ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 703/141/23
провадження № 61-18259св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2023 року у складі судді Криви Ю. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
16 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позов мотивований тим, що відповідно договору позики від 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг кошти в сумі 2 430 000,00 грн, які відповідач зобов`язався повернути до 31 липня 2019 року, що було засвідчено письмовою розпискою.
Однак до зазначеної дати відповідач отримані кошти не повернув та незважаючи на неодноразові вимоги позивача про повернення суми боргу від виплати ухиляється.
Позивач вказав, що він 17 листопада 2022 року рекомендованим поштовим відправленням направив відповідачу письмову претензію про повернення боргу за договором позики від 22 квітня 2019 року, в якій повідомив позичальника про необхідність повернення суми боргу у семиденний строк. ОСОБА_4 отримав вказану претензію 25 листопада 2022 року, однак до цього часу жодним чином не відреагував.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в сумі 2 430 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2023 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу, що становить
2 430 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріали справи містять належні докази укладення договору позики та отримання відповідачем від позивача 22 квітня 2019 року в борг 2 430 000,00 грн, які ОСОБА_2 мав повернути до 31 липня
2019 року.
Наявність у позикодавця оригіналу договору позики та розписки, які не містять жодних відміток про часткове повернення коштів, свідчить про неповернення позичальником отриманих у борг коштів та згідно із статтею 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики не виконано.
Суд відхилив доводи представника відповідача про отримання згоди дружини на укладення такої угоди.
Щодо застосування строку позовної давності, заявленого стороною відповідача, суд першої інстанції врахував норми Закону України від 15 березня 2022 року
№ 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", що набрав чинності з 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України в якому доповнено пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що надана позивачем розписка від 22 квітня 2019 року є фіктивною, оскільки у вказану дату позивач не передавав відповідачу коштів та не оформлював зазначених документів. Доказів того, що відповідач особисто склав договір позики та розписку, позивач не надав. Апеляційний суд безпідставно відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи. Надані позивачем договір позики та розписка не є первинними документами, які складені в момент передання коштів, і не є документами, які підтверджують факт передання коштів. На момент укладення договору позики та складання розписки 22 квітня 2019 року відповідач був одружений, а тому повинен був отримати згоду своєї дружини на укладення такого договору. Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки договір позики та розписка були підписані 22 квітня 2019 року, згідно з розпискою позика
з відсотками повинна була бути повернена через три місяці, а саме 31 липня 2019 року. Отже, право пред`явити вимогу до суду про виконання кредитного зобов`язання виникло у позивача 31 липня 2019 року, тобто позивач мав право звертатися до суду з 31 липня 2019 року до 31 липня 2022 року, а позов був пред`явлений лише 16 січня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня
2021 року у справі № 902/834/20, від 13 серпня 2021 року у справі
№ 917/1196/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/110/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 914/1919/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
22 лютого 2024 року ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_5 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від
19 грудня 2023 року- без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги, були повно перевірені місцевим та апеляційним судами, свого підтвердження не знайшли, а тому
є такими, що не впливають на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
Зупинено виконання рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2023 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
19 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
22 квітня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики в простій письмовій формі, відповідно до якого ОСОБА_1 надав
ОСОБА_2 позику в розмірі 2 430 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути у визначений цим договором строк, який обраховується з моменту отримання грошей та видачі розписки про їх отримання. Після закінчення строку дії договору позичальник зобов`язується протягом п`яти днів повернути суму позики та проценти за користування коштами в розмірі 3 % на місяць.
22 квітня 2019 року ОСОБА_2 склав розписку, згідно з якою він отримав
в борг від ОСОБА_1 кошти в сумі 2 430 000,00 грн, які зобов`язався повернути з відсотками до 31 липня 2019 року.
17 листопада 2022 року позивач направив відповідачу письмову претензію про повернення суми боргу, відповідно до якої ОСОБА_2 запропоновано сплатити суму основного боргу в розмірі 2 430 000,00 грн та відсотки за користування позикою в семиденний термін. Зазначену претензію відповідач отримав
25 листопада 2022 року.
У зазначений строк борг відповідач не повернув.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,
а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року
у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) вказано: "У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу
1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)".
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що між позивачем і відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав позику у розмірі 2 430 000,00 грн, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу в розмірі 2 430 000,00 грн, адже доказів непідписання ним цього договору або неотримання позики за цим договором відповідач не надав.
Аргументи заявника про те, що на момент укладання договору позики та складання розписки 22 квітня 2019 року відповідач був одружений, а тому повинен був отримати згоду своєї дружини на укладення такого договору,
є безпідставними, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого
з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18 листопада 2019 року у справі
№ 569/7631/15-ц (провадження № 61-1261св18) від 27 листопада 2019 року
у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18).
Також безпідставними є аргументи щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, у період дії
в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Тобто згідно із законом з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи, оскільки за результатом розгляду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи Черкаський апеляційний суд 19 грудня 2023 року виніс ухвалу, з відповідними мотивами, що у свою чергу спростовує аргументи заявника про безпідставну відмову в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Аргументів щодо незгоди з мотивами такої відмови касаційна скарга не містить.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.