення Одеської обласної ради від 25 листопада 1991 року № 226?ХI "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області".
22. Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1023 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" легітимізувало наявне у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності та створило правову підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на комунальне майно в установленому законом порядку.
23. Зосереджують увагу на тому, що свідоцтво про право власності від 15 жовтня 2007 року, серія та номер НОМЕР_2" видане виконавчим комітетом Одеської міської ради з дотриманням усіх вимог, які містилися у чинному на час видачі свідоцтва Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
24. Безпідставними вважають причину пропуску позовної давності, оскільки позивачі повинні були або могли дізнатися про рішення виконавчого комітету Одеської міської ради, яке стало підставою для видачі оспорюваного свідоцтва про право власності з офіційних джерел Одеської міської ради, а саме з офіційного сайту Одеської міської ради.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є мешканцями та власниками квартир, розташованих у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 на підставі правовстановлюючих документів: ОСОБА_1 - власниця кв. АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 - власник кв. АДРЕСА_3 ; ОСОБА_3 - власниця кв. АДРЕСА_4 ; ОСОБА_4 - власник кв. АДРЕСА_5 .
26. Відповідно до відповіді комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" від 12 лютого 2020 року за № 01?06/38-КУ розпорядженням міського голови від 28 січня 2003 року № 97-01р "Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємствам "Дирекція єдиного замовника", на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць комунальної власності", а також на підставі свідоцтва про право власності від 15 жовтня 2007 року, серія НОМЕР_2, спірне нежитлове приміщення належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, та не є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку.
27. Свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_2, на нежиле підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, видане 15 жовтня 2007 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішеннявиконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року№ 1023.
28. Згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року № 1023 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м.Одеси", зокрема пункту 46 додатку до цього рішення, до переліку об`єктів нежитлового фонду комунальної власності включено підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
29. Відповідно до висновку експерта від 17 березня 2020 року № 019/2020, у приміщенні підвалу площею 116,7 кв.м, розташованого у буд. АДРЕСА_1, проходять загально-будинкові інженерні комунікації будинку, а саме: мережа водопостачання та мережа побутової каналізації, які забезпечують санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку та побутове обслуговування мешканців, встановлені лічильники обліку води та влаштований тепловий вузол управління системою опалення будинку, який забезпечує квартирне теплопостачання мешканців будинку, а отже відповідно до вимог нормативно-правових та нормативно-технічних актів обстежувані приміщення підвалу відносяться до допоміжних приміщень будинку № 5.
30. Відповідно до наданої комунальним підприємством "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський" на адвокатський запит інформації від 22 жовтня 2020 року № 2363/11 буд. АДРЕСА_1 складається з трьох флігелів: фасадний - 5 поверховий, 31 квартира; лівоворотній - 2 поверховий, 11 квартир; противоротній - 3 поверховий, 13 квартир. Підвальне приміщення площею 116,7 кв. м знаходиться в фасадному 5 поверховому флігелі; системи водовідведення та водопостачання проходять через підвальне приміщення 5 поверхового будинку. Ці інженерні мережі обслуговують 2-х та 3-х поверхові флігелі; система теплопостачання (елеваторний вузол) також знаходиться у підвальному приміщенні 5 поверхового флігелю.
31. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 березня 2024 року № 23-4963, приміщення підвалу № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, не відноситься до нежитлового об`єкту нерухомості, яке є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а відноситься до допоміжних приміщень житлового будинку, які за функціональним призначенням передбачені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
32. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
33. Згідно з приписами пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
36. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
37. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано реалізацію право власності.
38. Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
39. Відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку, регулюються Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII"Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон № 417-VIII).
40. Згідно зі статтею 1 Закону № 417-VIII багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
41. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 417-VIIIспільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
42. Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
43. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
44. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
45. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
46. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
47. У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 вказано, що "допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.
48. У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 521/6366/14?ц зазначено, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
49. Верховний Суд зауважує, що під час вирішення цього спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення № НОМЕР_1, що розташоване у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1, а саме, чи належить спірне приміщення до числа допоміжних чи є нежитловим приміщенням у структурі житлового будинку.
50. Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі, тому доводи касаційної скарги оцінює з урахуванням предмета доказування у цій справі, встановлених судами обставин та їх правової оцінки відповідно до наданих сторонами доказів та зазначає таке.
51. Встановивши, зокрема на підставі висновків експертів,, що нежиле підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є допоміжним приміщенням будинку, а отже є спільною сумісною власністю мешканців будинку АДРЕСА_1, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту 46 "Підвальне приміщення № НОМЕР_1, загальною площею 116,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1" додатку до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 року за № 1023 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" та свідоцтва про право власності від 15 жовтня 2007 року, серії САВ №333701.
52. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
53. У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.
54. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
55. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
56. Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
57. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
58. Європейський суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
59. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
60. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, а також корелювати з реальною обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
61. Встановивши, що позивачі дізналися про своє порушене право з боку Одеської міської ради лише у лютому 2020 року, а з позовом звернулися 28 лютого 2020 року, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.
62. Згідно з положеннями пунктів 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.
63. Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
64. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
65. У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
66. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам відповідачів та третьої особи щодо початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах та з урахуванням доводів позивачів та наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності (лист комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" від 12 лютого 2020 року за № 01?06/38-КУ, в якому зазначено, що спірне нежитлове приміщення належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради та не є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку) дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з підстав пропуску позовної давності.
67. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали обґрунтовану правову оцінку.
68. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
69. Посилання у касаційній скарзі на відсутність повноважень у позивачів на звернення до суду в інтересах співвласників спірного майна суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки позивачі, як власники квартир у багатоквартирному будинку, мають право власності на спільне майно багатоквартирного будинку і на захист цього права.
70. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
71. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин не суперечать висновку Верховного Суду України, на який посилався заявник у касаційній скарзі.
72. Посилання касаційної скарги на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, з огляду на наведену вище судову практику Верховного Суду.
73. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
74. З урахуванням доводів касаційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду