ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 335/10295/20
провадження № 61-2757св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року у складі судді Апаллонова Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позов мотивований тим, що відповідно до договору від 07 листопада 2007 року № ZPO0GA0000000060 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 108 800,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07 листопада 2027 року. Кредит надано на наступні цілі: кредит під заставу житла у розмірі 89 600,00 дол. США (видача готівкою через касу банку), а також у розмірі 19 200,00 дол. США на сплату страхових платежів. Згідно з умовами зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати. Позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагородою, а також інші витрати.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку передано квартиру, загальною площею 77,52 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна квартири становить 646 400,00 грн.
У порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника.
У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 станом на 14 вересня 2020 року має заборгованість у розмірі 113 283,34 дол. США, яка складається з: 64 441,42 дол. США ? заборгованість за кредитом; 25 599,46 дол. США ? заборгованість по процентам за користування кредитом; 6 092,80 дол. США ? заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 17 149,66 дол. США ? пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та банком, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію ОСОБА_2, ОСОБА_3 за адресою предмету іпотеки, вважає, що їх реєстрація є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України. Зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду.
Згідно з частиною третьою статті 39 Закону України "Про іпотеку, частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України ОСОБА_1 разом з іншими особами підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки.
Уточнивши позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" просило:
у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 листопада 2007 року в розмірі 113 283,34 дол. США, яка складається з: 64 441,42 дол. США ? заборгованості за кредитом; 25 599,46 дол. США ? заборгованості по процентам за користування кредитом; 6 092,80 дол. США ? заборгованості з винагороди; 17 149,66 дол. США ? пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що в еквіваленті становить 478 480,66 грн, звернути стягнення на квартиру, загальною площею 77,52 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі іпотечного договору квартири від 07 листопада 2007 року № ZPO0GA0000000060 на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти, отримані від продажу нерухомого майна спрямувати на погашення вказаної кредитної заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року на користь АТ КБ "ПриватБанк";
виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які зареєстровані та проживають у квартирі, що є предметом іпотеки, без надання їм іншого житла;
вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору у розмірі 47 409,08 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районний суд м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2022 року про виправлення описки, позов задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 листопада 2007 року № ZРО0GА0000000060 у розмірі 69 726,34 доларів США звернено стягнення на квартиру, загальною площею 77,52 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі іпотечного договору квартири від 07 листопада 2007 року № ZРО0GА0000000060 на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" витрати зі сплати судового збору у розмірі 29 180, 28 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови договору неналежним чином виконувалися ОСОБА_1, що підтверджено розрахунком суми боргу та виписками по рахунку, що є порушенням статей 526, 527, 530 ЦК України. З огляду на вказане суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у вказаний в позовній заяві спосіб.
Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не заслуговують на увагу з огляду на те, що цей Закон не є перешкодою та/або підставою для відмови в задоволенні позову Банка щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Тим більше, станом на час розгляду справи дія вказаного Закону припинилася.
Також не є підставою для відмови позивачу в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і ті обставини, що між сторонами вирішується питання щодо реструктуризації валютного кредиту.
Натомість представником відповідача у судовому засіданні було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Суд виходив з того, що на підставі вимог частини другої статті 258 ЦК України стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою. Позивач звернувся до суду з позовом 03 грудня 2020 року, розрахунок заборгованості наданий по 14 вересня 2020 року включно. Пеня нарахована більше ніж за один рік, останній платіж здійснено 16 листопада 2017 року. З огляду на наведене, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність, а відтак при визначенні розміру заборгованості за договором, в рахунок погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки, суд визначає розмір пені за несвоєчасність сплати боргу у розмірі 3 520,34 дол. США.
У кредитному договорі не зазначено за які саме послуги позичальник зобов`язується сплачувати банку винагороду (комісія згідно з розрахунку позивача) в розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту на місяць. Вказана комісія називається "винагородою" банку та суперечить вимогам частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якою кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року по справі №175/1543/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 513/72/16-ц.
Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 115,86 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. При цьому, у вказаному платежу не зазначається, яка саме сума коштів йде на погашення тіла кредиту, відсотків та винагороди (комісії згідно з розрахунку позивача) окремо, що унеможливлює розрахування вказаних сум в момент підписання договору. Пунктами 3.6, 7.1 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, сплачувати щомісячно на користь банку суму комісії (винагороди) в розмірі 0,20 % від суми кредиту, що становить 179,20 дол. США на місяць (89600*0.2%). За період з часу укладення договору позичальником було сплачено 154 платежі за комісією (винагородою), всього на суму 21 546,88 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості. У день укладення договору позичальником було сплачено винагороду за надання кредиту в розмірі 3.00 % від суми кредиту в розмірі 2 688,00 дол. США. Такі умови кредитного договору від 07 листопада 2007 року є несправедливими і нікчемними, що не потребує визнання їх недійсними. Вказані суми були сплачені позичальником на користь банку безпідставно, у зв`язку з чим сума заборгованості є завищеною, що порушує права споживача на належну та справедливу послугу щодо надання кредиту. З огляду на наведене, суд вважає за необхідне при визначенні загального розміру заборгованості за кредитним договором виключити вказану в розрахунку заборгованості винагороду у розмір 6 092,80 доларів США. Суми сплачені ОСОБА_1 в рахунок погашення винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної сплати суми винагороди (комісії) в розмірі 0,20% від суми кредиту (24 234,88 дол. США = 21 546,88-2 688) підлягають зарахуванню в суму кредитної заборгованості, що нею не повернута.
Доводи відповідача щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки судового рішення, яким би були задоволені вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості як за кредитними коштами, так і за процентами, або звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості, що б виключало правові підстави нараховувати проценти після ухвалення судового рішення, у справі № 2-2478/2009 ухвалено не було, оскільки позовна заява була залишена без розгляду. З огляду на вказане, позивач мав права нараховувати проценти, які підлягають також сплаті згідно наданого розрахунку, розмір яких становить 25 599,46 дол. США.
Отже, в рахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 підлягає включенню: 3 520,34 дол. США - пеня в межах строку позовної давності; проценти за користування кредитом - 25 599,46 дол. США; 64 441,42 дол. США - заборгованість за кредитом. З урахуванням наведених отриманих від відповідача сум, які підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості, звертається стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 листопада 2007 року в розмірі 69 726,34 дол. США, зокрема: пеня ? 0,00 грн (виходячи з зарахованої сплаченої ОСОБА_1 суми винагороди 24 234,88 дол. США на погашення пені із застосуванням строку позовної давності зараховується 3 520,34 дол. США; залишок зарахованої сплаченої ОСОБА_1 суми винагороди 20 714,54 дол. США зараховується в рахунок заборгованості за процентами за користування кредиту - 25 999,46 дол. США); залишок процентів до стягнення становить 5 284,92 дол. США; 64 441,42 дол. США - заборгованість за кредитом.
Оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, придбана не за рахунок кредитних коштів та використовується відповідачами як постійне місце проживання (іншого житла у відповідачів немає, що не спростовано позивачем), суд дійшов висновку про неможливість виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, а тому відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла. Доказів про наявність у відповідачів іншого житла, крім переданого в іпотеку, суду не надано.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року змінено, збільшено розмір заборгованості, в рахунок погашення якої за кредитним договором від 17 листопада 2007 року ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" звертається стягнення на іпотечну квартиру у цій справі, до 76 228,75 дол. США, а також розмір судового збору, пов`язаного із розглядом цієї справи судом першої інстанції, до 31 901,73 грн.
Доповнено резолютивну частину рішення реченням:
"Зупинити виконання судового рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування".
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що банк має право у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру, яку передано в іпотеку. Однак банк не має права на виселення без надання іншого житлового приміщення іпотекодавця ОСОБА_1 з іншими особами з іпотечної квартири.
Разом із тим, суд першої інстанції допустив помилки у загальному розмірі заборгованості, в рахунок погашення якої за кредитним договором від 17 листопада 2007 року ОСОБА_1 на користь банку слід звернути стягнення на іпотечну квартиру. Суд першої інстанції помилково вважав, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК України мали підстави для стягнення пені за 12 місяців перед зверненням банку до суду у цій справі - 03 грудня 2020 року (відмітка на позові), розрахунок заборгованості наданий по 14 вересня 2020 року включно, останній платіж здійснено 16 листопада 2017 року. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув належної уваги на пункти 4. 4 та 4.5 кредитного договору сторін, за змістом яких в порядку статті 259 ЦК України за згодою сторін було збільшено строк для нарахування пені - до 3 років, а строк позовної давності для стягнення всіх сум за договором, у тому числі пені - до 5 років. Таким чином АТ КБ "ПриватБанк" мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, до складу якої входить й пеня за 3 роки з 14 вересня 2017 року по 14 вересня 2020 року, але не у розмірі 17 149,66 дол. США, як просив банк у своєму позов, а пропорційно до розміру основного боргу, зменшеного судом першої інстанції за рахунок "нікчемної" сплаченої відповідачем на виконання умов договору винагороди.
Суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності кредитного договору від 07 листопада 2007 року (стаття 204 ЦК України), за виключенням окремих його положень щодо винагороди (комісії), які є нікчемними в силу закону. Таким чином, суми сплачені ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, які є несправедливими та нікчемними, у розмірі 24 234,88 дол. США підлягають зарахуванню в суму кредитної заборгованості, що нею не повернута.
Суд першої інстанції також правильно вважав, що доводи сторони відповідача ОСОБА_1 щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки відсутні підстави вважати, що звернення 05 травня 2009 року банку до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який залишено без розгляду на підставі заяви банку, є вимогою у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України.
Отже, в рахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 підлягає включенню: залишок процентів 5 284,92 дол. США (розрахунок: заявлені банком проценти 25 999,46 дол. США - 20 714,54 дол. США сплаченої відповідачем "нікчемної" винагороди на користь банку), заборгованість за кредитом - 64 441,42 дол. США, пеня 6 502,41 дол. США ? за 3 роки, з урахуванням зазначених п. п. 4.4, 4.5 кредитного договору, оскільки остання була заявлена банком у цій справі в межах позовної давності за період з 14 вересня 2017 року по 14 вересня 2020 року.
Вимоги банку про стягнення пені у заявленому банком розмірі 17 149,66 дол. США не можуть бути задоволені, а з урахуванням її зменшення на 3 520,34 дол. США за рахунок сплаченої відповідачем "нікчемної" винагороди та пропорційності щодо суми основного боргу, на який вона нараховувалась у вказаний період. Крім того, пеня може бути визначена у цій справі виключно у доларах США, враховуючи, що предметом укладеного кредитного договору сторін були долари США.
Враховуючи, що на момент зміни апеляційним судом рішення суду в Україні триває воєнний стан, виконання рішення суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Суд першої інстанції своєю ухвалою від 25 серпня 2021 року правильно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Банку про захист прав споживачів, визнання зазначеного кредитного договору в частині недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, оскільки правильно встановив, що у нього відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення цивільної справи № 335/1825/21. При цьому позов банк подав у грудні 2020 року, ОСОБА_1 не подавала у цій справі будь-який зустрічний позов до банку, а лише навесні 2021 року звернулась до суду з окремим позовом у справі № 335/1825/21, тоді як відповідно до вимог статі 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2021 року у справі № 335/1825/21 залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2022 року, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у цій справі - 02 листопада 2021 року, не може бути доказом у силу вимог частини третьої статті 367 ЦПК України. Водночас обставини, встановлені цим рішенням, не підлягають доказуванню у цій справі в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2021 року у справі № 335/1825/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на пропуск давності в частині вимог про визнання недійсними спірних пунктів кредитного договору, а також обрання невірного способу захисту щодо вимог про визнання незаконними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" в частині нарахування відсотків.
Аргументи учасників справи
21 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції щодо нікчемності умови кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця. Однак апеляційний суд не звернув увагу на те, що з моменту отримання кредиту до подання позову до суду позичальником щомісячно сплачувалися ці суми, які повинні були бути зараховані судом в рахунок погашення процентів/тіла кредиту в порядку черговості погашення зобов`язань у відповідний момент здійснення таких платежів. Ураховуючи фактичну переплату платежів за кредитом, сума нарахованого тіла та процентів кожного місяця повинна бути меншою від тої, що зазначена в розрахунку заборгованості, оскільки проценти нараховуються на залишок боргу щомісячно. В зв`язку з тим, що банком протягом більше 10 років сплачена комісія не зараховувалася в погашення тіла кредиту, загальний розмір відсотків штучно збільшувався.
Вона неодноразово надавала судам контррозрахунки заборгованості за договором, у яких наводила розрахунки актуальної суми боргу з урахуванням черговості погашення нікчемної комісії: варіант з відсотками до 31 березня 2009 року та варіант з нарахованими відсотками до дня подання позову. Проте суд взагалі не оцінив їх. Зазначене суттєво впливає на загальну заборгованість, що може свідчити про відсутність боргу позичальника перед банком взагалі та відсутність предмету спору. Тому суди, встановивши вказані факти, повинні були дійти висновку про безпідставність та необґрунтованість складеного банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, а не вчиняти арифметичні дії щодо відрахування суми переплаченої комісії та винагороди, що є нікчемними умовами договору, від суми боргу станом на момент подання позову, оскільки сума боргу на момент подання позову обрахована банком виходячи з дійсності умов про нарахування комісії.
Щодо першого розрахунку, наданого нею, то при його складенні було взято до уваги той факт, що умова щодо стягнення комісії за кредитом (179,20 дол. США щомісяця) є нікчемною, і вказана сума повинна бути зарахована як погашення відсотків або тіла у відповідний місяць сплати таких коштів. Також, в порядку статті 1050 ЦК України та пункту 7.1.1 кредитного договору було припинено право банку щодо нарахування відсотків з 31 березня 2009 року та в подальшому нарахування здійснювалося лише 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України. Згідно з випискою за рахунком позичальника всього нею було внесено платежів на суму 150 448,21 дол. США, тобто крім повернення тіла кредиту 89 600,00 дол. США, було сплачено понад цієї суми 60 848,21 дол. США. За цим розрахунком вона повернула грошові кошти банку ще 06 січня 2015 року, проте банк неправомірно продовжував приймати платежі. Загальна сума переплати з 06 січня 2015 року по 16 листопада 2017 року становить 35 854,68 дол. США. Таким чином, який би розрахунок боргу було проведено виходячи з нікчемності умов комісії, ? заборгованість позичальника є погашеною ще до подання позову до суду.
Щодо другого варіанту контррозрахунку, в якому відсотки за ставкою 11,04 % нараховувалися по день подання позову (на той випадок, якщо суд дійде висновків, що банк все ж таки мав право нараховувати відсотки після 31 березня 2009 року), також вбачається набагато менший залишок боргу. Станом на 14 вересня 2020 року у позичальника повинна була бути заборгованість за тілом 8 822,62 дол. США, за відсотками - 2 897,59 дол, США.
Строк дострокового повернення кредиту настав ще у 2009 році, а тому з вказаної дати банк не мав права нараховувати проценти. Згідно з пунктом 7.1.2 кредитного договору у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1.1. (в т.ч. оплати заборгованості в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Пунктом 7.1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути кредит, згідно порядку та в строки, які вказані у пункті 7.1. Випискою по кредиту підтверджується, що з 24 листопада 2008 року по 14 квітня 2009 року понад 120 днів позичальник вносив щомісячний платіж не в повному обсязі, в зв`язку з чим банк звернувся до нього з позовом про дострокове та повне стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, строк повернення кредиту автоматично настає в останній день місяця, коли виникло прострочення на 120 днів згідно з пункту 7.1.1 договору (24 листопада 2008 року + 120 днів = 24 березня 2009 року). Оскільки невиконання умов договору протягом 120 днів настало в березні 2009 року, строк повернення кредиту настає в останній день відповідного місяця - 31 березня 2009 року.
Додатково про настання строку повернення кредиту свідчить факт подання банком позову до суду в 2009 році про звернення стягнення на предмет іпотеки. У позовній заяві банк вимагав достроково повернути всю суму кредиту, посилаючись на частину другу статті 1050 та частину другу статті 1054 ЦК України. Пред`явленням вимоги до позичальника є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з поясненнями представника банку у суді першої інстанції, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 погасила прострочену заборгованість за кредитним договором та знову увійшла у графік погашення кредиту, банк подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду. З огляду на зміст вказаних пояснень, суд першої інстанції вважав, що оскільки судового рішення про задоволення вимог банку про стягнення з позичальника заборгованості ухвалено не було, банк мав право нараховувати проценти. Однак з наведеним не можна погодитись, адже жодних доказів укладення додаткових угод або нових графіків, які б подовжували строк повернення кредиту, суду надано не було. Вона не повернулася до погашення кредиту за графіком, що існував на момент укладання договору. Здійснюючи наступні платежі за кредитом, вважала, що погашає суму боргу, що була зафіксована позовною заявою банку, і не визнає законність дій банку щодо нарахування відсотків та пені. Таким чином, нараховані кредитодавцем (позивачем) проценти та пеня після 31 березня 2009 року є неправомірними, а тому сума заборгованості є суттєво завищеною, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Кредитний договір містить умову про право банку нараховувати пеню (неустойку) протягом 3 років (1080 днів) в розмірі 0,15 % в день, що становить 1080*0,15 = 162 % від суми неустойки, тоді як пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Умови договору щодо стягнення з споживача непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) є нікчемною та не підлягає окремому визнанню недійсною. Тому суд першої інстанції повинен був взагалі відмовляти в стягненні пені з цих підстав.
Всупереч вимог Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19" від 16 червня 2020 року, позивач здійснив нарахування пені, тоді як з 12 березня 2020 року нарахування пені за кредитним договором було заборонено.
09 червня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що за встановлених обставин банк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, до складу якої входить й пеня, нарахована за три роки. При цьому банк мав право й нараховувати проценти, які підлягають також сплаті згідно з наданого розрахунку, розмір яких становить 25 599,46 дол. США. Суд першої інстанції, з урахуванням ухвали про виправлення арифметичної помилки та постанови апеляційного суду про зміну судового рішення, правильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором, його складові, у рахунок погашення якої підлягає стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд переглянув законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг сторін у цій справі.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження. Клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги задоволено, визначивши його у розмірі 4 000 грн. Відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 133/331/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15-ц, від 09 березня 2021 року у справі № 274/4040/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 668/3004/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 210/3260/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 707/714/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 264/767/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/9293/15-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі № 200/17736/13-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 922/4053/20).
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 76 228,75 доларів США. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.