ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 2-1704/09
провадження № 61-160св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
заявник - Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк", боржник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", подану представником Корнієнко Наталією Юріївною, на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року у складі судді - Кіндяк І. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Абрамова П. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У серпні 2022 року Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" (даіл - ПАТ "Укргазбанк", Банк) звернулося до суду з заявою про заміну боржника ОСОБА_1 у виконавчому листі на ОСОБА_2 у справі
№ 2-1704/2009.
Заява мотивована тим, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2009 року, справа № 2-1704/2009, позовні вимоги ПАТ "Укргазбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет договору застави задоволено у повному обсязі. Звернено стягнення на рухоме майно відповідно до Договору застави № 151 К-Ф від 18 липня 2007 року, а саме: пасажирський автобус марки "VOLKSWAGEN LT 35", 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_1, за рахунок вартості якої погасити зобов`язання по кредитному договору № 151 К-Ф від 18 липня 2007 року в сумі 11 320,38 дол. США.
Постановою приватного виконавця від 30 червня 2021 року повернуто виконавчий документ стягувачу, оскільки майно, на яке звернено стягнення, з 09 вересня 2008 року зареєстровано за ОСОБА_3 .
Заявник вважає, що у цих правовідносинах відбулося процесуальне правонаступництво.
Просив замінити боржника ОСОБА_1 у виконавчому листі на ОСОБА_4 у справі № 2-1704/2009.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2022 року в задоволенні заяви відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б вказали на те, що громадянин ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем спірного транспортного засобу, а також те, що він перебуває у договірних зобов`язаннях із заявником, тому вимога Банку про заміну боржника ОСОБА_1 у виконавчому листі з виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2009 року у справі № 2-1704/2009 на його правонаступника ОСОБА_2 є непідтвердженою належним доказами. До суду не надано належних доказів, які б вказували на те, що гр. ОСОБА_2 є належним правонаступником боржника - ОСОБА_1 за ВП № НОМЕР_5.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази того, що на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірний автомобіль 09 вересня 2008 року в реєстрі обтяжень були внесені дані про обтяження цього рухомого майна та що він був обізнаний про це. Рішенням суду першої інстанції було звернуто стягнення на спірний автомобіль лише 22 грудня 2009 року, тобто після набуття ОСОБА_2 права власності на нього. Таким чином, ОСОБА_2 у розумінні статті 388 ЦК України є добросовісним набувачем рухомого майна.
Аргументи учасників справи
27 грудня 2023 року ПАТ АБ "Укргазбанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неправильно застосували норми процесуального права, а саме положення статей 55, 442 ЦПК України, які належало б застосувати до спірних правовідносин. Виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його, на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-а-3494/11 та від 27 серпня 2020 року у справі № 804/536/18, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця, незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Факт правонаступництва у матеріальних правовідносинах, без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав такої особи на виконання судового рішення, адже лише стягувач має право на отримання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання. Таким чином, у правовій ситуації, коли у матеріальних правовідносинах відбулося правонаступництво, проте суд відмовляє у заміні у виконавчому листі сторони стягувача його правонаступником відбувається порушення принципу обов`язковості судового рішення та нівелюється правова мета звернення особи до суду, адже завдання цивільного судочинства - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 29травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2009 року у справі № 2-1704/2009 позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет договору застави задоволено у повному обсязі. Звернуто стягнення на рухоме майно відповідно до Договору застави № 151 К-Ф від 18 липня 2007 року, а саме: на пасажирський автобус марки "VOLKSWAGEN LT 35", 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_2, із заміною реєстраційного номеру НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Полтавським МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України 19 квітня 2006 року, за рахунок вартості якої погасити зобов`язання по кредитному договору № 151 К-Ф від 18 липня 2007 року в сумі 11 320,38 дол. США.
Згідно з постановою від 30 червня 2021 року ВП № НОМЕР_5 приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. виконавчий документ повернуто стягувачу, оскільки майно, на яке звернено стягнення, зареєстроване з 09 вересня 2008 року за ОСОБА_5 .
Згідно з листом від 20 жовтня 2022 року за № 31/1614-3008, виданим Територіальним сервісним центром № 5341 Регіонального сервісного центу в Полтавській області МВС України, станом на 19 жовтня 2022 року автобус "VOLKSWAGEN LT 35", номерний знак НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2 знаходиться у власності громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний автобус було зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 за адресою с. Малий Тростянець, Полтавський р-н, Полтавська області у період з 19 квітня 2006 року до 09 вересня 2008 року.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (частина перша статті589 ЦК України).
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 590ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
У частинах третій, четвертій статті 577 ЦК України визначено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави рухомого майна є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
У статті 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні. У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов`язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п`яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону. Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
У разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків (стаття 10 вказаного Закону).
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що законом встановлено презумпцію, що вразі переходу права власності на предмет застави від заставодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, застава є дійсною для набувача відповідного майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет застави, набуває всі права і обов`язки заставодавця за договором застави у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет застави. Разом з тим, зазначена презумпцію може бути спростована, зокрема, у випадку доведення, що предмет застави придбано за відплатним договором добросовісним набувачем за відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, що є спеціальною підставою припинення права застави, встановленою статтею 10 Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частини перша, друга-п`ята статті 442 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року по справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) вказано, що "правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво".
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц (провадження
№ 61-9098сво20) вказано, що "підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони. Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 10 серпня 2022 року у справі № 206/3740/13-ц (провадження № 61-2363св21) зазначено, що заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу. Залежно від мети звернення із заявою про заміну сторони правонаступником у формах заміни сторони судового процесу або сторони виконавчого провадження або стягувача у виконавчому документі, які є відмінними за своїм змістом, підлягають з`ясуванню відповідні обставин, від який залежать як підстави, так і наслідки вирішення відповідного процесуального питання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 522/6949/15-ц (провадження № 61-11964св20) зазначено, що "по своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час процесу, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 619/852/20 (провадження № 61-10273св20) зроблено висновок, що "за наявності чинного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, повторне звернення стягнення судом на той самий предмет іпотеки і з тих самих підстав, нормами чинного законодавства України не передбачено. Разом з тим, зазначене правило розповсюджується на випадки коли іпотекодержатель за наявності чинного судового рішення повторно звертається до суду з позовом про звернення стягнення предмет іпотеки, або у випадку проведення реконструкції іпотечного майна, проведення щодо нього самочинного будівництва (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), або зміни його власника після ухвалення відповідного судового рішення про звернення стягнення та це майно. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 08 серпня 2018 року у справі № 711/4423/16-ц (провадження
№ 61-1509св18), від 08 серпня 2018 року у справі № 703/5083/15-ц (провадження № 61-1514св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 207/1271/15-ц (провадження № 61-8609св18), від 12 березня 2020 року у справі № 626/1706/16-ц (провадження № 61-6961св18) від 03 червня року у справі № 459/2930/15-ц (провадження
№ 61-39823св18) та від 24 червня 2021 року у справі №335/7782/18 (провадження № 61 -130св21). По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. У постанові від 01 вересня 2021 року в справі № 522/6949/15-ц (провадження № 61-11964св20) Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для процесуального правонаступництва прав та обов`язків боржника під час виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на момент ухвалення такого рішення суду, власником іпотечного майна вже була інша особа, відмінна від особи, яка, на думку кредитора, повинна була відповідати за пред`явленим позовом. З огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду в справі № 522/6949/15-ц, факт зміни власника предмета іпотеки із ОСОБА_3 на ОСОБА_1 до прийняття Харківським апеляційним судом постанови від 25 вересня 2019 року у справі № 619/3963/14-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, вказує на відсутність підстав для процесуального правонаступництва прав та обов`язків боржника на стадії виконання такого судового рішення".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року у справі № 201/11813/14 (провадження № 61-10809св23) вказано, що "оскільки рішення про звернення стягнення на це майно ухвалене 14 березня 2017 року, тобто після того, як відбулося матеріальне правонаступництво, права й обов`язки боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання цього рішення до ОСОБА_2 не перейшли, оскільки на час набуття нею права власності на предмет іпотеки таких прав та обов`язків ще не існувало, у зв`язку з чим у задоволені заяви приватного виконавця Сивокозова О. М. слід було відмовити саме з цих підстав".
Слід підкреслити, що судовий контроль у виконавчому провадженні визначається як форма реалізації судової влади, система передбачених процесуальним законом засобів, спрямованих на недопущення незаконного обмеження прав і охоронюваних законом інтересів особи у процесі примусового виконання судових рішень та актів інших юрисдикційних органів, а також відновлення цих прав особи.
До компетенції судів при здійсненні судового контролю у виконавчому провадженні Законом України "Про виконавче провадження" та процесуальним законодавством віднесене широке коло питань, які можуть бути поділені на дві групи: розгляд заяв (подань) державного виконавця, стягувачів, боржників про вирішення питань щодо руху виконавчого провадження; розгляд справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Суд у виконавчому провадженні виконує відповідно дві основні функції: забезпечувальну і контрольну. Реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання відповідних прав учасників, які й забезпечуються судом. Передача окремих питань виконавчого провадження у компетенцію суду викликана необхідністю забезпечення прав і свобод "інших" осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, але які (права і свободи) можуть зачіпатися діями виконавця.
З урахуванням викладеного, касаційний суд зауважує, що:
суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій судового процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення або до відкриття виконавчого провадження (у разі необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі). Поширення законної сили судового рішення на правонаступників сторін відбувається у тих випадках, коли правонаступництво має місце після винесення рішення по справі. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив;
заміна сторони виконавчого провадження (у виконавчому листі) її правонаступником є забезпечувальною формою судового контролю за виконанням судового рішення, тому при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суду необхідно встановити не лише наявність правонаступництва у матеріальних відносинах, а й наявність/відсутність відповідного обов`язку боржника та чи підлягає судове рішення примусовому виконанню;
тлумачення статті 442 ЦПК України свідчить, що заміна судом сторони у виконавчому листі або виконавчому провадженні її правонаступником можлива у разі виникнення факту правонаступництва (вибуття сторони, зазначеного у виконавчому документі) після ухвалення відповідного судового рішення, що підлягає виконанню.
Разом з тим, касаційний суд зауважує, що зміна сторони у правовідносинах, щодо який наявний спір, до ухвалення відповідного судового рішення, зокрема, про звернення стягнення на предмет застави, не перешкоджає особі, яка вважає себе заставодержателем та порушеним свої права, звернутися з відповідним позовом до власника цього майна, в межах якого мають перевірятися обставини наявності/відсутності підстав припинення застави, зокрема, з урахуванням положень статей 9, 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", та в рамках розгляду якого також забезпечується можливість цієї особи (власника рухомого майна) заявити про застосування позовної давності.
У частинах першій, третій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У справі, що переглядається:
суди вважали, що у матеріалах справи відсутні докази, які б вказали на те, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем спірного транспортного засобу, а також те, що він перебуває у договірних зобов`язаннях із заявником. Апеляційний суд також послався на те, що рішенням суду першої інстанції було звернуто стягнення на спірний автомобіль лише 22 грудня 2009 року, тобто після набуття ОСОБА_2 права власності на нього;
суди не врахували, що законом встановлено презумпцію, що в разі переходу права власності на предмет застави від застоводавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, застава є дійсною для набувача відповідного майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет застави, набуває всі права і обов`язки заставодавця за договором застави у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет застави. Зазначена презумпція в цій справі не спростована, оскільки відповідних обставин припинення права застави ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі статті 10 Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" суди не встановили, такі докази в справі відсутні;
разом з тим суди встановили, що: у справі № 2-1704/2009 звернено стягнення на предмет застави рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2009 року за позовом ПАТ АБ "Украгазбанк" доОСОБА_1 ; спірний автобус було зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 у період з 19 квітня 2006 року до 09 вересня 2008 року, а з 09 вересня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_5 ; станом на 19 жовтня 2022 року спірне майно перебуває у власності ОСОБА_2 . Тобто вказане рішення суду ухвалене після того, як відбулося матеріальне правонаступництво у спірних правовідносинах, а ОСОБА_3 не був учасником цієї справи.
Тому ПАТ АБ "Украгазбанк" не підтвердив факт переходу прав і обов`язків ОСОБА_1 до ОСОБА_2 при виконанні виконавчого листа, виданого на виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2009 року у справі № 2-1704/2009, у зв`язку з чим у задоволені заяви ПАТ АБ "Укргазбанк" слід було відмовити саме з цих підстав.
Тому суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.